6. Господарський устрій, духовна культура словянских племен

Господарський устрій: Давні слов’яни займалися орним землеробством та осілим скотарством.

Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон.

З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.

З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство. Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.

У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.

Духовна культура:

Давні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Всі слов'янські боги, що входили в древній язичницький пантеон, ділилися на богів сонячних і богів функціональних. Верховним божеством слов'ян був Сварог. Сонячних богів було чотири: Хорс, Ярило, Дажбог і Сварог. Функціональні боги слов'ян: Перун - заступник блискавки й воїнів, Семаргл – бог смерті, образ священного небесного вогню, Велес - чорний бог, владика мертвих, заступник торгівлі, книг, мудрості й магії, Стрибог - бог вітру.

7. Історіографія давньоруської держави

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ». Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Перші спроби розв´язати цю проблему було здійснено ще середньовічними хроністами, які штучно пов´язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами. У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Готліб-Зігфрід Байєр та Герхард Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці науковці висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки.

На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи: 1) Русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах із Візантією (911, 944), мають скандинавське походження;

3) візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

4) ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян». На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включно з сагами;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;

4) археологічні матеріали з міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».