Студентка групи п-33 Собко Ірина

«Ні війні!»

Мир на землі — це затишок і тиша, Це сміх дитячий і душі політ, Коли поет чарівні вірші пише Про незвичайний, дивовижний світ.

Мир на землі — це росяні світанки, Краса і творчість, пісня у гаях. Мир на землі — це вечори і ранки Із радістю і щастям у серцях.

Це та земля, де сміх і пісня лине, А діти йдуть до школи знов і знов. Й ніколи у боях ніхто не гине, Бо там господар — щастя і любов.

Надія Красоткіна

Ми пам’ятаємо, як неспокій ввірвався на Україну 21 листопада 2013 року, коли люди повстали проти влади та корупції. Тодішні події сколихнули усіх, не залишили байдужими ні малих, ні дорослих українців. Кожен підтримував наших героїв як міг, хтось матеріально, хтось фізично, а хтось духовно. Виникло багато волонтерських акцій та благодійних марафонів.

У зв'язку з цим було організовано благодійний марафон "Діти - Янголи Миру".

В марафоні брали участь учні загальноосвітніх закладів, студенти вищих навчальних закладів, лідери молодіжних громадських організацій. Бродівський педагогічний коледж не залишився осторонь цієї акції. Студенти нашої групи організували флешмоб, до якого були залучені групи П-13 та П-23. Цей флешмоб виконували під пісню Гайтани "Сонце нам сяє", зміст якої неабияк підходить до цієї акції. Благодійний марафон відбувся в неспекотну пору, але зумів залишити тепло в кожному серці. Флешмоб виконувався з різноманітними рухами, які відображали українську символіку та передавали дух українців. Щоб показати єдність України, учасники акції в кінці флешмобу, об'єднавшись, утворили кордон України. Після чого показали, що ми протестуємо війні. Відобразили це живими літерами і утворили фразу "Ні війні!". Ми сподіваємось на те, що наші вчинки та заклики будуть почуті. Студенти Бродівського педагогічного колледжу імені Маркіяна Шашкевича - за мир! Благодійний марафон відбувся 17.11.2014р.

Студенти групи п-33 готуються до флешмобу «Ні війні!» Допомога ато

Допомога АТО – один із нових, нещодавно доданих пунктів сімейного та особистого бюджету багатьох українців. Прекрасно розуміючи те, що на Сході в антитерористичній операції задіяно безліч мобілізованих хлопців і чоловіків, студенти нашої групи намагаються допомогти їм у міру своїх сил і можливостей. 

Карта Сходу

Ми оформили стінгазету для воїнів. «Маленька долонька» від кожної студентки буде зігрівати бійця у важку хвилину. Адже кожна з нас на цій долоньці написала те, що вона бажає нашим солдатам-захисникам, які жертвують своїм життям заради нас.

А починалося все досить цікаво: ми отримали карту Сходу, і потрібно було її оформити так, як би ми хотіли, щоб її побачили герої АТО. Довго думали і нарешті вирішили, що кожна долонька і кожен вірш, який ми напишемо, символізуватиме наші почуття. Кольори долоньок - жовтий і блакитний уособлюють нашу Вітчизну. Кожне слово пронизане нашими мріями і побажаннями про щасливе майбутнє для усіх, хто є громадянином України. І ми сподіваємося, що цей невеличкий вчинок, ця карта хоч якимось чином потішить серце кожного героя, який перебуває на Сході.

Щодня ми чуємо новини про те, скільки бійців загинуло, скільки було поранено. Багато з них залишаться інвалідами назавжди. Люди виражають вдячність волонтерськими рухами і моральною підтримкою. Ось і ми вкладаємо частинку себе у цю допомогу, хоч, правда, ці вчинки не маштабного характеру, але це все те, що в наших силах. У гуртожитку проходила акція «Збір овочів для воїнів АТО», яка тривала протягом 5 днів. Студенти збирали (привозили з дому) для учасників АТО різні овочі: картоплю, моркву, цибулю, капусту і червоний буряк. Овочі були відправлені на сушіння і доставлені в зону АТО. Не потрібно опускати руки, кожна крапля в океані важлива. Допомога стане продовженням або підтримкою биття хоробрих сердець...

На превеликий жаль, армія сьогодні сумне і величне слово. Ще вчора воно було зовсім незначне і не привертало уваги, але сьогодні все змінилося. Армія стала для нас захисником. Ми знаємо, як за нас гинуть солдати, юні хлопці, наші брати і сини. У нашому коледжі почали плести сітки, і студенти нашої групи також вирішили долучитися … Почали плести з надією в серці і сподіватися, що ця сітка може врятувати хоча б одне невинне життя, а, може, і більше. Плели ми, як і в коледжі, так і в гуртожитку. Коли брали нібито прості, нікому не потрібні клаптики тканини, які зробили з «древніх» мішків, ми розуміли і усвідомлювали, для чого це робимо, а коли згадували «страшні» відомості зі Сходу, то хотілося ці ниточки якнайсильніше стискати, щоб вони ніколи не розмоталися. Те, що ми дізналися про АТО, ще більше захопило нас плести. Плелося нам швидко, бо компанія була весела, плела вся наша група. Кожен із нас мав, що сказати і розказати чи то про минулі, чи про сьогоднішні дні, які події відбуваються в нашій державі. А ще можна сказати, що ця робота об’єднала нас. Коли ми плели сітку, то раділи тому, що зробили добрий вчинок, і день не минув марно. Наша робота допоможе бійцям. Кожен з нас казав: «Я обов’язково прийду ще раз плести сітку!»