Особливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні

У 1920-ті рр за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925р. на 14 зїзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. Індустріалізація -система заходів, спрямованих на ств великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини:

-Необхідність ств матеріально-технічної бази для економсамостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції.

-Прагнення влади до зміни соц-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу.

Проблеми:

-Країна могла розраховувати тільки на вн джерела фінансування;

- брак кваліфікованих кадрів.

Складові:

-Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової.

-Примус населення до придбання облігацій державної позики.

-Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів.

-Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами.

-Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух,неоплачувана праця на суботниках, недільниках).

-Широке використання праці вязнів.

-Жорсткий режим економії бюджетних коштів.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до 5-річних планів розвитку народного господарства. У роки першої 5-річки (1928-1932рр.) було збудовано заводи "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", Харківський тракторний завод, у наступні 5-річки - Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства.

Підсумки:

-Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.

-Зміцнилась обороноздатність країни.

- перевага віддана не легкій, а важкій промисловості.

-ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення

Політика суцільної колективізації та розкуркулення в Україні. Її соціально-економічні наслідки

Колективізація сільського господарства була однією із напрямів створення сталінської моделі соціалістичного суспільства.

Колективізація - репресивна політика сталінського режиму на 30-ті рр., що полягала в насильницькому об'єднанні селян на колективні господарства та ліквідації, самостійних селянських господарств.

У плані 1-ї п'ятирічки передбачалося поєднати у колгоспи 18-20% селянських господарств. Проте невдовзі пролунали заклики до форсованої колективізації. Однією з її ініціаторів став генсекретар ЦК КП(б)У З. Косіор. Завдання колективізації:

-прискорення процесу індустріалізації з допомогою пограбування села;

-забезпеч промисловості дешевою привізною робочою силою;

-вирішення хлібної проблеми;

-ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади.

Хід колективізації в Україні.

У постанові ВКП(б) від 6 січня 1930 р. передбачалося завершити колективізацію в Україні навесні 1932 р. Шляхом насильства, загроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. України охопив колгоспами 62,8% селянських господарств. У колгоспи забирали усе майно селян, що породжувало опір, у кількох місцях навіть збройне. Від безвиході селяни стали продавати чи забивати худобу, псувати інвентар. Це вело до дезорганізації сільськогосп виробництва, потрібні були термінові заходи для виправлення становища.

13 березня 1930 - Сталін виступив у «Правді» із статтею «Запаморочення від успіхів», у якій засудив «перегини» в колгоспному будівництві. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але відтік селян виявився настільки масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішив його призупинити. У результаті колективізації виникло питання про долю заможного селянства. На пропозицію Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати куркульство як клас. Особливо активно боротьба з куркулем постала на перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» потрапляли заможні селяни.Отже, ліквідація куркульства як «класу» була формою репресій стосовно до всього селянства. Наприкінці 1931 р. керівництво СРСР планувало завершити колективізацію України.

Соц-економ наслідки колективізації.

Насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнації продуктивних сил в селі, що зумовило глибоку духовно-психологічну кризу сільському господарстві. Це змусило до певної міри змінити політику уряду: вийти з примусу і репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновленню ринкових відносин, організаційному і матеріально-технічного зміцненню колгоспів, і навіть посиленню репресивного апарату. Протягом чверть століття після колективізації, зокрема у періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував чи був поранений нижче обсягів, досягнутих у роки НЕПу.

Тільки поголів'я худоби зменшилась у ході колективізації вдвічі. Головні завдання колективізації досягнуто: фактично закрепощено селянство, забезп дармові джерела у розвиток індустрії і військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною та соц катастрофою.