Вступ

Передкарпаття— територія між долиною Дністра й північно-східним підніжжям Карпат у межах Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей України.  Передкарпаття – один з найбільше господарсько освоєних регіонів України. Це виявляється у високій щільності населення і, як наслідок, в інтенсивному розвитку сільського господарства, промисловості та інших інфраструктур. Порівняно низька екологічна стійкість ґрунтів цього регіону, зумовлена несприятливим з агрономічного погляду фізичним станом цих ґрунтів, інтенсивним антропогенним навантаженням, спонукає до розробки ефективних заходів стабілізації ґрунтових процесів і режимів у їхньому взаємозв’язку з фізичними властивостями [11]. Окрім цього, у таких умовах особливо важливими стають фундаментальні наукові дослідження, спрямовані на пізнання різноманітності процесів деградації ґрунтів, виявлення причин їхнього виникнення і розвитку, а також на пошук оптимальних методів захисту ґрунтів від деградації. Фізична деградація ґрунтів – це деяка негативна зміна комплексу фізичних властивостей чи фізичного стану ґрунтів, який має визначені кількісні параметри [1. С.168]. Фізичний стан ґрунтів з огляду на динамічність є в багатьох випадках визначальним у прояві ґрунтових процесів та режимів: водно-повітряного, поживного, біологічного тощо. Деградація фізичного стану ґрунтів означає втрату здатності його виконувати свої функції: екологічну, тобто бути середовищем проживання і забезпечувати існування екологічних систем; виробничу, тобто забезпечувати ріст, розвиток та врожайність культур; санітарно-епідеміологічну, тобто забезпечувати умови середовища, сприятливого для проживання людини.  Об’єктом нашого дослідження є ґрунти Передкарпаття, предметом – фізичні властивості ґрунтів, їхній зв’язок з зовнішніми чинниками.  Екологізація землеробства передбачає активне вивчення проблеми регулювання ґрунтових процесів для оптимізації родючості ґрунтів. Антропогенний фактор, з одного боку, порушує оптимальний хід ґрунтотворного процесу, з іншого, – намагається після втручання спрямувати цей процес в якомога оптимальніше русло. Внаслідок цього можна говорити про двоступеневу систему антропогенної дії на ґрунтовий покрив: провокування деградації ґрунтів; усунення чи запобігання цій деградації. На фізичний стан ґрунтів впливає дуже багато зовнішніх факторів. Найдієвішими факторами його деградації є зменшення в ґрунтах кількості й погіршення якісного складу органічної речовини та ущільнювальна дія сучасної енергонасиченої сільськогосподарської техніки [7]. Фізичний стан ґрунтів один з найперших зазнає впливу антропопресії та є ланкою зв’язку між агентами деградації та іншими ґрунтовими процесами, режимами, станами і явищами. Через погіршення структурно-агрегатного складу ґрунту і його переущільнення сповільнюється фільтраційна здатність і, як наслідок, міграція елементів живлення рослин по профілю ґрунту. Деградація фізичних властивостей може спричинювати виникнення в межах ґрунтового профілю додаткового геохімічного бар’єра на шляху міграції елементів у ландшафті. Для того, щоб запобігти таким процесам, потрібно регулярно поповнювати запаси гумусу і поліпшувати його якісний склад, застосовувати сільськогосподарську техніку, яка б мінімізувала тиск на ґрунтові агрегати, що запобігатиме погіршенню структури ґрунту, сприятиме поліпшенню структурно-агрегатного складу.  Тому вивченням екологічних функцій фізичного стану ґрунтів у межах природно-територіальних комплексів повинні всебічно займатися як ґрунтознавці, так і вчені суміжних природничих і технічних наук: агрофізики, меліорації ґрунтів, інженерної геології, кріології тощо [2].  Екологічні функції ґрунтових систем вивчали та вивчають багато вчених. У працях В.А. Ковди, Г.В. Добровольського, Є.Д. Нікітіна та інших зазначено про поліфункціональність цих систем: у біосфері глобальні, в агроекосистемах – біоценотичні [3, 4, 6]. Біоценотичні функції Нікітін об’єднав в окремі групи залежно від їхнього зв’язку з певними ґрунтовими властивостями, передусім з фізичними. Фізичні властивості не тільки впливають на функціональні можливості ґрунтових систем, а й самі виконують певні функції.  На сучасному етапі, коли вирішення екологічних проблем має першорядне значення, еколого-функціональні особливості фізичного стану ґрунтів як найвразливішої ланки педосистеми потрібно вивчати на локально-регіональному рівні з урахуванням особливостей усієї сукупності природних умов. Отже, для оптимізації сільськогосподарського використання ґрунтів Передкарпаття потрібно розробити та обґрунтувати екологічну оцінку стійкості як ґрунтів загалом, так і окремих їхніх властивостей до деградаційних агентів.

Зміст курсового проекту

ВСТУП
Розділ 1.	ПРИРОДНІ УМОВИ ГОСПОДАРСТВА АБО ҐРУНТОВО-КЛІМАТИЧНОЇ ЗОНИ
	Клімат
	Рельєф місцевості
	Рослинність
	Материнські породи
	Процеси ґрунтоутворення
Розділ 2.	ҐРУНТИ ГОСПОДАРСТВА ЧИ ҐРУНТОВО-КЛІМАТИЧНОЇ ЗОНИ
	2.1. Номенклатурний список та агровиробниче групування ґрунтів господарства
	2.2. Генетико-морфологічна будова ґрунтів
	2.3. Гранулометричний склад ґрунтів
	2.4. Фізико-хімічні властивості ґрунтів
	2.5. Гумусовий стан ґрунтів
	2.6. Структура кислих ґрунтів
Розділ 3.	ЗАХОДИ, ЩО СПРЯМОВАНІ НА ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Природні умови господарства або грунтово- кліматичної зони

Підрозділ 1.1.Клімат

Клімат впливає на ґрунтоутворення як прямо (визначає гідротермічний режим ґрунту), так і опосередковано – через рослинність, мікроорганізми і тварин. Основними кліматичними факторами, які впливають на процеси ґрунтоутворення, є сонячна радіація, атмосферні опади і вітер.

Передкарпатська височинна область розташована між Східновропейською фізико-географічною країною та областю Зовнішніх Карпат і простягається з північного заходу на південний схід на 280 км при ширині 25-40 км. Перехід від Подільської височини до Передкарпаття, яке теж є височиною, малопомітний. Межа Передкарпаття із Зовнішніми Карпатами здебільшого чітка і проходить поблизу таких населених пунктів: Хирів, Старий Самбір, Борислав, Болехів, Долина, Надвірна, Кути, Вижниця, Берегомет, Красноїлів.

Передкарпаття за характером рельєфу є передгірською височинною рівниною, розчленованою річковими долинами, з панівними абсолютними висотами 300-500 м. Вона займає Перед карпатський крайовий прогин, який складений товщею осадкових неогенових відкладів потужністю понад 2000-3000 м, що залягають на палеогенових і крейдових відкладах. Неогенові відклади представлені піщано-глинистою соленосною товщею, мергелями, пісковиками, конгломератами і сланцями з якими пов'язані родовища нафти, газу, сірки і калійних солей. Породи ці мають дислокований характер. У прогині виділяються внутрішня і зовнішня зони. Неогенові відклади перекриті антропогеновими водно-льодовиковими, алювіальними, алювіально-делювіальними та озерними відкладами, які беруть участь у будові річкових долин і міжрічкових просторів.

Клімат Передкарпаття помірно теплий, вологий. Січневі температури -4...-5 °С, а липневі +18...+19 °С. Річна сума опадів досягає 650-750 мм. Ріки, що стікають з Карпат і належать до басейну Дністра (Стрий, Лімниця, Свіча та ін.) і Дунаю (Прут, Черемош, Сірет), повноводні, з частими паводками. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті, оглеєні, торф'яно-лучні і торф'яно-болотні ґрунти, зустрічаються також сірі лісові та дерново-буроземні опідзолені ґрунти. Ліси в Передкарпатті займають до 25 %, луки і болота — до 10, орні землі — понад 40, сади і городи — близько 4 %.В області переважають ландшафти передгірських акумулятивно-денудаційних височинних рівнин зі значною диференціацією ландшафтних місцевостей, яка зумовлена геоморфологічною будовою та різноманітністю грунтово-рослинного покриву.

Заплавні місцевості розвинені в долинах Дністра і Пруту та їх приток. Вони займають широкі річкові днища долини і складені піщано-галечниковим алювієм з дерново-глейовими ґрунтами з лучною рослинністю, чагарниками з верби, вільхи, крушини. Тут багато стариць, прируслових валів, перезволожених западин, які чергуються з меліорованими землями.Низькотерасові й високотерасові ландшафтні місцевості являють собою слабодреновані рівнини з дерново-підзолисто-глейовики і дерново-буроземними оглеєними ґрунтами. У високотерасових місцевостяхпоширені буково-смереково-ялинові ліси і злаково-різнотравні луки. У цих місцевостях розміщено більшість населених пунктів Прикарпаття.Місцевості давніх акумулятивно-денудаційних поверхонь, які поширені на межиріччях, покриті дерново-підзолистими ґрунтами з хвойно-широколистяними лісами. Частина території зайнята сільськогосподарськими угіддями.

Місцевості розчленованих горбисто-пасмових височин займають найбільш високі ділянки Передкарпаття і характеризуються переважно дерново-підзолистими, сірими і світло-сірими опід золеними ґрунтами зі смереко-дубово-буковими лісами.У Передкарпатті переважають такі види природокористування: сільськогосподарське, гірничодобувне (нафта, газ, озокерит, солі) та рекреаційне (Моршин, Трускавець та ін.).Екологічні умови Передкарпаття ускладнюються гірничодобувною і хімічною промисловістю та магістральними нафто- і газопроводами.

Із природоохоронних об'єктів республіканського значення тут знаходяться: Княждвірський ботанічний заказник (208 га), гідрологічний заказник Турова дача (255 га) в Івано-Франківській області та ландшафтний заказник Цецине (430 га) в Чернівецькій області.

Таблиця 1.1