25 Учасники психодрами. Основні елементи:. Протагоніст, режисер (фасілітатор), допоміжне "я", глядачі, сцена

.Морено був першим, хто відкрив гру для психотерапії. Головний засіб психодрами — програвання подій суб'єктивної реальності. Особлива цінність гри для психотерапії полягає в тому, що вона поєднує в собі свободу і спрямовану орієнтацію, реальність і фантазію, дію і символ.

Протагоніст — головний герой психодрами. Він пропонує ситуацію для розігрування, її постановку, і сам грає. Діючи в ній, а потім беручи участь в обговоренні, він набуває більш повного бачення ситуації, себе і інших людей, формує нові поведінкові зразки.

Допоміжне Я — це члени групи, яких протагоніст обирає для зображення відсутніх учасників у розігруваній сцені. Допоміжне Я може отримати роль реальної особи, але може грати і образ сновидіння, частину тіла, річ, ідею — все те, що представляє світ протагоніста в чуттєвій тканині, робить його конкретним і відчутним. Якщо дії Допоміжного Я не відповідають образу прототипу, який склався у протагоніста, той перериває сцену і на час відбувається обмін ролями для уточнення ролі. Дії всіх учасників підпорядковані головному героєві гри, його сприйнятті прототипу, а не якоїсь умовної об'єктивності. Того, хто грає, важливо також відчути співпереживання Допоміжного Я і бажання допомогти. Люди в цій ролі повинні бути чуйними до вказівок психотерапевта. Але Допоміжне Я — не маріонетка, що приводиться в дію протагоністом або терапевтом. У нього є власне розуміння, відчуття проблеми, яку він вносить в гру. Це розуміння не є артефактом, воно збагачує реальність протагоніста і задає йому інші аспекти розгляду ситуації.

Психодраматист (або директор психодрами) виконує чотири функції: аналітика, режисера, терапевта та ведучого групи. У ролі аналітика провідний концентрується на дослідницької функції. Він спостерігає за вербальними і невербальними проявами членів групи, співвідносить їх, відшукує ключі, намагається зрозуміти сенс переживань. Як режисер ведучий відповідає за засвоєння і використання мови психодрами. Режисер ставить сцени, але при цьому він не втручається в їх зміст. Гравець сам вирішує, що буде розігруватися, провідний ж на основі ключів направляє протагоніста, допомагає у створенні мізансцени. Він генерує ідеї, що забезпечують найкраще просування, надихає на гру. Як провідний терапевт прагне досягти вирішення проблеми, домогтися змін. Він будує інтервенцію, використовуючи специфічні (катарсис, інсайт, научіння, зворотний зв'язок) і неспецифічні (плацебо-ефект) терапевтичні фактори. Виконуючи роль ведучого групи, він організовує дії групи, встановлює норми взаємодії, управляє груповими процесами, стимулює активність учасників, а також, забезпечуючи необхідну атмосферу, усуває перешкоди в роботі. «Як драматург психодраматист направляє діалоги, створює і дозволяє конфлікт. Як скульптор — ліпить простір. Як диригент оркестру — змішує матеріал з багатьох джерел» .