5. Антична цивілізація на території України.

Найбільш впливовий бог у греків Північного Причорномор'я — Аполлон.

виховання молоді давніх греків, що мешкали на території Північного Причорномор’я відбувалося у гімназіях та початкових школах.

«Античний ордер» — це єдність художньо-образної пластики і доцільної конструкції; архітектурна форма; стилістичні канони стояково-балкової конструкції будівлі. Три різновиди античного ордеру, принципи якого застосовували в архітектурному будівництві греки-колоністи: доричний, іонічний, коринфський.

Поліс — держава-місто або колонія давніх греків Північного Причорномор’я (Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей).

Агора — ринкова площа грецького полісу Північного Причорномор’я, де відбувались громадські збори.

Сучасне місто Керч — одне з найдавніших людських поселень в Україні. У давнину, за античних часів, мало назву грецького поліса — Пантікапей.

Херсонес Таврійський — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). Херсонес заснований у кінці V ст. до Р. Х. на морському мисі. Територія Херсонеської держави охоплювала площу в 360 га. Цю територію було поділено на ділянки із садибами. Тут греки вирощували пшеницю, жито, гречку, овочі, фрукти, але найбільше виноград. Херсонес мав складну систему оборонних споруд, до якої входили кам’яні мури, які збереглись до наших днів, та 17 веж. На Русі Херсонес був відомий як Корсунь. 23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Тема 2: Культура середньовічної східноєвропейської держави — Русі-України

1. Культурна спадщина східних слов’ян — основа формування і розвитку самобутньої культури Київської Русі.

2. Формування християнської (православної) культури Київської Русі.

3. Розвиток духовної і матеріальної культури Київської Русі:

а) освіта і писемність;

б) література і літописання;

в) живопис і архітектура;

г) прикладне й ужиткове мистецтво.

4. Історичне значення культури Київської Русі та її вплив на формування і подальший розвиток культури українського народу.

1. Культурна спадщина східних слов’ян — основа формування і розвитку самобутньої культури Київської Русі.

Язичництво — система первісних дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обожнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, породіль.

Первісною релігією східних словян було язичництво. Язичництво-релігія людей того рівня розвитку, коли все специфічно людське прирівнюється до природнього і сприймається як магічні випари , продукти цього природнього. Релігійні погляди східних слов'ян відбивали їх світогляд, розвивалися, ускладнювалися, не відрізняючись значно від аналогічного розвитку релігій інших народів. Людина жила в міфологічній картині світу, у центрі якої знаходилася природа.

Можна виділити кілька етапів розвитку язичницької культури.

На першому етапі - обожнювалися сили природи. Вся вона була населена безліччю духів, яких треба було умилостивити, щоб вони не шкодили людині, допомагали у трудовій діяльності. Слов'яни поклонялися Матері-Землі, досить розвинені були водяні культи. Вони вважали воду стихією, з якої утворився світ. Слов'яни населяли її різними божествами - русалками, водяними, морянамі, присвячували їм свята. Шанувалися ліси та гаї, їх вважали житлами богів. Шанувалися бог сонця - Дажбог, бог вітру - Стрибог.

На другому етапі в слов'янському язичництві розвивається і тримається довше інших видів вірувань культ предків. Почитали Рода - творця Всесвіту і Рожаниць - богинь родючості. Слов'яни вірили в потойбічний світ. Смерть сприймали не як зникнення, а як перехід у підземний світ. Вони спалювали трупи чи предавали їх землі. У першому випадку передбачалося, що після смерті жити залишається душа, в іншому допускалося, що вони продовжують жити, але в іншому світі. Душа після спалення зберігала зв'язку з матеріальним світом, беручи інший образ, вселяючись в нове тіло. Слов'яни вважали, що предки продовжували і після смерті жити з ними, постійно перебуваючи поруч.

На третьому етапі розвитку язичницької релігії з'являється, «Бог богів», віддалений від світу. Це вже істота небесне, голова ієрархії богів. У VI столітті повелителем Всесвіту визнавали бога-громовержця Перуна. У договорах Х століття з греками російські князі клялися двома богами: дружина - Перуном (згодом-князівським богом), а купці - білястому - богом худоби (згодом - богом багатства й торгівлі ). У слов'ян існували досить розвинені форми язичницької обрядовості,тобто організованої, упорядкованої системи магічних дій, практична мета яких у тому, що б впливати на навколишню природу, примусити її служити людині. Поклоніння ідолам супроводжувалися язичницькими ритуалами, які не поступалися християнським по пишноті, урочистості й вплив на психіку. Язичницька обрядовість включала і різні види мистецтв: скульптура і різьблення,створення амулетів, оберегів, на дахах осель витісувалися зображення птахів, кінських голів; будували багатокупольні язичницькі храми. та ін.

У зв'язку з потребою внутрішнього об'єднання, княжий бог Перун стає богом загальнодержавним. У слов'янському пантеоні були і боги неслов'янського походження: фінська богиня Мокош, бог сонця народів Сходу - Хорос. У результаті звичайні міжплемінні конфлікти отримували закріплення в релігійній сфері. У 980 році Володимир здійснив першу релігійну реформу, суть якої - злиття різнорідних богів в єдиному пантеоні, але вона зазнала невдачі.

Збруцький (Збручанський) ідол — це пам’ятник дохристиянської кам’яної архітектури в Київській Русі. Це кам’яна статуя, що має вигляд чотиригранної фігури висотою 2,67 метра. Стовп поділений трьома горизонтальними ярусами, на яких в барельєфах показано, як уявляли слов'яни будову Всесвіту. На нижньому ярусі — бог підземного світу, що тримає на руках землю, на середньому — земля з людьми, на верхньому, найширшому — небо, заселене богами.

Змієві вали — грандіозні земляні укріплення довжиною близько 2 тис. км., що розташовані по території всієї лісостепової та степової України й які були побудовані для захисту слов’ян від набігів кочівників.

2. Формування християнської (православної) культури Київської Русі.

Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток  її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв'язки  з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами.

Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр.

Києво-Печерський монастир є чудовою пам'яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.

Давньоруський  іконопис набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису.

Осередками освіти в Київській Русі стали церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та мистецтва.

3. Розвиток духовної і матеріальної культури Київської Русі:

а) освіта і писемність

Шкільна освіта вперше була запроваджена в Київській Русі за часів князя Ярослава Мудрого. Перші школи за часів Ярослава Мудрого виникли у Києві. Анною Всеволодівною була відкрита на Русі перша школа для дівчаток.

«Черти та різи» — писемність на бересті (піктографічні знаки).

Стародавня азбука в Київській Русі була створена на основі грецького алфавіту.

Берестяні грамоти — пам'ятки давньої східнослов'янської писемності (XI-XV ст.), розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою — писалом. За змістом — це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи. На території сучасної України пам'ятки берестяної писемності знайдено 1988 року під час археологічних розкопок у передмісті давнього міста Звенигорода.

«Велесова книга» — пам’ятка прадавньої дерев’яної писемності (дерев’яні таблички Ізенбека), в якій викладено історію, культуру та релігію слов’ян-русичів задовго до введення християнства на Русі. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від VII ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі). Деякі вчені вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом X століття, але більшість науковців — підробкою кінця IX — середини XX століття. На думку спеціалістів-істориків і філологів, «Велесова книга» створена після 1953 в середовищі патріотично налаштованих російських емігрантів. 

Пергамент — спеціально оброблена шкіра молодих тварин, що до винайдення паперу використовувалася як матеріал для письма.

б) література і літописання

Агіографія (гр. hagios — святий, grapho — пишу) — жанр церковної літератури, який включає розповіді про життя святих («житія»), про діяння мучеників («мартирологи»), легенди про монахів.

Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

За часів Ярослава Мудрого виникли перша книжкова майстерня та книгосховище при Софійському соборі. Перша бібліотека в Київській Русі виникла у Києві. Одночасно з бібліотеками в Київській Русі виникли й перші архіви. Вважається, що найдавніше сховище рукописних документів було у церкві св. Іллі.

Відомі письменники Київської Русі: Григорій, Нікон, Нестор, Іларіон, Мономах.

Іларіон — перший руський митрополит православної церкви на Русі, автор «Слова про Закон та Благодать».

Володимир Мономах — автор «Повчання дітям» — літературної пам’ятки Київської Русі.

«Слово о полку Ігоревім» — перший літературний твір Київської Русі.

«Остромирове євангеліє» — зразок Святого Письма, одна з найдавніших рукописних книг XI ст., яка була написана старослов’янською мовою дяком Григорієм на замовлення новгородського посадника.

Легенда про трьох братів, засновників Києва була викладена у творі, назва якого «Повість минулих літ».

в) живопис і архітектура

Фреска (від італ. «фреско» — свіжий, сирий) — художнє зображення, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

«Оранта» — один із іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднятими руками і повернутими від себе долонями. Це один із найдавніших жестів, що звернений до Бога, і означав благання, прохання. Оранта набула поширення в іконографії та живописі Візантії і Київської Русі. Мозаїчний образ Богоматері Оранти XI століття можна побачити у соборі Київської Софії.

Станковий живопис — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живописі — картина, в скульптурі — статуя, погруддя (скульптура, яка не пристосована для установки на вулицях, площах, а в основному розташовується в музеях). У добу Київської Русі — це ікони.

Відомими іконописцями Київської Русі були Григорій та Олімпій.

В основу будівництва церков Київської Русі покладено хрестово-купольний стиль.

Найдавнішу частину давньоруського міста у Київській Русі називали «дитинець».

Каплицею в Київській Русі називали невелику молитовну будівлю або церкву без вівтаря.

Слово «лавра» означає найбільший і найвпливовіший чоловічий монастир. Найбільшим культурним центром Київської Русі була Києво-Печерська лавра.

Десятинна (Богородицька) церква — храм Київської Русі, який вперше було побудовано з каменю.

При Софіївському соборі була побудована перша школа в Київській Русі.

г) прикладне й ужиткове мистецтво

У Київській Русі розвивалося прикладне мистецтво. До нього належать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, чари, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. Витвори давньоруських майстрів славились далеко за межами Київської Русі — в Скандинавії, Болгарії, Візантії.

Набули поширення й інші види ремісничої діяльності. Всього на Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Серед них важливе місце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видів виробів із заліза, сталі. На Русі були зроблені науково-технічні відкриття, в тому числі створення циліндричного замка, який з успіхом продавався в Європі.

4. Історичне значення культури Київської Русі та її вплив на формування і подальший розвиток культури українського народу.

В умовах Давньої Русі завершився розпочатий в глибині віків процес формування української спільноти, її території, економіки, культури, побуту, рис характеру. У 1187 році з’явилась сама назва “Україна”.

Київська Русь була важливим етапом в історії українського державотворення. У межах її кордонів розвивалися і прилучалися до державного і суспільно-політичного життя різні етноси. Тут набувався так необхідний в сучасних умовах досвід вирішення міжнаціональних проблем.

Київська Русь відкрила шляхи використання кращого досвіду передової культури в інтересах власного розвитку, стала скарбницею матеріальної і духовної культури, яка понині слугує джерелом натхнення нових поколінь громадян України.