3.Анемії. Діагностичні критерії та особливості лікування гіпо та апластичніх анемій

При дослідженні периферичної крові відзначається панцитопенія, Резчайшая анемія з низьким ретикулоцитозом, відсутністю нормобластів. Вміст гемоглобіну падає до 15-20 г/л, кількість еритроцитів - 1,5-1,10 г/л з вираженим Анізія-пойцілоцітозом. Лейкопенія, головним чином за рахунок зернистих форм з відносним лімфоцитоз. Тромбоцитопенія різного ступеня. Різке прискорення ШОЕ до 60-80 хв/год. Дослідження кістково-мозкового кровотворення при апластичної анемії виявляє картину майже повного спустошення кісткового мозку.

Виконують стернальну пункцію, досліджують кістковий мозок, де спостерігається пригічення всіх ростків кровотворення з заміщенням кровотворної тканини жировою.

Лікування: Лікування полягає в систематичних переливань крові по 250-300 мл через кожні 5-10 днів; замість крові можна проводити крапельне переливання свіжої еритроцитарної маси по 150-200 мл з проміжками в 3-5 днів. Кращий ефект дають прямі переливання крові від донорів.

При вираженому геморагічному синдромі показано переливання плазми з кров'яними пластинками, а також тромбоцитарної маси. Однією з основних умов підвищення регенераторних можливостей кісткового мозку при панцитопенії є застосування вітамінів групи В. Призначаються тривалими курсами по 6-8 тижнів. В1-по 1 мл підшкірно щоденно; В2-по 5 мг 3 рази на день всередину; В6-по 50 мг щоденно; В12-по 100 мкг внутрішньом'язово через день; фолієва і пантотенова кислота по 30 мг 3 рази на день всередину. Аскорбінова кислота призначається разом з рутином. Призначається глюконат або хлорид кальцію, серотонін.

При наполегливих геморрагіях призначаються вікасол, епсилон-амінокапронова кислота, капромол, фібриноген.

В якості лейкостімуляторов використовується пентоксил - 0,2; 4-метилурацил - 0,5; лейкоген - 0,2 і батіол - 0,02 всередину 2 рази на день (краще з вершковим маслом). 5%-ний розчин нуклеіновокіслого натрію - 2 мл внутрішньом'язово.

Білет №30.

1.Хронічні гепатити. Методи діагностики вірусної інфекції. Фази розвитку інфекційного процесу.

"хронічний гепатит" (ХГ) -дифузний запальний процес у печінці, який триває більше 6 місяців.

ХГ протікає у дві фази: реплікації і інтерграції.

Реплікативна – відбувається реплікація, кодування та синтез всіх вірусних компонентів з утворенням віріону. Індикатором активності реплікації є НВеАg

Інтегративна - геноми вірусу та гепатоциту обєднується та синтезується НВsАg за участю ДНК- полімерази гепатоциту. Реплікація вірусу припиняеться, стає неможливою ліквідація НВsАg- носійства

Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту: Мінімальна: - збирання анамнезу;

- біохімічне дослідження крові (визначення рівня білірубіну та його фракцій, трансаміназ; виявлення маркерів вірусних гепатитів, маркерів функцій печінки);

- аналіз крові загальний;

- аналіз сечі загальний;

- аналіз сечі на визначення вмісту жовчних пігментів;

- ультразвукове дослідження печінки.

Максимальна:

- коагулографія;

- гепатосцинтиграфія;

- ендоскопія стравоходу, шлунка;

- термографія;

- комп'ютерна томографія;

- пункційна біопсія печінки.

2.Легенева недостатність. Діагностика, роль дослідження функції зовнішнього дихання. Диференційний діагноз. Лікувальна тактика.

легенева недостатность - нездатність системи дихання постачати артеріальну кров киснем в достатній кількості. Більш докладно легеневу недостатність можна описати як патологічний процес, при якому парціальний напруга СО2 більше 45 мм рт. ст, а тиск кисню - менше 80 мм рт. ст.

Діагностика дихальної недостатності

На початковому діагностичному етапі ретельно збирається анамнез життя і супутніх захворювань з метою виявлення можливих причин розвитку дихальної недостатності. При огляді пацієнта звертається увага на наявність ціанозу шкірних покривів, підраховується частота дихальних рухів, оцінюється діяльність у диханні допоміжних груп м’язів. Далі проводяться функціональні проби для дослідження функції зовнішнього дихання (спірометрія, пікфлоуметрія), що дозволяє оцінити вентиляційну здатність легенів. При цьому вимірюється життєва ємність легенів, об’єм дихання за хвилину, швидкість руху повітря по різних відділах дихальних шляхів при форсованому диханні тощо. Обов’язковим діагностичним тестом при визначенні дихальної недостатності є лабораторний аналіз газового складу крові, що дозволяє з’ясувати ступінь насичення артеріальної крові киснем і вуглекислим газом (PаО2 і PаСО2), кислотно-лужний стан (КЛС крові). За допомогою рентгенографії легенів виявляють ураження грудної клітки та перенхіми легенів, судин, бронхів.

Для визначення стану функції зовнішнього дихання застосовуються спірографія (в сучасних умовах проводиться на апаратах з комп’рною обробкою даних), пікфлоуметрія, пневмотахометрія.

Спірографія – це метот реєстрації вентиляційних величин в системі координат «об’єм – час».

Основними показниками, які враховуються при оцінці функції зовнішнього дихання є: ЖЄЛ – життєва ємність легенів, ФЖЄЛ – форсована життєва ємність легенів, ОФВ₁ – об’єм форсованого видиху за першу секунду, ОФВ₁/ ЖЄЛ – співвідношення об'єму форсованого видиху за першу секунду до життєвої ємності легенів, ОФВ₁/ЖЄЛ Х 100 % (індекс Тіффно) – співвідношення об’єму форсованого видиху за першу секунду до життєвої ємності легенів, ПОШ – пікова швидкість видоху, МОШ₂₅ – максимальна об’ємна швидкість повітря при видиху 25 % ФЖЕЛ (на рівні трахеї, крупних бронхів), МОШ₅₀ – максимальна об’ємна швидкість повітря при видиху 50 % ФЖЕЛ (на рівні бронхів середнього калібру), МОШ₇₅ – максимальна об’ємна швидкість повітря при видиху 75 % ФЖЕЛ (на рівні бронхів дрібного калібру), СОШ_25-75 і СОШ_75-85 – середня об’ємна швидкість при видоху 25-75 % та 75-85 % 

Пікфлоуметрія – метод моніторування пікової швидкості видиху (ПШВ), яка вимірюється в літрах на секунду або на хвилину для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів. Моніторинг пікової швидкості видиху надає лікарю максимальну інформацію про стан хворого, ефективність його лікування, а також дозволяє пацієнту організувати самоконтроль за перебігом захворювання. Показники (ПШВ) корелюють з ОФВ₁ який використовують для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів, а також із опором дихальних шляхів, який визначається методом плетизмографії.

Пневмотахометрія – визначається потужність повітряного струменя на вдиху і видиху (норма від 3-4 до 6-8 л/сек.), однакового на вдиху і на видиху.

Лікування дихальної недостатності Лікування пацієнтів з дихальною недостатністю передбачає: • відновлення і підтримку оптимальної для життєзабезпечення вентиляції легенів і оксигенації крові; • лікування захворювань, що стали першопричиною розвитку дихальної недостатності (пневмонії, ексудативного плевриту, пневмотораксу, хронічних запальних процесів у бронхах і легеневій тканині тощо). При виражених ознаках гіпоксії в першу чергу проводять оксигенотерапію (кисневу терапію). Кисневі інгаляції подаються в концентраціях, що забезпечують підтримку PаО2 = 55-60 мм рт. ст., при ретельному моніторингу рН і PаСО2 крові, стану пацієнта. При самостійному диханні пацієнта кисень подають за допомогою маски або через носовий катетер, при коматозному стані проводять інтубацію та підтримуючу штучну вентиляцію легенів.

Поряд з оксигенотерапією проводять заходи, спрямовані на покращення дренажної функції бронхів: призначають антибактеріальні препарати, бронхолітики, муколітики, масаж грудної клітки, ультразвукові інгаляції, лікувальну фізкультуру, проводять активну аспірацію секрету бронхів через ендобронхоскоп. При дихальній недостатності, ускладненій легеневим серцем, призначають діуретики. Подальше лікування дихальної недостатності спрямоване на виключення патогенетичних й етіологічних чинників ризику.