ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ СЕЛА……………………………………………………..4

1.2. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ СЕЛА КАРПИЛІВКА………………....7

РОЗДІЛ II. ІСТОРИЧНІ ПАМ′ЯТКИ СЕЛА КАРПИЛІВКА……………….8

2.1. БОГДАНОВА КРИНИЦЯ………………………………………………….8

2.2. КУРГАН – ПЛИТА НА ЧЕСТЬ КУЗЬМИ БРИЧКИ - ЧЕРЕШНІ В УРОЧИЩІ «ІНДИКОВЕ НИВ′Є». 1995р………………………………………9

2.3. «ПОЛІСЬКА ЦІЛИНА».УРОЧИЩЕ «ПЛУГ».2001р……………………..9

2.4. ЦЕРКВА РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ………………………….10

2.5. УРОЧИЩЕ «ВОЛОСАХА», «ЛИСИЙ БРІД», «ДОВГАНЬ», «ЛЬВОВСЬКЕ», «ГОРБАЧОВЕ БОЛОТО»……………………………………10

РОЗДІЛ III. СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНИЙ ПАСПОРТ КАРПИЛІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ (2002 рік)……………………………………………………12

3.1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯЯ РАДИ…………………………………..12

3.2. НАСЕЛЕННЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД……………………………12

3.3. ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СЕЛА………………………………………………………………12

3.4. КУЛЬТУРНО – ОСВІТНІ ТА МЕДИЧНІ УСТАНОВИ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ……………………………………………………………………………….13

3.5. НАРОДНІ СВЯТА ТА ОБЩИНИ…………………………………………...14

3.6. ДУХОВНІ ЗАКЛАДИ ТА ОБЩИНИ……………………………………….15

ВИСНОВОК……………………………………………………………………….16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………17

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….18

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах відродження незалежної держави України зріс інтерес дослідників до відчизняної історії. Адже місцева історія – історія населеного пункту, району, області, регіону формує відчизняну історію і є її складовою. Дивлячись на будь-яку історичні карту ми побачимо рідкісне за своєю красою і назвою село Карпилівка. Протягом десятиріч мало уваги зверталося на вивчення історії рідного краю, тож недивно, що виросло ціле покоління людей, які не знають історії свого краю, свого народу. Вивчаючи історію і школі, я зрозуміла, що навіть і у шкільній програмі досить мало інформації про рідний край, про своє рідне село. Навіть у пошуках інформації, я звернулася до сільської бібліотеки, але нажаль і там не знайшлося для мене потрібної, правдивої інформації. Це все говорить про те, що громадяни не зацікавлені історією свого села.

Щоб любити свій край, його потрібно добре знати. Знати, вивчати, досліджувати історію краю, своїх дідів, прадідів – це наш обов′язок. Адже, без знання минулого не має майбутнього.

Цікавість дослідження історії села Карпилівки полягає в тому, що тема є малодослідженою, сповнена таємниць і замовчувань.

Джерельна база дослідження: наукова література, матеріали з Карпилівської загальноосвітньої школи I-III ступенів¸ Карпилівської сільської ради.

Мета дослідження: дослідження невідомих, достовірних фактів виникненнята розвитку села Карпилівка в історії якого було багато героїчних і трагічних подій.

Об′єкт: територія села Карпилівка на північному сході області та на півдні Рокитнівського району.

Предметом дослідження є історія села.

В процесі дослідження мені вдалося встановити достовірні факти з історії села. Було визначено походження назви села, соціально-економічний паспорт сільської ради, історичні пам′ятки села.

Розділ I. Історія села

Існує серед місцевого населення два перекази про назву села. Одна версія говорить, що село має назву від того, що в навколишніх озерах були коропи (риба); друга говорить про те, що першим поселенцем був чоловік Карно, від якого і пішла назва Карпилівка. Старожили переказують, що першими поселенцями на місці села були жителі села Кам'янка, яке розташоване біля села Чудель. Місце поселення вони назвали Осово-Градь (осова - осиновий ліс, градь - підвіщене рівне сухе місце).

Ще в 1850-1870рр. коли жителі села Карпилівка возили ліс на луч до Кам'янки і Чудля, люди даних сіл на запитання: "Звідки приїхали", одержували відповідь:

- З Карпилівки.

- Це з якої Карпилівки? З Осово?

Перші жителі були переселенці по волі пана з метою освоєння земель, придатних для землеробства.

Зараз село носить офіційну назву Карпилівка і підпорядковується Карпилівській сільській раді Рокитнівського району Рівненської області.

Як казку слухають діти розповідь старших про минуле села. Навколо села були непрохідні болота, а селяни належали поміщикові, Вікентію Гришинському, який володів землями і кріпаками Карпилівки і сусідніх сіл: Рудньої Льви, Лопатич, Кисоричі. Три дні на тиждень працювали безрезультатно на пана кріпаки, а коли цей пан заборгував перед казною, населення з землею перейшли другим панам.

Біля річки Льви добувалась залізна болотна руда, вироблявся деревний вугіль і випалювалося залізо. Там же на Рудні Льві існував молот для кувки заліза. На початку 20 століття ця виплавка припинилася в наслідок поширення дешевого заліза з Кривого Рога.

В лісі з лучини виробляли смолу, заготовляли тесове дерево для пана. Смолу і дерево возили до Чудля, звідки сплавляли все по Случі до Прип'яті. У 1861 році в час реформи селянам було дано 760га землі, за яку селяни повинні були платити викуп, 479га було орної. Селяни відмовлялися платити за землю, так як ціни були дуже високі.

У 1900 році в селі було 1000 душ, а в селян залишилася та ж сама кількість землі. Наділи на двір зменшувались з кожним роком, село було бідне.

У 1905-1906рр., коли будувалась залізниця Київ-Ковель, значна частина селян ходила на заробітки на "Чугунку".

Великого лиха для селян принесла Перша світова війна. Всі чоловіки пішли на фронт, де загинуло і було поранено 60 чоловік.

У 1905 році в селі було відкрито дворічну школу, навчання проводилось російською мовою. Люди не мали змоги навчати дітей, тому населення і надалі залишалося безграмотним.

Під час революційних подій 1917 року солдати, що приходили з фронту, приносили вісті про скинення царя, поміщиків.

Селяни захоплювали поміщицьку землю і ліс. В селі в 1922 році встановилась влада панської Польщі. В той час, як за 10 кілометрів на схід від села, люди будували нове життя, вчились жити по-новому.

Панська Польща встановила свої порядки, кращі ліси і землі були відібрані в громади. Пани та їх прислужники призирливо ставились до українців. В школі навчали польською мовою, говорити українською мовою було заборонено.

Санітарно-профілактична робота не велась. Жителі села залишалися жити бідно, дехто ішов на заробітки в ліс, на каменоломні. На річці Льві працював водяний млин, який належав трьом куркулям. Млин міг переробити 5 тонн зерна на добу. Працював він сезонно. Зерна в людей було мало. В селі лише 20% господарства їли цілий рік свій хліб.

Село в 1933 році нараховувало 400 дворів, в яких проживали 2400 чоловік. Земельні ділянки ще більше здрібніли, не дивлячись на це, руху населення за межі села не було. Люди з надією чекали того часу, коли і до них в село прийде щастя зі сходу. Механік млина розповідав людям, як живуть люди на сході, про необхідність боротьби за возз'єднання з Радянською Україною.

17 вересня 1939 року настав довгожданий час. В село вступила танкова частина Червоної Армії. Через тиждень в селі відбулися вибори до селянського комітету. Головою обрано Опанасика Тіта Петровича, секретарем Близнюка Михайла Михайловича, землі поміщиків були передані селянам. Після возз'єднання Західної України з Радянською Україною в селі було відкрито українську школу, бібліотеку, медичний пункт. Жителі села вирішили об'єднатися в артіль.

Від села було послано трьох делегатів в Полтавську область перейняти досвід в організації артілі. Вільно вдихнули повітря люди. Але скоро знову прийшло лихо. Ще до початку Великої Вітчизняної війни, більша половина чоловіків пішла на фронт. За час німецької окупації було спалено німцями і бандитами 10 громадських будівель і 317 жилих, вбито 275 чоловік, вигнано в Німеччину 6 чоловік.

В районі села діяв партизанський загін, Героя Радянського Союзу Медведєва. Населення села надавало допомогу партизанам продуктами. Партизанами були такі жителі села: Крук Данило Архипович, Кручко Олексій Парфенович та інші.

На території села перебував легендарний розвідник Герой Радянського Союзу М.Кузнецов, який сам взяв у полон у приміщенні школи 14 фашистів і поліцаїв. Під час визволення Радянської землі від фашистських окупантів відзначилися такі односельці: Мартинюк Кирило Григорович, Попач Федір Сидорович, та інші. Всього 25 чоловік, вони нагородженні орденами та медалями.

Змінилося наше село. Після війни виникла партійна організація, яка відіграла велику роль в проведенні колективізації і зміцненню колгоспу. Виникла комсомольська організація.

Колгосп утворено в 1948 році. Першим головою колгоспу був обраний Кисорець Григорій Ілліч.

Село радіофіковане та електрифіковане. Існує автобусний зв'язок з райцентром.

На території села знаходиться Карпилівське ССТ. В селі до послуг жителів: кафе, продовольчий і промисловий магазин, ларки, працює сільський будинок культури, аптечний кіоск, дільнична лікарня, поштове відділення зв'язку, філія банку. На території села діє дві культові споруди: молитовний будинок і церква Різдва Пресвятої Богородиці. Наш край щедрий природою і лісами. Опікується ним Карпилівське лісництво. Заповідними об'єктами місцевого значення є Карпилівський ботанічний заказник, 700 га, 1983р., болотний масив з ягідниками журавлини, місце гніздування сірих журавлів.

В селі ліквідовано не писемність. В середній школі навчається - 664 учні. В кожну хату листоноша приносить газети та журнали. До 1946 року в жителів села не було жодного велосипеда. А зараз по сільській раді нараховуються десятки тракторів, вантажних машин, легкових автомобілів, телевізорів, комп'ютерів і так далі.