Метод компонентного (системного) аналізу.

Використовується названий метод при потребі дати цілісну характеристику етнічних спільнот, що вимагає описати всі складові компоненти етносів як динамічних систем: внутрішню етнографічну мозаїку (етнографічні зони, субетноси, етнографічні групи, етнографічні райони), традиційно-побутову культуру (господарські заняття, поселення, житло, одяг, транспорт, сім’ю, систему спорідненості, сімейні свята, обряди, вірування і т.д.), їх демографічні, соціальні, економічні, мовні, психологічні особливості тощо.

В основі компонентного аналізу лежить кількісна характеристика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші результати дає метод компонентного аналізу при вивченні етносів як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сімей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населення окремих країн чи територій, соціальної структури етносів, рівня їх освітнього і культурного розвитку і т.ін. Компонентний аналіз не лише виявляє всю систему внутрішніх взаємозв’язків між окремими складовими етносів та їх культурою, а й визначає серед них основні та другорядні.

Реконструктивний метод (метод пережитків).

В основу методу покладено факт про те, що в культурі кожного народу зберігається

чимало залишкових явищ (пережитків) культури і побуту попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обрядів, вірувань, звичок, норм поведінки і виховання, художніх смаків і т.ін. Спираючись на них, можна вести не лише реконструкцію окремих явищ традиційно-побутової культури більш ранніх історичних епох, а й повністю відтворити цілі культурно-побутові комплекси. Пережитки можуть мати одне з трьох значень: а) бути незмінними залишками попередніх історичних епох; б) бути звичаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін пристосувалися до нових умов; в) бути заново відродженими традиціями. Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд особливостей функціонування первісного суспільства.

4.

Етнос - історично сформована стійка сукупність людей, об'єднаних спільними ознаками, в які різні напрямки в етнології (етнографії) включають походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість та ін.

Главная черта этноса – языковое единство. Язык является главной системой сохранения, приёма и передачи информации. Язык исполняет этносоздающую и этнообъеденяющую функции. Он непосредственно связан с культурно-бытовыми особенностями народа. Язык входит в культуру этносов, сохраняет и передаёт способ их мышления и психологии, ментальные особенности и этнич.стереотипы. Это подтверждается тем, что большинство этносов говорит своим языком. Количество языков не равняется количеству этносов. Несколько этносов могут говорить на одном языке . В этих случаях язык распространяется в результате завоеваний и ассимиляции. Также один этнос может говорить на нескольких диалектах. Господствующий этнос побуждает на создание нескольких литературных языков. Но сводить язык и этнос нельзя, так как многие этносы, принимая другой язык, ассимилируются и сходят с исторической арены.

Этническая территория – место формирования данного этноса, зона обитания его основной части. Довольно часто этническая территория не совпадает с государственной границей. В Азии, Америке, Европе, и Океании много районов, где государственные границы рессекают и отделяют этническую территорию, что способствует сохранению острых межнациональных проблем. В СССР этническая территория была естественной основой для установления этно-административных границ в ходе национально-государственного строительства. Особенности расположения и природные условия этнической территории оказывают существенное влияние на жизнь этноса, его культуру и быт. Территория влияет на психологию этноса. Некоторые элементы ландшафта настолько укореняются, что становятся своеобразными символами этносов (река Днепр, Карпаты и т.д.)

5. Этническая культура – определённая организация духовной, социальной и материальной жизнедеятельности и мировосприятия. В её основу положены обычаи, традиции, нормы и ценности, интуативные и технологические модели выживания, присущие именно этому этносу. Изначально этническая культура имела форму уникальную и полностью присущую только ему. Войны и переселения привели к заимствованию, дифузии соседних культур. Существует довольно много класификаций культур: культура традиционная (на основе этнических особенностей, образа жизни), творческая, унаследованная или активно действующая. Так же существует культура элитарная, народная, повседневная, массовая, духовная, материальная.

Этническое самоосознание – субъективное устойчивое отнесение человеком себе или «своих» к определённому этносу, осознанная самоидентификация со своей этнической общностью. Этническое самосознание выражается ключевым этническим определением. В многонациональных обществах встречаются феномены двойственного коллективного самосознания, когда этнос или его значительная часть, проживавшие длительное время в иноэтничном окружении, несут в себе своеобразие культур двух этносов, полностью не относя себя ни к одному из них. Двойственное самосознание обычно сочитается с билингвизмом (двуязычием).

6. Етнікос — давньогрецький прикметник від слова "етнос" — народ. Застосовується тоді коли йдеться про вузьке розуміння останнього, тобто для означення сукупності осіб однієї етнічної належності незалежно від їхнього територіального розміщення (на відміну від широкого значення термінів "етнос" та "етносоціальний організм"). Етнікос є особливою історичною спільністю людей, яка виникла і розвивається природно-історичним шляхом, незалежно від волі людей, які її складають. Люди, які належать до одного етнікосу, мають спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень — етнічну свідомість, зафіксовану в самоназві (етнонімі). Необхідною умовою для виникнення етнікосу є проживання людей на одній території та єдність їхнього економічного життя. Однак для подальшого існування етнікосу вони не обов'язкові. Так, українці є громадянами багатьох держав. Але оскільки вони зберігають тією чи іншою мірою такі спільні етнічні ознаки як мова, культура, характер (етнічна психологія), усвідомлення єдності походження, то належать до українського етнікосу. Частини етнікосу, що проживають відокремлено від основного його масиву, можуть знаходитися в компактному та дисперсному стані. Перші з них прийнято іменувати етноареальними, другі — етнодисперсними групами. В українській мові терміну етнікосу певною мірою відповідає термін "етнос", коли воно розуміється як сукупність осіб однієї етнічної належності незалежно від території проживання. Однак як більшість слів живої мови, воно багатозначне і застосовується переважно для позначення етнічних спільностей лише нового і новітнього часу. На відміну від цього термін етнікос не обмежений в стадіальному плані і характеризує людей однієї етнічної належності протягом їхнього етногенетичного розвитку. В об'єктивній реальності етнікоси не існують поза соціальними організмами — самостійними одиницями суспільного розвитку. У просторовому плані етнікоси можуть збігатися з територіально-політичними спільностями (державами), стаючи частками таких соціально-економічних цілісностей як нації. "Своя" держава забезпечує, як правило, сприятливіші, порівняно з бездержавним існуванням, умови для відтворення етнокультурних та етноментальних структур етнікосу, утворюючи з них такі окремі ет-носоціальні організми, як нації або етнічні групи. В останніх роль соціального організму відіграють сім'я й община (первинна територіальна спільність). Тому ці групи, як і територіально відособлені від основного масиву частини етнікосу, можна розглядати як етносоціальні.

Організм етносоціальний (ЕСО) — особливого типу етнічні спільноти, які мають відносну самостійність (територію, певні функції самоврядування й самоуправління), котрі забезпечують сприятливі умови для існування етносу та його відтворення. Організм етносоціальний поряд з етнічною спільністю властива територіальна, економічна, соціальна, а у багатьох випадках і політична спільність. Тому організм етносоціальний є у певному сенсі синтетичними спільнотами, оскільки вони інкорпорують як суто етнічні, так і соціальні якості. Прикладами організму етносоціального можуть слугувати такі спільноти, як плем'я, народність, нація. Зрештою етносоціальний організм є однією з форм існування етносу. У сучасному світі у просторовому плані розрізняються кілька різновидів організму етносоціального:

1) в одному випадку організм етносоціальний збігається з розміщенням етносу (скажімо, німецька нація як організм етносоціальний i німці як етнос);

2) в іншому випадку організм етносоціальний включає в себе лише частину етносу (наприклад, в українську націю входить лише та частина українців, які проживають на території України);

3) ще в Іншому випадку в рамках однієї країни перебувають кілька організмів етносоціальних: в Росії — це російський, татарський, чуваський та багато інших етносоціальних організмів; в Грузії — грузинський, аджарський організм етносоціальний; в Канаді — англоканадський та франкоканадський організми етносоціальні.

Поряд з такими різновидами організму етносоціального існує ще й особливий різновид, коли один етнос поділений на окремі організми етносоціальні: до 1985 р. в'єтнамський етнос мав два організми етносоціальні — у Північному та Південному В'єтнамі, до 1990 р. німецький — у Західній Німеччині та НДР, корейський сьогодні — у Північній та Південній Кореї.

Субетнос — етнічна одиниця в структурі етносу, що займає проміжне становище між мІкроетнічною одиницею (людиною, родиною, консорцією — носіями етнічності) та етносом, існування якої пов'язано з усвідомленням групових особливостей тих або інших компонентів культури.

Субетнічні утворення формуються на базі конвіксій — достатньо усталених груп людей, позначених єдністю побуту та родинними зв'язками, котрі, у свою чергу, виростають з консорцій — недостатньо ще стійких утворень, але об'єднаних однією історичною долею. До числа консорцій (буквально об'єднаних долею) можна віднести дружини, банди, артілі, гуртки, секти, ватаги, ехи. Усталені консорції перетворюються на конвіксії (прикладом чого можуть бути (чумацтво, козацтво та ін.), а уцілілі конвіксії — на субетноси (скажімо черкаси, севрюки, козаки, русини).

Субетноси становлять головну етноутворюючу одиницю, призначення якої — підтримувати шляхом внутріетнічного неантагоністичного суперництва етнічну цілісність, особливо необхідну на такій стадії етногенезу, як зародження етносу. Існує закономірність: спрощення етнічної структури до одного субетносу призводить до деградації етносу або ж до його руйнації, у той же час надмірне ускладнення етнічної структури веде до певної сепарації частини субетносів та етнографічних груп. Прикладом останнього процесу можуть бути черкаси і севрюки, що розчинилися в українському етносі в ХVІІ-ХVІІ ст.

7. Метаэтнополитические общности - группы этносов,объеденные. по политическим причинам, реже - военным, экономическим. Например, полиэтничные государства современности, ЕС,НАТО,СЭФ и др. В подобной общности могут включаться и родственные и неродственные этносы. Существование в рамках одного объединения преследующего единой цели, приводит к интеграции культуры, идеологии и т.д

Метаэтноконфесиональные общности - объединение этносов, различных по происхождению и локализации, на базе мировых религий - Христианства, ислама, буддизма и др. Единство вероисповедания приводит к формированию различий менталитета, психики, мировоззрения

Метаетноконфесiйнi спiльности - це групи етносів,які об’єднанні єдиною церковною ієрархією.

Метаэтнолингвистические общности – группы этносов, имеющие близкую или дальнюю степень родства, выражающаяся в языковой близости, например, славянские языки - славяне(восточные:русские,украинцы,белоруссы;западные:чехи,словаки,поляки;южные:болгары,сербы,словенцы;германские языки: немцы, австрийцы, датчане, шведы, англичане; романские языки: французы, испанцы, итальянцы, португальцы)

8. Парціація – як один из двох типів етнічного поділу є чисто етнотрансформаційним процесом, у результаті якого відбувається поділ етносу на кілька частин. При цьому ці частини майже рівні між собою й жодне з нових етноутворень не ототожнює себе повністю з етносом, із якого воно вийшло. Процеси поділу етносів мали місце практично на всіх етапах розвитку людства- від первіснообщинного суспільства до нинішнього. Щоправда на каждому етапі парціації етнічній були властиві свої особливі риси: на ранніх етапах вона реалу зівалася у поділі племен на територіальне відокремлені частини, у пізніші періоди історії людства парціація етнічна супроводжувалась появою державних кордонів, тобто процес парціації етнічної завершувався державно-політичним відокремленням – появою кількох держав, етнічне ядро котрих складали представники одного й того самого етносу. Наприклад арабські держави Африки, дві корейські держави, до 1976 року – дві в’єтнамські держави, до 1990р – две німецькі держави.

Сепарація – сукупність економічних, соціально-політичних та духовно-культурних процесів, змістом яких є набуття певним етносом часткової або повної незалежності. Такі процеси частіше всього зазнають ідеологічного, а нерідко – й військово-політичного тиску, але їхні об’єктивні наслідки не можуть бути розцінені як однозначно негативні або позитивні.

Коли двоє або більше етносів існують як така життєздатна органічні державна цілісність, в якій створені умови етнічно рівності та взаємоповаги, досить повного задоволення етнічних потреб кожним етноформ – за таких умов ідеї сепарації є негативно-руйнівними. Коли ж кілька етносів з’єднані переважно механічно, коли досить виразною є система міжетнічної ієрархії, відповідна держава являє собою етнічній когломерат, в яокму етноси не мають можливостей повноцінного функціонування та нормального розвитку.

Дисперсизація – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набули характеристик і властивостей самостійних етносів, а залишились чи стали субетносами або етнографічними групами (кубанські козаки, приморські козаки) Етнології та історії відомо кілька моделей такого розмежування.

Ірландська модель – переселенці, освоївши безлюдну землю, відірвавшись від рідного краю, розвинулись в окремий етнос.

Іспанська модель – завойовники і переселенці, змішавшись з підкореними індіанцями, визначили етнічне обличчя ново виникаючих іспаномовних етносів Латинської Америки.

Австрійська і молдовська модель – частина етносу, маючи власну державу, поступово формується в окремий етнос.

Сикхська модель – з конфесійної групи пенджабців розвинулась окрема етноконфейсійна група, а не ії основі сформувався сучасний сикхський етнос.