30.Політика б.Хмельницького.

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина.У процесі розгортання нац.-визволь. війни у козац. еліті вперше сформ-ся основні нац. ідеї: право укр. нар. на створ. влас. не залеж-ї держ; генетичний зв’язок козацької держ-ті з КР, спадком-ть кордонів, трад-й і культ.

Після взяття під контр. знач частин укр. земель та ліквідації на них поль. адміністрації, гостро стало питання про власну нац. держ-ть. Потрібно було: забезпечити регул-ня економ. життя ; забезп-ти правопорядок ,захист насел-ня

У Держ.конц. Хмель. сформ-ся на 2х принцип. засадах: 1)демократії 2) авторитаризму

Спочатку були демократичні засади:

- функціонувала військова рада ,де право голосу мала і «чернь»

- вибор-ть усіх посад- від сотника до гетьмана

- відсут-ть жорстких міжстанових розмежувань.

Авторитарна політика Б.Хм.:

- поступове обмеження впливу «чорних рад» та витіснення їх старшинською радою

- вся влада – в руках гетьмана

- домінування командних методів упр-ня у державному житті

- встановлення спадк. гетьманату, тенденція до монархії

Соціально-економічна політика Б.Хмельницького залежала від: Результативності воєн. і політ. протист-ня з Польщею.; Позиції козацької старшини; Розмаху селянської антифеодальної боротьби.

Державо-будівнича діяльність Богдана Хмельницького полягала в тому, що необхідно було створити могутню козацьку державу, яка б засновувалась на державних традиціях Запорізької Січі, мала численне боєздатне військо, гетьмана, свої органи влади, право, суд та судочинство, фінансову систему.

31.Держава б.Хмельницького в міжнародних стосунках.

Богдан Хмельницький – одна з яскравих постатей української історії. Діяльність цього гетьмана, гнучкого політика, вправного дипломата, досвідченого полководця, не тільки визначила подальшу долю України, а й відчутно вплинула на європейське політичне життя. Від перших місяців свого гетьманування Богдан Хмельницький особливо велику увагу зосередив на зміцненні міжнародного становища козацької України.

Зовнішньополітична діяльність Б. Хмельницького переслідувала мету - забезпечити найбільш  сприятливі умови для ведення військових дій, а також не допустити створення коаліції держав на чолі з Польщею.

Завдяки добре налагодженій дипломатичній службі Україна активно утверджувалася на міжнародній арені як незалежна держава. Український уряд намагався, зіпертися на союз із Кримським ханством, а також активно шукав союзів з іншими державами.

Головною метою дипломатичних заходів Богдана Хмельницького було отримання допомоги у війні з Річчю Посполитою. Першою його дипломатичною акцією був союз з Кримом. Хоча Кримське ханство своїми нападами приносило багато лиха українському населенню, Б.Хмельницький вважав за першочергове завдання укласти союз із татарами. Татарська кіннота надавала суттєву допомогу повстанцям. Але значення мало не стільки використання татар як допоміжного війська, скільки забезпечення повстанцям спокійного тилу, бо татари могли стати на бік Речі Посполитої.

Унаслідок татарських грабежів українського населення та зради хана під Зборовом і Берестечком відносини із Кримом ускладнювалися. Але Хмельницький не йшов на розрив з Кримом.

Виникнення Української держави порушило рівновагу сил у Центрально-Східній Європі. Щоб зберегти себе як незалежну державу, Україні доводилося проводити гнучку зовнішню політику і шукати союзників серед сусідніх та віддалених країн.

А в с т р і я, І с п а н і я, Ф р а н ц і я підтримували в цій боротьбі Річ Посполиту, оскільки вона є католицькою державою, й вороже ставились  до визвольної боротьби українського народу, оскільки Українська держава є православною. Але через складне внутрішнє становище вони  не могли  підтримати Польщу збройним виступом, тому  допомога виявлялася насамперед у дипломатичній підтримці.

Австрія не мала спільних кордонів з Україною, але мала їх з володіннями Османської імперії. Вона боялася турецької агресії і уважно слідкувала за морськими походами запорозьких козаків. Коли почалася визвольна війна України проти Речі Посполитої, Австрія однозначно стала на бік Речі Посполитої. Австрійська дипломатія підбурювала проти України Молдавію, Валахію і Трансільванію. Віденський двір наказував своєму послові в Стамбулі всіма можливими засобами шкодити політичним контактам Хмельницького з султаном.

Австрія негативно сприйняла союз України з Московською державою в 1654 р. Пізніше її дипломати виступлять посередниками між Річчю Посполитою і Московською державою при підписанні Віленського перемир'я 1656 p., куди представники України не були запрошені. Але на початку 1657 p., коли Україна, Швеція і Трансільванія спільно воювали проти Польщі, до Хмельницького прибуло австрійське посольство П.Парчевича з метою схилити гетьмана до миру з Річчю Посполитою.

Німеччина. У німецьких  князівствах ставлення до боротьби українського народу проти Речі Посполитої є неоднозначним: у католицьких князівствах - ворожим, у протестантських - поміркованим. Однак у цих землях не підтримували й Польщу, сподіваючись скористатися з її послаблення для піднесення Пруссії.

Венеційська республіка  підтримувала  Україну в її боротьбі проти Польщі, оскільки  вбачала  в українському козацтві свого союзника у війні проти Туреччини. У 1650 р. в Україну навіть прибуло посольство з метою укладення угоди про антитурецький союз Венеції та України. І хоча згоди досягнуто не було, адже Україна не могла вести війну і проти Польщі, і проти Туреччини одночасно, дружні відносини між нашими державами не припинялися.

Англія, Голландія, Швеція і князівства Північної Німеччини спостерігали  за подіями в Україні з неприхованим інтересом. Співчували українському народові і бажали  йому перемоги над Польщею, бо із ослабленням Речі Посполитої ослабне і весь католицький табір.

Англія підтримувала  Українську державу. Олівер Кромвель навіть вбачав у Національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації, що своїми діями відволікає католицькі держави від реальної допомоги Речі Посполитій.Звідси боротьба українського народу проти Речі Посполитої і католицизму сприймалася як боротьба проти спільного ворога.

 Швеція. Також підтримувала  українську державу, бо мала  при цьому й свої інтереси - була зацікавлена в ослабленні Польщі й не проти приєднати до своїх володінь її землі, навіть готові розпочати війну проти Речі Посполитої. І Богдан Хмельницький також, зі свого боку, прагне установити дипломатичні відносини зі шведським королем та отримати від нього допомогу.

Голландія  підтримувала  український народ в боротьбі не тільки проти Речі Посполитої, а й проти католицької церкви, оскільки їхня держава пройшла такий самий шлях в боротьбі за національне і релігійне визволення.

Московська держава, Трансільванія, Валахія, Молдова - всі вони загалом підтримали боротьбу українського народу. Уряд Хмельницького вже установив і постійно підтримує контакти з болгарами, греками, сербами.

Православна церква благословила Хмельницького на переможну війну, тому що їм  вигідна перемога України, оскільки вона принесе не тільки ослаблення католицького табору й посилення православного, але й згодом можна буде очікувати допомоги України в боротьбі з Османською імперією.

Валахія, Молдова, Трансільванія. Їх  ставлення до Національно-визвольної війни українського народу було дещо складнішим. Відносини були то союзницькими, то напруженими. Кожна хоча на словах і підтримувала Хмельницького, проте з безпосередньою допомогою не квапилася, прагнучи використати війну задля власних інтересів і зміцнити свої позиції на міжнародній арені.

Оскільки Україна не мала з Валахією (сучасною Румунією) безпосередніх кордонів, особливого значення Б. Хмельницький спочатку їй не надавав. Валаський воєвода Матвій Басараб у 1651 р. першим запропонував гетьманові військову допомогу. З тих пір між ним та Хмельницьким склалися добрі відносини.

У своїй політиці Б.Хмельницький дуже розраховував на Трансільванію, оскільки вона могла загрожувати Польщі з півдня, з боку Карпат. Але на війну з Польщею князі не відважувалися. Це вносило прохолоду в дипломатичні стосунки між ними.

Похід Тимоша Хмельницького разом з В.Лупулом у Валахію призвів до заключення Семиграддям воєнного союзу з Польщею. У 1653 р. Молдавія, Валахія і Трансільванія утворили ворожий Україні політичний блок. Пізніше Трансільванія знову буде шукати контактів з Хмельницьким.

Московська держава. Ставлення було теж неоднозначним, тому що  не потрібні були їм  сильні сусіди - ні Річ Посполита, ні тим паче Україна, де вже встановилися козацькі порядки. Починаючи з 1648 р. Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею й посіла вичікувальну позицію. Та згодом Москва змінює свою позицію щодо України й погоджується надати їй військову допомогу. Це було зумовлене рядом причин:

а)       бажанням розширити сферу свого впливу;

б)       використати Україну як буфер проти Туреччини;

в)       залучити українські козацькі збройні формування, щоб відвоювати у Речі Посполитої втрачені Росією території.

Наприкінці 1653 р. Українська гетьманська держава перебувала у складному становищі.  Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва посіла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Османську імперію. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях.

У 1653 р. під час молдавського походу гине його син Тиміш, Валахія й Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.

Отже, міжнародні відносини України в часи Б. Хмельницького визначалися не лише його прагненням знайти союзників у своїй боротьбі, але й політичними інтересами європейських держав.Українська гетьманська держава виникла й розташовувалася в регіоні, де в середині XVII ст. домінували великі держави - Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія. Вони не були зацікавлені в існуванні самостійної й міцної Української держави - це суперечило їхнім політичним намірам щодо українських земель і порушувало рівновагу сил між державами.