Видалення плебеїв на Священну Гору

Тим часом економічне становище плебеїв було дуже обтяжливо: внаслідок безперервних воїн і високих податків вони заплутувалися в боргах, розплачуватися за які за панувала в той час системі доводилося не майном, а особистістю. Диктатор Валерій, який розумів усю небезпеку становища, пропонував сенату полегшити хоч скільки-небудь положення плебеїв, але його старання не привели ні до чого. Тоді доведені до крайності плебеї вирішили відокремитися від Риму і заснувати своє місто. З цією метою вони перейшли річку Анио і розташувалися на Священній горі (перше відхід 260 р. до н.е.). Патриції, втративши в їх особі найчисленнішої частини свого війська, налякалися і пішли на поступки. Результатом переговорів були так звані священні закони, що оголосила амністію для тих, хто відокремився, деякі послаблення в боргах, а головне, що визнала за плебеями право обирати своїх станових представників - народних трибунів і едили.

Але плебеї на цьому не заспокоїлися: вони стали прагнути до визнання за їх зборами законодавчої влади. Так як патриції вдавалися до самого грубого протидії, піднімаючи шум і не даючи плебеям займатися справами, то у 262 р. трибун іцілому провів у плебейському зборах плебісцит (сходку плебеїв), згідно з яким особа, що заважає трибуну говорити на зборах, може бути їм оштрафовано, і якщо не представити поручителів у сплаті штрафу, навіть засуджено на смерть; провокація на такий вирок допускалася лише перед плебейським ж зборами. Закон іцілому про плебесциті не отримав сенатського твердження, але на практиці застосовувався, присвоївши, таким чином, до певної міри зборам плебеїв законодавчу владу і право кримінального суду; це право з кожним роком все розширювалася, викликаючи невдоволення серед патриціїв, які не зупинялися навіть перед вбивством найбільш енергійних вождів народу. Трибуни падали духом і не вирішувалися вже діяти в колишньому напрямку. Тоді, щоб воскресити них колишню енергію, за пропозицією Публія Волерона (lex Publilia Voleronis 282 р.) ухвалив надалі вибирати трибунів в зборах плебеїв по трибам, не без підстави розраховуючи посилити цим шляхом їх незалежність від патриціїв. Закон Волерона пройшов, втім, не без опору патриціїв.

Досягнуті до цих пір результати, все-таки недостатньо забезпечували положення плебеїв з причини відсутності писаного закони, що давало патриціям можливість довільного тлумачення правапри відправленні суду. Тому в 292 році трибун Терентілій Арса запропонував у плебейському зборах створити комісію для написання законів у керівництво консулам. Сенат відмовив у свою згоду, але плебеї п'ять років поспіль обирали одних і тих же трибунів, які відновлювали пропозиції Терентілія. Патриції, нарешті, пішли на дрібні поступки: у 297 р. сенат допустив збільшити число трибунів до 10, в 298 р. плебеям для споруди будинків надали громадську землю на Авентійском пагорбі (plebiscitum Icilium de Aventimo publicando), в 300 р. консули проводять в центуриатном зборах Закон Атернія Тарпея, надала плебейським магістратам multae dictio (тобто право накладати майнові штрафи) і встановила відому поступовість в накладенні штрафів, а також найвищу межу безапеляційного штрафу (2 вівці і 30 биків). Так як плебеї, незважаючи на ці поступки, стояли на своєму, погодившись лише на чисто патриціанський складу законодавчої комісії, то в 300 році три патриція відправлені були до Греції ознайомитися з законами Солона, а за їх повернення складена (у 302 р.) кодифікаційна комісія з 10 патриціїв - "десять мужів для написання законів", якій надали повну владу в державі: на цей рік не вибиралися ні консули ні трибуни, не допускалася на децемвиров і провокація. Протягом 303 р. вони написали лише частину законів (на 10 таблицях), а тому їм була продовжена владу і на 304 рік; робота другого року дала ще дві таблиці. Всі ці закони пройшли через центуриатном збори (дві останні таблиці були проведені консулами вже після падіння децемвиров) і склали так звані "Закони 12 Таблиць". По складанні законів влада децемвиров повинна була закінчитися, але їм не хотілося позбутися влади: вони не складали з себе звання і олігархічно управляли державою, так що була влада свого роду десяти царів. Озлоблені плебеї шукали тільки приводу до повстання. Згідно з переказами, такий привід і представився у замаху децемвіри Аппія Клавдія на жіночу честь плебеянкі Вірджинії. Обурення плебеїв виразилося у вторинному коли відійшли на Священну гору; крім того, вони закріпилися на Авентіно, звідки загрожували Риму. Лише стараннями Валерія і Горація вдалося переконати їх повернутися під умовою обрання знову народних трибунів і консулів (305 р.). Консулами були обрані примирителі - Валерій і Горацій. Вони провели ряд законів, Закони Валерія Горація, зміст яких зводиться до наступного:

а) відновлюються і оголошуються нерікосновеннимі плебейські установи, введені після першого відходу, а також десять суддів;

б) Оголошується неотменно провокація; пропозицію закону, що забороняє провокацію проти будь-якого магістрату, прирікає автора на смерть;

в) визнаються зборів народу по трибам.