4. Французький екзистенціалізм: філософсько-естетичні позиції, представники, художня практика.

Ідейна проблематика й особливості її відбиття в добутках екзистенціалістів. Екзистенціалізм (від позднелат. existentia – існування) – літературна течія XX сторіччя, що виявляє з достатньою виразністю, головним чином, у Франції напередодні, під час і відразу після Другої світової війни. Екзистенціалізм був представлений тут письменниками, що виступали одночасно і як філософи-екзистенціалісти. Це Г. Марсель, Ж. П.Сартр, А. Камю.

У літературі екзистенціалізму людина, що потрапила в трагічну, «прикордонну» ситуацію повинен «вибрати» самого себе. Сюжет звичайно ілюструє філософські ідеї екзистенціалізму. А вибір героя демонструє «правду» буття, розтлумачену прямо на сторінках книги. Таким чином, добуток являє собою майже «урок». Прямо або побічно, але мовлення незмінно йде про земну долю людини (про тім стражданні, що він неминуче переживає, про неміч і смерть і т.п.) Любою рішучий учинок людини подається так, начебто їм заставляється наріжний камінь цілої мировоззренчески-целостной будівлі, – невід’ємні структурні ознаки підкреслено філолофсько-інтелектуальної літератури екзистенціалізму. …Підкреслений натиск, зрушення життєвої вірогідності аж ніяк не тотожні тут реалістичному заострению, а обертаються зашифровкою того, що не зрозуміло, зате пережито самою особистістю…

Екзистенціалізм у прозі придбав досконалість у Франції до й після другої світової війни в добутках Ж.-П. Сартра й А. Камю. Крім них екзистенціалізм дав літературі А. Мальро й С. де Бовуар, Г. Марселя й Ж. Ануя, а також іспанця М. де Унамуно, американця Дж. Болдуина, англійця У. Голдинга й ін. Щоб робити життя, затверджують екзистенціалісти, треба насамперед неї бачити. Бачити, що у світі немає й не може бути ніякої надії. Людина повинен усвідомити, що він живе тільки сьогодні й ніякого завтра, ніякого майбутнього в нього немає. Якщо воно й буде, то вже не в нього, а в тих, хто прийде слідом за ним, але для них це майбутнє стане лише сьогоденням. Тому треба жити в сьогоденні, жити сьогоденням, діяти в сьогоденні. Всі розмови про «прекрасне майбутнє» – це химера

Турботою про майбутнє людин може жити лише до зустрічі з абсурдом. Тільки абсурд кладе кінець самим чудовим, а тому й самим небезпечним ілюзіям і оманам. Він учить людину дивитися на мир відкритими очами, не упокорюючись і не покоряючись долі. Екзистенціалізм надзвичайно широко поширився завдяки французьким письменникам, що перекладали філософські поняття на доступний усьому мова художньої літератури

У Франції філософія за традицією воліла оформлятися эстетически, говорити мовою мистецтва. «Хочете філософствувати – пишіть романи», – рекомендував співвітчизникам Альбер Камю. Екзистенціалізм ставив філософію на грань мистецтва, оскільки предметом філософствування робив індивідуальна й конкретне, особистість і її вибір. Французький «літературний екзистенціалізм» особливо підтверджував, що взагалі екзистенціалізм не стільки система понять, скільки вираження певного настрою, переживання буття у світі, де «усе дозволено», і вибір відповідного поводження. Саме письменник став вищим авторитетом для французьких екзистенціалістів. Достоєвський писав, що «якщо Бога ні, те все дозволено». Це припущення деяких з його героїв, людей «підпільних» («Записки з підпілля») – вихідний пункт екзистенціалізму