8. Проблема соціальної діяльності психологів з бездомними та безпритульними дітьми.

Діти на вулиці є свідченням серйозних проблем у сус­пільстві. Серед них можуть бути нездорова атмосфера в сім'ї, педагогічні помилки, соціально-економічна криза, байдужість влади тощо. У будь-якому разі є підстави для тривог з приводу соціальних, моральних негараздів у су­спільстві на певному часовому зрізі і відчутних гуманітар­них загроз у його перспективі. Адже покинуті, занедбані, самовідчужені діти швидко опановують девіантні форми поведінки, потрапляють під різноманітні криміногенні впливи, прилучаються до асоціальної, неморальної систе­ми цінностей тощо. Теоре­тичною і методологічною основою її є ліберальний підхід, що передбачає надання дітям безпосередньо на вулиці та­ких видів допомоги:

• забезпечення регулярним гарячим харчуванням,­організація роботи виїзних кухонь;

• створення банків одягу і взуття, забезпечення ними­дітей-бродяг;

• впорядкування місць для ночівлі, направлення туди

дітей;

• надання медичної допомоги стаціонарними і мобіль­­ними (виїзними) амбулаторіями;

• організація ігор та екскурсій;

• проведення виховних бесід, спрямованих на поси­­лення мотивації дітей до соціальне прийнятної поведінки;

• надання моральної та психологічної допомоги;

• проведення просвітницької роботи щодо ризику різ­­них захворювань і засобів їх профілактики, прав дитини та­організацій, які можуть допомогти в цьому, тощо.

Здійснюючи вуличну соціальну роботу з дітьми, варто брати до уваги, що діти, особливо «діти вулиці», мають тонке і точне сприйняття. Вони легко розпізнають лице­мірство, брехню, відчувають відсутність інтересу до них. Вступаючи в контакт з такими дітьми, слід пам'ятати, що вони мають важкий життєвий досвід, емоційно травмовані і здебільшого зазнавали насильства, тому їхні реакції мо­жуть відрізнятися від реакцій інших дітей. При першому контакті варто бути доброзичливим, але тримати певну емоційну дистанцію, яка дає змогу перервати контакт, як­що дитина демонструє негативні почуття. При тривалому контакті налагоджуються довірливіші стосунки, діти розкриваються, але при цьому стають вразливішими. Тому вуличний соціальний працівник має бути тактовним і де­лікатним, дотримуватися морально-етичних принципів соціальної роботи. Досвід показує, що найкращим для першого контакту є те місце, де дитина почувається в безпеці і впевнено. Це місце її (їх) відпочинку. Там, де діти жебракують, миють машини, переносять вантажі, кокетують з чоловіками то­що, недоцільно розпочинати розмову, бо вона може викли­кати агресію. Оскільки на вулиці існують «сфери впливу», то для першого контакту потрібно обирати «свою терито­рію» дитини і обов'язково людне місце. Слід пам'ятати, що більшість дітей мають негативний досвід спілкування з міліцією, тому необхідно максимально зменшити побою­вання дітей, зокрема не вести при них записів, не класти дітям руки на плечі, що сприймається як спроба захоплен­ня й викликає бажання втекти, та ін.Починаючи розмову, слід представитися, пояснити, навіщо зав'язується контакт. Оскільки діти вулиці постій­но стурбовані проблемою виживання, яка важливіша за спілкування з незнайомим, хоча й привітним, соціальним працівником, важливо зацікавити дитину чимось істот­ним для неї, наприклад запропонувати їжу, одяг, якусь корисну інформацію, іншу допомогу. Якщо діти відпочи­вають — організувати для них цікаву гру. Не слід пропону­вати гроші. Вулична робота з бездоглядними дітьми є першим кро­ком у системі реабілітаційної роботи, ланкою між дитиною і системою педагогічної реадаптації. Соціальний праців­ник, постійно взаємодіючи з представниками інших за­кладів, поступово проводить дитину через різні ета^и адаптації і залучає різні ресурси.