Підсумок[ред. • ред. Код]

Перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидською армією, що складалася в основному з воїнів, завербованних у підлеглих персам племенах, а головне тим, що для греків ця війна носила визвольний характер. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Афін, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію.

10.Громадянська війна в сша. Причини. Наслідки.

На початку XIX ст. США являли собою ланцюжок штатів, що простягався на 2 тис. км уздовж атлантичного узбережжя. На захід від них лежали неозорі землі, заселені нечисельними індіанськими племенами. На південному заході розпочиналися іспанські володіння.

Президентом США від 1800 р. був Томас Джефферсон, автор Декларації незалежності. Він був представником республіканців, які виступали за активне захоплення нових земель.

Першим великим територіальним надбанням адміністрації Джефферсона стала Луїзіана куплена усього за 15 млн доларів у Франції 1803 р.

Внаслідок цього територія США збільшилася вдвічі. Подальші територіальні надбання на кінець XIX ст. сформували територію країни. Такою, в цілому, вона залишається й до сьогодні.

Одночасно зі збільшенням території стрімко зростало населення країни. У 1800 р. воно становило 5,3 млн, у 1820 р. - 9,6, у 1840 р. - 17, а в 1860 р. - 31,5 млн чоловік. Фактично кожні десять років населення Сполучених Штатів збільшувалося на одну третину. Це відбувалося, перш за все, за рахунок постійно зростаючої імміграції.

Разом із цим катастрофічно зменшувалося корінне населення континенту - індіанці. За рівнем розвитку вони суттєво поступалися європейцям і не змогли відстояти свою землю. На момент відкриття Америки Х. Колумбом територію сучасних США заселяло 10-12 млн індіанців, а на кінець XIX ст. їх залишилося лише 200 тис.

Через нестачу робочих рук на континенті до Америки, починаючи з XVII ст., завозили негрів-рабів. Впродовж першої половини XIX ст. їхня чисельність постійно зростала: з 1,19 млн чоловік у 1810 р. до 4 млн у 1860 р.

Ставлення до рабства у різних регіонах США було неоднаковим. На Півночі та Заході країни рабство засуджували і воно було скасовано. На Півдні у справі щодо використання праці рабів моральна сторона питання поступалася економічній вигоді. Тому рабство зберігалося.

Перша половина XIX ст. на Півночі стала періодом бурхливого розгортання промислової революції. Рабовласницький Південь в той самий час зберігав аграрний характер економіки і дедалі більше відставав у своєму розвитку. Проте керівництво країною перебувало в руках представників південних штатів. Ускладнювало ситуацію також те, що рабовласники Півдня намагалися поширити плантаційну систему господарювання на нові землі Заходу, де між противниками і прихильниками рабства виникали інколи збройні сутички.

Політичні лідери Півночі виступали за ліквідацію рабства в усій країні. Плантатори Півдня вбачали у цих планах загрозу для свого способу життя. Чимало з них виступало за відокремлення від США і створення власної держави. Після перемоги на президентських виборах 1860 р. республіканця Авраама Лінкольна, що був рішучим противником рабства, плантатори Півдня перейшли до рішучих дій.

Першою про вихід зі складу США у грудні 1860 р. заявила Південна Кароліна, а в лютому 1861 р. 11 південних штатів оголосили створення нової держави-Конфедерації Американських Штатів. 12 квітня 1861 р. її війська захопили Форт-Самтер, де перебував союзний гарнізон. У США розпочалася громадянська війна.

У роки громадянської війни на боці Союзу (Північ) виступали 23 штати з населенням у 22 млн чоловік, а Конфедерацію (Південь) підтримували 11 штатів (у травні 1861 р. до них приєдналися ще 4 штати) з населенням у 9 млн чоловік, з яких 4 млн становили негри-раби. В економічному плані Північ давала 92% усього промислового виробництва країни, а Південь - 8%.

На початку війни жодна сторона не мала конкретного плану воєнних дій, намагаючись перемогти в результаті однієї вирішальної битви й захопити столицю.

Однак ці спроби були марними. На 1862 р. стало зрозуміло, що війна буде тривалою і кровопролитною, її результат залежатиме, перш за все, від людського та економічного потенціалу воюючих сторін. Дедалі більше унаочнювалася нездатність Півдня вести таку війну. Одночасно з цим економіка Півночі за роки війни успішно розвивалася і процвітала.

Важливе значення для перебігу воєнних дій мали два політичні кроки, зроблені адміністрацією США. У травні 1862 р. Конгрес США прийняв закон, за яким будь-який американець, що досяг 21 року, міг отримати ділянку землі на Заході та стати фермером. 1 січня 1865 р. президент Лінкольн підписав Прокламацію, що оголошувала рабів вільними. З цього моменту громадянська війна стала не лише боротьбою з бунтівними штатами, а й проти рабства.

1863 р. у війні відбувся перелом на користь Півночі. Війська Конфедерації під командуванням генерала Роберта Лі, відчуваючи нестачу людей, боєприпасів і спорядження, з великими втратами відступали під натиском союзних армій, очолюваних генералом Уліссом Ґрантом. Залишки армії Конфедерації були оточені поблизу містечка Аппоматтокс, де 9 квітня Ґрант і Лі підписали угоду про капітуляцію головної армії Півдня. До кінця червня склали зброю також інші сили Конфедерації. Громадянська війна завершилася перемогою Півночі.

В історії США громадянська війна стала найбільш кривавою з усіх воєн. У ній загинуло близько 650 тис. американців, це більше ніж втрати в усіх війнах з участю США у XX ст. Результати громадянської війни мали визначальний вплив на подальший розвиток країни. Перемога Півночі забезпечила збереження її територіальної цілісності. Війна зруйнувала підвалини плантаційного господарства Півдня і закріпила провідну роль Півночі в економічному та політичному житті США.