25.Реформи братів Гракхів.

Рефо́рми Гра́кхів — суспільний рух у Римській республіці у 30-20-х рр. 2 ст. до н.е., що його очолили брати Гракхи, що прагнули шляхом демократичних реформ, направлених на перерозподіл державного земельного фонду добитися відродження вільного римського селянства.

Реформи гракхів

Народні трибуни - брати Гракхи Тіберій (162-133 або 132 до н. е.) і Гай (153-121 до н. е.) походили зі знатного плебейського роду Семпроніїв і були представниками рабовласницької демократії, керівниками аграрного руху в Стародавньому Римі, об'єктивно спрямованого на зміцнення рабовласницької Римської держави.

Тіберій запропонував проект аграрної реформи, за яким володіння державною землею обмежувалось (500-1000 югерів), решта землі конфіскувалася і розподілялась по 30 югерів серед безземельних громадян. Проект мав відродити стан вільного селянства, що повинно було піднести боєздатність римської армії та разом з тим запобігти повстанням рабів. Проект було ухвалено народними зборами, але він зустрів опір з боку Сенату. Під час чергових виборів народних трибунів сенатори вбили Тіберія і близько 300 його прихильників.

Справу Тіберія продовжив його брат Гай. Він дбав про спорудження шляхів, полегшив військову службу для селян, організував продаж дешевого хліба міській бідноті, добився видання закону про створення нових колоній в Італії і Африці (на території Карфагену), поставив питання про надання союзникам (італікам) прав римського громадянства. Останні два заходи Гая Сенат використав для боротьби з ним. Проте під час виборів народних трибунів Гая не було обрано. Внаслідок провокації сенаторів, які не погоджувалися з його заходами, Гая і його прихильників вбили.

Незважаючи на трагічну загибель братів-реформаторів, їхню діяльність слід вважати одним із досягнень римської демократії.

Так, майже 80 тис. громадян одержали земельні ділянки. Проте успіх аграрних законів був частковим. Гракхи не усунули причин, які призводили до знеземелення селянства, прошарок нових земельних власників був незначний, відновити попередню селянську армію було вже неможливо.

26.Наслідки Першої світової війни та розвиток сша в перші повоєнні роки. Сша в роки «проспериті» (20-ті роки хх ст.).

Наслідки війни були катастрофічними для народного господарства більшості країн. Прямі військові втрати воюючих країн становили 208^[2] мільярдів доларі і перевищили в 12 разів золотий запас європейських країн. Було знищено третину національного багатства Європи. На війну працювало 40 000 підприємств і 13 000 000 зайнятих у країн Антанти та 10 000 і 6 мільйонів у країнах Троїстого союзу. Лише дві країни — США та Японія у роки війни збільшили національне багатство. США остаточно утвердилися як лідер світового економічного розвитку. Японія встановила монополію на торгівлю у Південно-Східній Азії . На фоні повсюдного падіння цивільного виробництва і життєвого рівня населення йшло зміцнення і збагачення монополій, пов'язаних з військовим виробництвом. На початок 1918 року німецькі монополісти акумулювали як прибуток 10 мільярдів золотих марок, американські — 35 мільярдів золотих доларів. Закріпившись за роки війни, монополії дедалі більше почали визначати шляхи подальшого розвитку, що ведуть до катастрофи західну цивілізацію. Підтвердженням цього є тези виникнення та поширення фашизму.

У роки війни вперше було запроваджено державне регулювання в масштабах національних господарств. Практично у всіх країнах склалася етатистська система економічних відносин. Частка державних видатків в економіці більшості європейських країн, що воювали, становила понад 50%.

Після воєнний економічний розвиток країн світу визначався укладенням ряду договорів, що склали Версальську — Вашингтонську систему, в якій центральне місце зайняв Версальський договір, підписаний 1919 року 27 країнами — переможцями і Німеччиною.

США за роки Першої світової війни перетворилося на високо розвинуту індустріальну державу, наймогутнішу країну світової економіки, національне багатство якої зросло на 40%, де було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу, вартість промислової продукції збільшилась з 23,9 до 62 мільярдів доларів. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початку 1920-х 2/3 промислового виробництва та 50% працівників було сконцентровано у найбільших монополіях. США вступили у війну у квітні 1917 року. Статус нейтральної країни дав їм змогу постачати країнам, що воювали, військові матеріали, продовольство, сировину. Обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, вартість експорту — втричі (з 2,4 до 7,9 мільярдів доларів).

США вжили систему заходів щодо врегулювання економіки: надали монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов'язані з військовим виробництвом, створили управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких контролювала військово-промислова рада.

Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 мільярдів доларів. США встановили своє економічне панування в Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913–1920 років збільшилась на 40%.

У 1920 році США, населення яких становило 6% від світового, виробляли понад половину світової промислової продукції, 1/2 вугілля, 2/3 нафти, 3/5 чавуну і сталі, 85% автомобілів^[3].

США

Періоди стабілізації і «проспериті» («процвітання») у 1924–­1929 рр.

У середині 20-х рр. у країнах Заходу стабілізувалася економічна й політична ситуація. Промислове виробництво стало зростати, інфляція була припинена. Рівень життя людей почав підвищуватися. Економічний підйом, щоправда, був нерівномірним у країнах Заходу. Найбільш високі темпи зростання спостерігалися в США. Ця країна не постраждала під час Першої світової війни і навіть отримала безпосеред­ню вигоду від торгівлі з державами, що воювали, і надання їм позик. До кінця 20-х рр. частка США становила вже 48% у промисловому ви­робництві країн Заходу. Відносно високими були темпи розвитку Німеччини і Франції. Що ж стосується Великобританії, то вона тільки до 1929 р. досягла довоєнного рівня. Низькими залишалися темпи розвитку країн Східної Європи.

Швидко розвивалися галузі західної економіки, пов’язані з новітніми науковими й технічними досягненнями, зокрема автомобілебуду­ванням. У США, наприклад, у 20-х рр. автомобіль став невід’ємною частиною «американського способу життя»; до кінця 20-х рр. дорогами Америки їздили вже 23 млн. легкових автомобілів.

Економічне піднесення сприяло збільшенню зайнятості. Поліпшувалося життя широких верств трудящих: робочий день скорочувався, а заробітна плата збільшувалася. Змінилися настрої робітників: вони стали більш поміркованими у своїх вимогах. Це, у свою чергу, сприяло осла­бленню соціальної напруженості, спаду страйкового руху. Установилася внутрішня політична стабільність. Вплив комуністів з їхніми закликами до революції зменшився, а вплив соціал-демократії зріс. У ряді країн соціал-демократи входили до складу урядів або навіть очолювали їх.

Правлячі кола Заходу були переконані, що економічне зростання було досягнуто завдяки послідовному проведенню в життя принципів економічного лібералізму, що передбачали невтручання держави в економіку. Влада вважала, що вільна ринкова економіка здатна до саморегуляції, а функції держави полягають лише у створенні сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи. Однак незабаром ці ілюзії були зруйновані.

Світова економічна криза 1929­–1933 рр., її причини, прояви й наслідки

У жовтні 1929 р. відбувся катастрофічний обвал курсу акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі, що призвів до банкрутства власників акцій. Так почалася фінансова криза, яка незабаром набула світових масштабів. Вона торкнулася не тільки країн Заходу, але й Азії, Африки і Латинської Америки, що були утягнені у світовий ринок і виконували роль постачальників продовольства і сировини. Ця криза виявилася унікальною за своєю глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, а було відкинуто до рівня початку століття.

Головна причина економічної кризи полягала в тому, що протягом 20-х рр. у провідних країнах Заходу стихійне збільшення обсягів ви­робництва випередило рівень доходів населення, яке було не в змозі розкуповувати вироблені товари. Це стало наслідком цілковитого панування в економіці приватних монополій, майже не обмежених у своїй діяльності державним законодавством, а також диспропорціями в розвиткові світової системи господарства.

Криза спричинила найтяжчі соціальні наслідки. Хвиля безробіття захлиснула мільйони людей, зубожіння торкнулося селян і фермерів. Скоротилися надходження податків, і тому соціальна сфера прийшла до повного розладу. У США 34 млн. чоловік утратили джерела доходів. Наслідком кризи стала масова бідність. Існування середнього класу опинилося під загрозою. Виникло глибоке розчарування в існуючому порядку. Знов, як і після Першої світової війни, зростає вплив тих партій і рухів, які вимагали його докорінної ломки. Помітно посилили свій вплив комуністичні партії, що закликали до соціалістичної революції. У роки кризи чималою силою стали фашисти, які єдиним засобом національного відродження вважали заміну демократії на диктатуру.

Кризи притаманні ринковій економіці, що розвивається циклічно. Але криза, що вибухнула в 1929­1933 рр. (у США її назвали «Великою депресією»), істотно відрізнялася від циклічних криз ХIХ - початку ХХ століття. Вона виникла у той час, коли відбувалося відновлення технічної і технологічної бази економіки, почало розвиватися виробництво товарів масового споживання. Економічна криза означала також кризу принципів ліберальної економіки. Стало очевидним, що в ХХ столітті механізми ринкового саморегулювання в кризовій ситуації працюють погано. Як результат - криза призвела до посилення ідейної поляризації у світі. Одні держави для подолання економічних труднощів вирішили модернізувати існуючі демократичні структури, інші - взяли курс на руйнування цих демократичних структур з метою боротьби з економічним спадом.