Зовнішня політика Української народної республіки. Взаємини із більшовицькою Росією

Директорія УНР була створена представниками українських соціалістичних партій в середині листопада 1918 р. В зовнішній політиці Директорія УНР не домоглася значних успіхів. Їй не вдалося домовитися про мир з Радянською Росією, хоч переговори про його укладення велись з кінця грудня 1918 р. Не зумівши домовитись з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулась до представників Антанти. Директорія просила допомогти у боротьбі з більшовиками. Повноваження прибулої на переговори української делегації були визнані усіма, у тому числі й керівником російської делегації Л. Троцьким. Після прийняття Центральною радою IV Універсалу глава австро-угорської делегації граф О. Чернін від імені 4-х держав заявив про визнання ними УНР суверенною державою. Це була подія історичного значення — вперше Україна стала повноправним суб'єктом міжнародного права. Підписання договору відбулося в ніч з 26 на 27 січня 1918 р., коли Центральна рада під натиском російського наступу вже залишила Київ. Стан війни між УНР та Німеччиною та ЇЇ союзниками припинявся. Після того, як Росія підписала мирний договір, вона змушена була визнати незалежність УНР й виводити свої війська з України.

Життя українців часів сталінського терору 30х рр.

Громадсько-пол життя Укр наприкінці 20-30-х рр. розвивалося під впливом суперечливих факторів. Соціальний склад населення змінився. Зникли економічно активні в 20-ті р. категорії приватних торговців, власників підприємств, збільшилася кількість робітників. Джерела поповнення робітничого класу були різноманітні, але переважало село. Вперше в історії України більше половини робітників становили українці. Заг чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки зросла. Розвивалися міста. Переміщення людей з одних соціальних груп до інших супроводжувалося швидкою ломкою їхньої психології, способу життя. Ці процеси були наслідком прямого насильства влади і тому сприймалися болісно. Масові репресії. Сталінські ставленики в Україні стали провідниками політики масового терору, який розгорнувся тут у 30-х роках. Репресії – захід державного примусу, покарання. Причини репресій: прагнення Сталіна захистити й зміцнити свою владу, масова звичка до насильства.  Хвилі терору в Україні: 1хвиля (1928-1931) – розкуркулення, депортації, боротьба проти відомих укр громадських діячів та інтелігенції. 2хвиля (1932-1935) – голодомор, репресивний спалах після вбивства 1грудня 1934р. С.Кірова. 3хвиля (1936-1938 рр.) – доба великого терору. Розгорнуті в 30-ті роки в Україні масові репресії охопили всі категорії населення. В Україні не уникла репресій більшість керівників КП(б)У. Кількісний склад КП(б)У з 1933 по 1938 р. зменш майже наполовину. Унаслідок сталінських репресій у 2пол 30-х років була обезглавлена армія. Був повністю знищений весь штаб Київського військового округу, Харківський військовий округ.  Жертвами сталінської сваволі в Україні стали мільйони людей. Звичайно, більшість із них не була представниками партійного чи державного апарату.