15. Вкл. Вільнюс і Київ у протистоянні з Москвою і Ордою-поєдинок за цивілізаційний шлях розвитку

Зовнішня політика ВКЛ здійснювалася за кількома напрямками, головними з яких були східне, північно-західне і південне. Особливе місце займали відносини з Польщею. На сході суперниками ВКЛ були князівства Північно-східній Русі, а з середини XIV ст. - Московське князівство. Боротьба йшла за політичний вплив і території. Кожна зі сторін претендувала на те. щоб бути наступницею Київської Русі та об'єднати східнослов'янські землі під своєю владою. Ольгерд в 1358 р. в бесіді з послом германського імператора Карла IV заявив: "Вся Русь повинна належати Литві". Свої претензії на землі Русі заявляли московські князі Дмитро Іванович (Донський). Іван III. Склалися два центри "збирання" земель колишньої Русі. Важливе місце у відносинах ВКЛ і Московського князівства займав релігійний фактор. Московські князі були незадоволені поширенням католицтва на східнослов'янських землях. Наступальну політику у східному напрямку проводив Ольгерд, який організував три походи на Москву - в 1368 , 1370 і 1372 рр.. Вітовт в 1404 г . включив до складу ВКЛ Смоленські землі. У 1406-1408 рр.. він воював за Псков і Новгород, але невдало. За Вітовта східна межа ВКЛ проходила приблизно в 100 км від Москви. У такому вигляді вона зберігалася до кінця XV в. З другої половини XV в. Московське князівство значно посилився, на його бік стали переходити православні князі прикордонних районів ВКЛ. Війни за "спірні території" проходили в 1492-1494, 1500-1503, 1507-1508, 1512-1522, 1534-1537 рр.. Головним результатом "порубіжних воєн" стала втрата ВКЛ Смоленська. На північно-західному напрямку головною небезпекою для ВКЛ були хрестоносці. Закріпилися в Прибалтиці з початку XIII в. Тевтонський і Лівонський ордени робили постійні походи на землі великого князівства. Історики підрахували. що тільки в 40-70-і рр.. XIV в. на ВКЛ було організовано 70 військових походів тевтонців і 30 походів лівонців. У перспективі німецькі хрестоносці хотіли ліквідувати ВКЛ. а землі князівства розділити. Литовські князі активно пручалися експансії: князі Витень. Гедимін, Ольгерд. Кейстут неодноразово здійснювали походи проти хрестоносців. У боротьбі з лицарськими орденами відзначився намісник Гедиміна в Гродно Давид, який не тільки обороняв білоруські землі, а й здійснив у 1326 р. вдалий похід у Пруссію. Князі Ольгерд і Кейстут в 1348 р. здобули перемогу над загонами Тевтонського ордена на р.. Стрева. Найбільшим європейським подією була " Велика війна " ( 1409-1411 рр.. ) Польщі та ВКЛ з Тевтонським орденом, кульмінацією якої стала Грюнвальдська битва (1410 р . ). Перемога польсько-литовсько-руських військ у цій битві значно підірвала могутність ордена. У той же час литовські князі, особливо в періоди боротьби за владу, неодноразово вступали з Ливонським і Тевтонським орденами в союзні відносини. На південному напрямку основним суперником ВКЛ виступала Золота Орда, а потім її наступник - Кримське ханство. Золотоординці намагалися поширити свою владу на землі ВКЛ. З другої половини XIII в. до першої половини XIV в. татари чинили періодичні набіги. Литовські князі не тільки оборонялися від татар, а й здійснювали завойовницькі походи в південному напрямку. Знесилені ординської владою південно-російські князівства не могли чинити серйозного опору. Гедимін в 1324 р. захопив Київ. Ольгерд в результаті перемоги над татарами в битві на р.. Сині Води (1363 г . ) закріпив за ВКЛ Поділлі. Південна межа ВКЛ досягла Чорного моря. До ВКЛ були приєднані Київщина. Чернігівські і Волинські землі (сучасна Україна). При Ольгерде територія ВКЛ збільшилася вдвічі. У 1380 р . у битві на Куликовому полі російські полки розбили татар. На боці московського князя Дмитра Івановича Донського билися сини Ольгерда Андрій та Дмитро. У союзі з золотоординських ханом Мамаєм перебував Ягайло, але з невідомих причин він не брав участь у битві. Кілька походів проти татар у район Дону і Криму здійснив Вітовт. У 1399 г . Вітовт в союзі з ханом Тохтамишем, який боровся за владу в Орді, зазнав поразки на р.. Ворскла від військ хана Темір-Кутлука. У XV-XVI ст. великі князі литовські намагалися використовувати кримських татар як союзника в боротьбі проти Московської держави. У той же час Кримське ханство перетворилося на джерело постійної загрози південним землям ВКЛ. У 1502-1505 рр.. татари доходили майже до Вільно. Серйозної поразки кримським татарам завдав Михайло Глинський в 1506 г . під галушки. Складними і суперечливими були відносини ВКЛ з Польщею. Їх зближувала необхідність боротьби з хрестоносцями. Польські правлячі кола за підтримки Ватикану були зацікавлені в поширенні католицтва на Литву. До союзу з Польщею прагнув князь Ягайло. У 1385 р . у Кревської замку був підписаний договір, за яким Ягайло приймав християнство і одружувався з дочкою покійного польського короля Казимира Ядвігою. Він прийняв зобов'язання поширити католицтво на всю Литву. За умовами Кревської унії обидві держави об'єднав спільний монарх - Ягайло. Після прийняття католицтва він отримав нове ім'я - Владислав і став родоначальником Ягеллонів - нової династії польських королів. Кожна з країн зберігала свою систему управління і проводила самостійну політику. Кревська унія дозволила ВКЛ та Польщі об'єднати сили для боротьби із зовнішніми ворогами. Для білоруських земель унія означала посилення прокатолицьких і пропольських тенденцій у суспільстві, що вело до його розколу за етноконфесійною ознакою. Частина істориків вважає, що найбільші вигоди від унії отримала Польща. Польські феодали прагнули до повного 'поглинанню (інкорпорації) ВКЛ Польщею та створення єдиної держави.