3. План Дауеса.

Німеччина втратила зовнішні ринки збуту, через розвал економіки зменшилися обсяги внутрішнього ринку. Занепало сільське господарство. Скорочувалися обсяги промислового виробництва. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Все це спричинило крах кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти зумовили зниження рівня зарплати та неможливість сплати Німеччиною контрибуції.

США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародним комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925—1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що піднесення економіки допоможе Німеччині сплачувати репарації Великобританії та Франції, які за цей рахунок покриють воєнні борги США в період І світової війни.

План Дауеса діяв до 1929 p. Сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції на 13 % порівняно з 1913 p. Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вкладалися у важку промисловість. Це дало змогу Німеччині випередити Великобританію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування.

За період дії плану Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд золотих марок. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець світовою економічною депресією 1929—1933 pp.

4. Світова економічна криза 1929-1933 pp. Та шляхи виходу з неї.

Перша ознака економічної кризи - різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. (у 5 разів).

Все промислове виробництво, національний дохід, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. Збанкрутувало багато фірм, залізничних компаній, банків. Мільйони громадян втратили майно, робочі місця, заощадження. Промисловість США була відкинута назад на 22 роки до рівня 1911 p.

Ефективну антикризову програму здійснив новообраний у 1932 p. президент Рузвельт. У плані Рузвельта "Новий курс" основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Він постановив скоротити надмірне виробництво, одночасно підвищити ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. Передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято закони, які встановлювали державний контроль над економікою країни.

Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ринки збуту, рівень заробітної плати. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. За тимчасові збитки (оскільки скоротилось виробництво) фермери США одержували від держави компенсацію, за яку вони купили новітні сільськогосподарські машини і на значно менших площах вирощували такі самі врожаї, як і до кризи.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це допомогло США вже в 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. З'явилися труднощі в одержанні кредитів, забруднювалась реалізація продукції. на ринках ціна на непродані товари різко знизилася. Зростало безробіття. Проте у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, занепад тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів. Підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінга. Курс національної валюти знизився втричі, що підвищило конкурентоспроможність англійських товарів. Підвищено мито на іноземні товари.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Вони зберігали свої золоті резерви в лондонських банках, ввозили у Великобританію власні сировинні і харчові товари і закуповували там високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Франція відчула симптоми великої депресії у 1930 p. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів.

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині. Криза затягнулася до 1936 p. Випуск промислової продукції знизився втричі, сільськогосподарської продукції вдвічі. Рівень життя народу втричі.

Уряд Франції встановив контроль над Французьким банком, націоналізував ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Було підвищено заробітну плату, введено 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона збувала свої промислові товари в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Проте у 1936 р. уряду Франції не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.