20. Наслідки національно-визвольної війни

— Національно-визвольна війна спричинила суттєву зміну в співвідношенні сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі (інша річ, що не на користь України). Вона різко послабила геополітичні позиції Речі Посполитої та Криму й водночас помітно зміцнила роль Московії, яка розпочала експансію на захід. Одним із наслідків війни було спустошення і знелюднення Правобережжя і колонізація Слобожанщини

— Польську шляхту як панівний клас замінило козацтво, а козаком, за традицією, міг стати кожен. Згідно з московським переписом 1654 р,, близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Так межі між суспільними станами стали розмитими, а ідея суспільної рівності набула небаченого для Східної Європи розмаху.

— Значно покращилося становище селянства. Селяни відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися власним майном, переселятися коли і куди завгодно. Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь Війська Запорозького: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.

— Чимало української знаті та заможних козаків обійняли високі посади і використовували їх для зміцнення свого впливу та достатку. Гетьмани тільки сприяли цьому, роздаючи землі та посади. Таким чином, старшина перетворюється на земельних магнатів. Як наслідок, у суспільстві козацької України назрівала громадянська війна.

— Міста відіграли відносно незначну роль у повстанні, їхні відносини із селянами та козацтвом були обмежені. Величезна кількість містечок потрапила під владу місцевої старшини і мала сплачувати мито за торгівлю, тоді як козаки цього не робили.

— На відміну від міщан, православне духовенство підтримувало з козацькою верхівкою дружні відносини. Хмельницький та його наступники підтверджували права монастирів на землі, обов’язок селян нести трудові повинності на користь церкви.

— Залишилася низка складних політичних проблем, пов’язаних передусім з україно-російським союзом. Серед козацької старшини тривали суперечки щодо можливого зовнішньополітичного партнерства: залишатися з Москвою, повертатися до Речі Посполитої чи шукати союзника серед інших держав.

21. Культурний розвиток у другій половині хvii-xviiIст. Козацьке бароко

Стан культури в Україні у цей період мав свої особливості: українські землі були роз'єднані, знаходились у складі різних держав, що заважало загальному розвитку культури. Культурним центром України в цей час продовжував залишатись Київ, а головним науково-освітнім закладом — Київський колегіум, перейменований у 1701 р. на Києво-Могилянську академію. За зразком Київської академії були засновані колегіуми у Чернігові, Харкові, Переяславі. У 1661 р. було засновано Львівський університет. Видатним, феноменальним явищем української науки та літератури XVIII ст. була творчість Г. Сковороди. Характерною ознакою розвитку літератури цього періоду є перехід від релігійної до світської літератури. Сюжетами її стають не біблійні традиції, а реальне життя. Значний крок вперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович. У 1705 р. він написав історичну трагікомедію «Володимир», для котрої першим узяв тему з української історії. У XVIII ст. продовжувала розвиватися музична культура. Од ним із талановитих народних композиторів цього часу був Семен Климовський, відомий у літературі як «харківський козак». Видатними українськими композиторами були М. Березовський і Д. Бортнянський. Важливе значення в розвитку історії та літератури мали козацькі літописи, де поряд з історичними фактами містилися фольклорні матеріали у вигляді переказів і легенд. Такими є літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка. У першій половині XVIII ст. в Україні складається оригінальний архітектурний стиль — українське бароко, яке характеризується застосуванням яскравого орнаменту, барвистої кераміки, ліпних оздоб. Перші подихи козацького бароко появляються вже в першій половині XVII ст. у Львові (два польські костели) і в Києві (перебудова Успенського собору). Одним із найвидатніших діячів культури в Україні XVII ст. був Київський митрополит Петро Могила. Із його ім'ям пов'язують розквіт української барокової архітектури. За сприяння митрополита було відновлено чимало старовинних монастирів і храмів України, серед яких Видубицький монастир, собор Софії Київської. Також виділяють таких представників барокового мистецтва як М. Петрахнович, І. Руткович та Й. Кодзелевич.