66. Забезпечення виконання зобовязання.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком (ст. 646 ЦК України).

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Підстави виникнення права на неустойку. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відсотки на неустойку не нараховуються, Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 550 ЦК України).

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

Порука. Порука виникає на підставі договору. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя.

67.Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р. об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Минуло більше століття з часу прийняття цього акта, і сьогодні можна констатувати, що з права промислової власності виділилася окрема група об'єктів, які створюють окрему групу прав - правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До останніх, враховуючи термінологію України, належать: комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення.

Мета зазначених об'єктів - виділити учасників цивільного обороту, їх товари та послуги серед інших. Оскільки цю функцію може виконувати вже існуюче позначення (наприклад, назва населеного пункту, якщо говорити про географічне зазначення, чи певне слово - стосовно торговельної марки), то творчість тут взагалі може бути відсутньою. У зв'язку з цим, на відміну від інших результатів творчої діяльності, на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення особисті немайнові права не виникають.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Тобто всі об'єкти інтелектуальної власності за наявністю чи відсутністю творчості для їх створення можна поділити на дві групи: 1) ті, які є результатами творчої діяльності (об'єкти авторського, патентного права тощо), та 2) ті, які не є результатами творчої діяльності (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення).