2. Розкрийте психогенетику аномальної і девіантної поведінки:

Поведінка людини, яка різко відрізняється від очікуваної та має певні

відхилення, називається девіантною. Злочинність. Спроби аналізу складного соціального явища як

злочинність з психогенетичної точки зору неодноразово здійснювались

вченими. Конкордантність монозиготних близнюків (71%) за цією

характеристикою є вищою порівняно з дизиготними близнюками (34 %). Психогенетичний аналіз показав, що в основі антисоціальної поведінки

підлітків є генетичні причини. Негативне відношення батьків і жорсткі

методи виховання є реакцією на девіантну поведінку підлітків. Причиною

злочинності може бути аномальний розвиток особистості, що пов`язано як із

спадковістю, так і з впливом факторів довкілля (травми, хвороби). Серед

злочинців спостерігається значна кількість особин з психопатіями та різними

патологіями. У 15 % злочинців виявляють патологічні зміни при проведенні

електроенцефалографічних досліджень. Аналіз синдрому зайвої Y-

хромосоми (ХYY) і синдрому Клайнфельтера (ХХY) виявив, що серед

злочинців і агресивних психопатів такі мутації зустрічаються в 7-10 разів

частіше, ніж в цілому в популяції. Такі хворі відстають в розумовому

розвитку, мають знижений коефіцієнт інтелекту, порушену соціальну

адаптацію, низький рівень контролю між емоціями і проявом агресії. В

деяких випадках, точкові мутації призводить до агресивності та

імпульсивності у сексуальній поведінці по відношенню до жінок. Цей

синдром пов’язаний з геном, який кодує структуру ферменту

моноамінооксидази.

Алкоголізм. Генетика алкоголізму. Алкоголізм – один з факторів ризику розвитку різних захворювань.

Алкоголізм розглядають як медико-соціальну проблему, що впливає на

показники стану здоров’я, захворюваності та смертності. При такій

залежності спостерігають специфічні зміни поведінки, виникають соматичні,

нервово-психічні захворювання та з’являються соціальні конфлікти. При

цьому захворюванні виникають патологічні зміни усіх внутрішніх органів і

систем організму, зокрема вражаються центральна нервова система, печінка,

нирки, серцево-судинна система. Алкоголь як наркотична отрута вражає

клітини головного мозку, знижує швидкість реакції, паралізує центри уваги

та самоконтролю. Загальна опірність організму хворого на алкоголізм

швидко знижується. Рівень загальної захворюваності серед осіб, що

вживають алкогольні напої в 1,5 рази є вищим за рахунок захворювань

кровообігу, органів травлення та травм. В Україні рівень алкогольних

психозів складає близько 10,5 випадків на 100 тис. населення. Рівень

смертності серед осіб, які систематично вживають алкогольні напої, є в 3

рази вищим, ніж серед непитущих. Надмірне вживання алкоголю скорочує

середню тривалість життя на 20 років. Рівень алкоголю в крові залежить від

кількості випитого, здатності печінки окиснювати алкоголь, а також маси

людини, її харчування.

Токсичний ефект алкоголю зумовлений ацетальдегідом, який впливає на зміни білкового, вуглеводного та жирового обмінів.Розрізняють три стадії вживання алкогольних напоїв: ознайомлення,експериментування та стабільна поведінка відносно алкоголю. Виділяютьтакі прояви споживання алкоголю: побутове пияцтво;ранній алкоголізм;базовий алкоголізм; хронічний алкоголізм.Чинники, що впливають на виникнення алкоголізму в окремої особиподіляють на біологічні – до 30 % випадків генетично-детерміновані, передається схильність по чоловічій лінії, але якщо мати страждала на алкоголізм, то в підлітка формуватиметься залежність «з першої спроби»; психологічні – має значення тип нервової системи; схильність до психопатій, психозів; соціальні – найбільш впливові, хоча вирішальним моментом є комплексна дія чинників на особистість. Алкоголізм є хворобою, яка виявляється в порушенні контролю над прийомом спиртних напоїв. Лікарями-генетиками було встановлено, що алкоголізм успадковується.

В зв’язку великою доступністю різноманітних

наркотичних засобів у сучасному суспільстві наркоманія стала досит

актуальною медико-соціальною проблемою людства основний вплив розвитку залежності від наркотиків мають фактори середовища. Показано, що одним із важливих факторів схильності до фенотипового прояву наркоманії є така психологічна риса особи, як пошук

новизни та зроблено висновок, що при «дегустації» наркотиків основну роль відіграє соціальне середовище.Узагальнивши відомості генетики наркоманії Л.А. Атраментова, О.В. Филипцова (2004) прийшли до висновку, що спадковість наркоманії складає 30 %.

Гомосексуалізм. На сучасному етапі вивченням біології гомосексуальності активно займається генетика. Для вивчення походження гомосексуальності вчені вивчають «генеалогічне дерево» гомоcексуалів, порівнюють властивості монозиготних (однояйцевих) і дизиготних (двояйцевих) близнюків та займаються пошуками генів, що відповідають за гомосексуальність. Доведено, що гомосексуальність – явище сімейне (Бейлі та Дейвуд,2000). Чоловіча й жіноча гомосексуальність, очевидно, залежить від сімейно-генетичних, демографічних факторів тощо. Систематичне порівняння структури родин чоловіків–гомосексуалів з аналогічними контрольними групами показало, що найчастіше гомосексуалами виявляються молодші сини батьків. Ймовірність прояву гомосексуальності пов'язують зі збільшенням народження хлопчиків в цій сім'ї (за Бленхардом цей показник складає 33 %). В 1997 році Бленхард та Класен встановили тенденції впливу генетичних факторів і специфічних імунних реакцій материнського

організму на чоловічий і жіночий плід. Конкордантність за гомосексуальністю монозиготних близнюків є значно вищою у порівнянні з дизиготними близнюками. У материнському поколінні гомосексуальних чоловіків і жінок порушене статистично нормальне співвідношення нащадків чоловічої та жіночої статі. У 1994 р. Хеймером і Левеєм, показано, що явище гомосексуалізму спостерігається в батьків, які страждають на генетичні порушення чоловічої X хромосоми . прояв гомосексуалізму в певній мірі залежить від генетичної схильності.

5 Розкрийте психогенетику індивідуального розвитку: проблему біологічного дозрівання і психічного розвитку; психогенетику рухових функцій; смаку, нюху, зору, слуху, музичних здібностей, темпераменту, ліворукості та шкірно-гальванічних реакцій.

Значні індивідуальні коливання в темпах росту і розвитку дали підстави для введення такого поняття, як біологічний вік. Подання про біологічний вік має значення, тому що для практичних цілей нерідко потрібно об'єднувати дітей не за календарним (паспортному) віком, а з урахуванням реально існуючих відмінностей у їх розвитку. У більшості дітей біологічний і календарний вік збігаються. Однак нерідко зустрічаються діти, у яких біологічний вік випереджає календарний або відстає від нього.Основними критеріями біологічного віку вважаються: 1) зрілість, оцінювана за термінами прорізування молочних і постійних зубів; 2) скелетна зрілість (порядок і строки окостеніння кістяка); 3) зрілість, оцінювана за термінами настання вторинних статевих ознак. Психічний розвиток - закономірне зміна психічних явищ у часі, що виражається в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях (А. В. Петровський).Психічний розвиток - це процес якісних змін у психіці, поява нових утворень, нових механізмів, нових процесів, нових структур. Психічний розвиток здійснюється одночасно по лініях:- Пізнавальної сфери (становлення інтелекту, розвиток механізмів пізнання);- Психологічної структури та змісту діяльності (становлення цілей, мотивів і розвиток їх співвідношення, освоєння способів і засобів діяльності);- Особистості (спрямованості, ціннісних орієнтацій, самосвідомості, самооцінки, взаємодії з соціальним середовищем і т.д.). виховання і навчання включаються в самий процес розвитку дитини, а не надбудовуються лише над ним особистісні психічні властивості дитини, її здібності, риси характеру і т.д ... не тільки виявляються, але і формуються в ході власної діяльності дитини. Навчання і виховання як найголовніші форми організації активності дітей будуються з урахуванням спадкових даних, задатків, а також з урахуванням досягнутого рівня психічного розвитку. Зір. У розвитку зорової сенсорної системи бере участь величезна кількість генів, мутації яких можуть викликати порушення в будові, а отже, і функціонуванні зорового аналізатора. Близнюкові дослідження доказали спадкову схильність до розвитку короткозорості. При дослідженні сімей були отримані дані, що вказують на аутосомно-рецесивний тип успадкування, однак найбільш правдоподібною вважається полігенна модель. Спадкову природу мають також астигматизм, косоокість, куряча сліпота (слабкий зір при малій освітленості), деякі форми катаракти. Описано ряд мутацій, які призводять до дуже важких порушень, наприклад атрофії зорового нерва. Найбільш відомі спадкові варіанти порушень кольорового зору. Нездатність розрізняти червоний і зелений кольори у деяких людей була відзначена ще у XVIII ст. Це порушення відомо під назвою "дальтонізм". Більшість людей розрізняють кольори, отримані в результаті змішування червоного, зеленого і синього частин спектру. Їх називаютьтрихроматами. У деяких людей у сітківці відсутні елементи для сприйняття одного з кольорів. Таке порушення носить назву дихромазіі. Сліпота на червоний колір називається протанопія, а сліпота на зелений - дейтеранопія. Обидва порушення контролюються двома зчепленими зі статтю рецесивними алелями, тому їх частота набагато вища у чоловіків (в середньому 8%), ніж у жінок (0,64%). Зустрічається також порушення розрізнення кольорів у синьо-зеленій області, однак зчеплення зі статтю тут не спостерігається. Ознака, мабуть, контролюється аутосомним геном. Слух.Описано велику кількість мутацій, що призводять до повної або часткової глухоти, що ускладнює спілкування. Генеалогічний аналіз дозволив виявити кілька десятків рецесивних мутацій, що призводять до глухоти. Деякі форми глухоти обумовлені домінантними мутаціями.  Що стосується норми, то тут основна увага була привернута до успадкування абсолютного музичного слуху. Абсолютний музичний слух визначається як здатність безпомилково визначати висоту звуку або декількох звуків при прослуховуванні і точно називати ноту. Люди, що володіють абсолютним слухом, часто мають і феноменальну музичну пам'ять. Крім цього для них характерні високі математичні здібності й добра пам'ять взагалі. У власників абсолютного слуху іноді зустрічаються й інші види сенсорної обдарованості (в області смакових відчуттів, наприклад). Деякі з них здатні до синестезії (кольорово-музичних асоціацій). Відомо, що такою здатністю володіли такі композитори, як Скрябін, Сібеліус, Чюрльоніс. Смак Одним з найбільш відомих видів спадкового поліморфізму у людини є різна чутливість до смаку фенілтіокарбаміда - порошку Фокса (ФТК). Фенілтіокарбамід представляє собою безбарвну кристалічну речовину. Деякі люди відчувають смак цієї речовини навіть при малих концентраціях: вона здається їм інтенсивно гіркою. Інші люди вважають її позбавленою смаку. Існують речовини, схожі за хімічним складом, смак яких сприймається таким же чином.Було виявлено три смакових локуса для різних речовин, причому в одному з них об'єднувалися такі речовини, як хінін, сахароза і хлористий натрій. Виявилося також, що чим нижчим був поріг відчуття гірких речовин, тим більш розбірливим виявлявся даний індивід по відношенню до різних видів їжі. Пороги смакової чутливості в сім'ях значно варіюють. Можливо, що міжпопуляційні відмінності в частоті генів, відповідальних за формування смакової чутливості, - одна з причин, які обумовлюють специфіку національних кухонь.Рухові ф-ції Хоча параметри руху легко піддаються реєстрації, є певна ієрархія рівнів, що забезпечують моторні функції. Нейрофізіологічні особливості, характерні для кожного рівня, впливають на співвідношення генетичних і середових детермінант, що забезпечують ту чи іншу рухову функцію.Також прикладом генетичної детермінації сприйняття є музичний слух — здатність деяких людей розрізняти тони різної висоти. У таких випадках говорять про хороших музичних здібностях. Інші люди з генетичних причин нездатні розрізняти тони звуків, саме це називається відсутністю музичного слухуТемперамент розглядається як«сукупність формальних та відносно стійких характеристик поведінки, яківиявляються на енергетичному рівні поведінки та у часових параметрахреакцій» (Я. Стреляу, 1982). До темпераменту традиційно відносятьформально-динамічні характеристики поведінки людини, «характеристикиіндивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності». Риситемпераменту визначають не стільки те, що людина робить, скільки як вонаце робить, інакше кажучи, вони не характеризують змістовну сторонупсихіки (хоча, звичайно, опосередковано впливають на неї).Одержані в експериментальних

дослідженнях дані свідчать про вплив генотипу на індивідуальні

відмінності властивостей темпераменту.Частота ліворукості в середньому становить 5%, однак коливання цього показника досить значними (від 1 до 30%) в залежності від конкретної популяції, статі, роду занять та віку. Серед народностей Півночі лівші зустрічаються набагато частіше, ніж в інших популяціях. Наприклад, серед корінних жителів Таймиру їх близько 35%пропорція лівшів у популяції з віком має тенденцію знижуватися. У деяких популяціях відзначається досить значне зменшення кількості ліворуких серед людей старечого віку, що спонукало перевірити, не розрізняються правші і лівші за тривалістю життя. З'ясувалося, що серед людей, загиблих від нещасного випадку, лівшів виявляється більше, ніж правші..ШКІРНО-ГАЛЬВАНІЧНА РЕАКЦІЯ (КГР) (англ. skin galvanic response) — біоелектрична реакція, реєстрована з поверхні шкіри; як показник неспецифічної активації широко використовується в психофізіології. Сін. психогальванічний рефлекс, електрична активність шкіри (ЕАК). КГР розглядається як вегетативний компонент орієнтовною реакції, оборонних, емоційних та ін. реакцій організму, пов'язаних з симпатичної іннервацією, мобілізацією адаптаційно-трофічних ресурсів і т. д., і являє собою безпосередній ефект активності потових залоз. КГР можна реєструвати з будь-якої ділянки шкіри, але краще всього — з пальців і кистей рук, підошв ніг.