1. З перших десятиліть XIX ст. велися дискусії про предмет і етнології. Одні вчені вважали, що її об’єктом є людина, другі — культура, треті — суспільство, четверті — неписьменні (неєвропейські) народи, які перебувають на ранніх ступенях соціально- економічного розвитку, п’яті — “неісторичні народи” і т. п. Відповідно до цього в XIX ст. сформувалися два основні підходи до визначення її предмета: етнографія — описове народознавство; етнологія — теоретичне народознавство, наука про етноси, їх етногенез, культуру і побут.

Етнологія не лише дає чітку картину етноісторичних і культурно-побутових умов і особливостей функціонування етносів в історичному часі, а й складає чітке уявлення про сучасні процеси модифікації форм їх культури і побуту, зміни в орієнтирах етнічної самосвідомості. З цього випливає, що при визначенні предмета етнології мають поєднуватись як конкретні (змістові), так і загальні установки етногенезу і теорії етносу.

Етнологія як самостійна наука, склавшись упродовж останніх 150 років, дає достатньо повну картину існування етносів у просторі і часі, пережитих людством етнічних і соціальних змін.

Відтворити історичне минуле людства — основне завдання і обов’язок сучасної науки. У цій копіткій і трудомісткій роботі етнологія займає особливе місце, бо лише вона здатна відтворити дописемну епоху історії людства, відновити картину етнічних і соціально-культурних змін у часовому і просторовому відношеннях, дати узагальнюючі характеристики етносів. Етнологія зосереджує увагу на вивченні як тих явищ і особливостей традиційно-побутового життя , які виконують етнічні функції, так і тих новацій, що пізно увійшли в їх повсякденне культурно- побутове життя . Етнологія, проникаючи в саму гущу повсякденного господарського, культурно-побутового, соціального, громадського і духовного життя етносів, вивчаючи їх зміни в ході історичних процесів, досліджуючи процеси міжетнічних і міжкультурних контактів, не лише висвітлює їх, а й дає практичні рекомендації.

2. Для етнографії, що розглядає особливості розвитку культури і побуту народів в їх історичному розвитку, особливо важливі також письмові свідчення минулого, хроніки, живописні матеріали, карти. Цінним джерелом лишаються археологічні комплекси, музейні зібрання, фольклор, предмети культу, народного мистецтва. Вона широко використовує писемні джерела, речові пам'ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.

Связь с науками:

- лингвистика(изучение языков) (дослідження генеалогічного споріднення народів)

- фольклористика(усное народное творчество)( Її дані особливо важливі при вивченні духовної культури і раціональних знань, дають чимало даних про напрями господарської діяльності, особливості матеріальної культури, сім’ї і сімейного побуту і т.п. Водночас дані фольклористики дають багатий матеріал для вивчення проблем етногенезу, етнічної самоідентифікації та етнічного розмежування.

- социология(изучение социальной структуры)( З соціологією її ріднить вивчення взаємодії соціально-класових і етнокультурних явищ)

- экономика(економічний базис визначає культуру)

- етнолінгвістика (взаємодія мовних та етнічних процесів)

- демографія (у дослідженні численності народів світу, міграційних процесів вона стикається з демографією)

- географія(для етнології дуже важливі дані географії, особливо тієї її частини, яка займається країнознавством). При вивченні етносів завжди уточнюються умови їх життя, тобто географічне середовище, в якому вони живуть: рельєф, клімат, рослинний і тваринний світ етнічних територій.

- статистика(З кінця XIX ст. в європейській етнології широко використовуються різноманітні статистичні дані, зокрема матеріали переписів населення. Такі переписи дають багату інформацію як про етноси, так і про країни)

- антропологія(Найбільш часто етнологія стикається з тим розділом антропології, який вивчає сучасні раси, їх диференціацію і територію поширення. Зовнішні-прояви расових ознак зумовлені багатьма спадковими задатками (генами), що передаються від родичів до дітей. Расові ознаки успадковуються незалежно від географічних ареалів. Це важливо враховувати при вивченні ранніх етапів етногенезу, відомості про які не можна почерпнути з інших джерел.

- археологія(Фактичні дані і висновки археології також є важливим джерелом для етнологічних досліджень. Вивчаючи господарство, матеріальну культуру і предмети мистецтва давнього населення певних територій, археологія ставить питання про збереження і передачу культурно-побутових традицій, фіксує локальні відмінності в культурі і цим порушує питання про час, характер і хід етнічної диференціації, висвітлює особливості етногенезу і етнічної історії етносів.)

3. Порівняльно-історичний метод.

Метод дає можливість виявити особливе і загальне в розвитку етносів та їх культури, з’ясувати причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної культури, пояснити причини і хід формування історико-етнографічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати історію

первісного суспільства і т.ін.

Сучасний порівняльно-історичний метод розглядає етноси та їх культури як цілісні системи, враховує як загальні тенденції їх розвитку, так і вплив місцевих факторів на складання особливостей їх традиційно-побутової культури. Нині застосовуються три види порівнянь: історико-генетичні, історико-типологічні та історико-дифузійні.

Історико-генетичні порівняння найчастіше застосовуються для реконструкції первісного суспільства, при вивченні явищ, які мають спільне історико-стадіальне чи єдине генетичне походження.

Історико-типологічні порівняння проводять при вивченні як нині побутуючих компонентів культури етносів, так і тих, які відтворюються на основі різноманітних джерел.

Історико-дифузійні порівняння проводять при вивченні тих явищ традиційно-побутової культури, які набули схожих ознак внаслідок взаємозв’язків і контактів.

Названі види порівнянь дають добрі результати, якщо їх використовувати комплексно. У такому разі порівняльно-історичний метод дає можливість розв’язати найскладніші проблеми етногенезу, еволюції і поширення господарсько-культурних традицій.

Метод типологічного аналізу.

Нині він є загальноприйнятим і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного матеріалу. Він дає змогу виділити з масового фактичного матеріалу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побутової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності. Головним поняттям методу є тип — побудована дослідником ідеальна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси досліджуваних явищ, об’єктів чи етнічних спільнот. При цьому відкидають значну кількість другорядного і неістотного фактичного матеріалу. Етнологія користується такими процедурами типологічного аналізу, як класифікація, типологізація і періодизація.

Класифікація — упорядкування зібраного фактичного матеріалу,побудова на його основі реальних і конкретних моделей традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак і рис.

Типологізація — науково-теоретична модель упорядкування і виділення особливостей традиційно-побутової культури на основі поєднання кількох особливостей предмета дослідження.

Періодизація — побудова наукових моделей одно порядкових ознак традиційно-побутової культури в їх часовому розвитку.

Метод комплексного аналізу.

В його основі лежить підхід до етносів (їх етногенезу, культури і побуту) як до неповторних між поколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою мозаїкою і складною соціальною структурою. Щоб дати достатньо повну характеристику етнічних спільнот, етнологи проводять комплексні польові експедиції. При їх проведенні прагнуть зібрати якнайповніший матеріал, що дав би змогу скласти детальну характеристику етносів. Отже, суть методу комплексного аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у поєднанні з матеріалами і висновками інших наук.