2. Якісні та кількісні чинники, які пророкують банкрутство на різних його стадіях.

Якісні чинники банкрутства:

• незадовільна система фінансової та бухгалтерської звітності та нездатність фахівців контролювати витрати на підприємстві;

• некваліфіковане управління підприємством;

• наявність на підприємстві високого рівня комерційного ризику;

• нездатність змінювати виробництво у відповідності із змінами запитів споживачів;

• всеосяжний патріархальний стиль управління;

• відсутність системи планування кадрів;

• нездатність підприємств погасити прострочені зобов’язання;

• прихильність до концепції, що приносила успіх у минулому

• збереження штатного персоналу при реструктуризації;

• необґрунтовані масштаби розвитку забезпечення невиробничих ланок;

• скорочення попиту на продукцію;

• недосконала маркетингова політика,яка призводить або до виробництва продукції, що не користується попитом, або до значної суми дебіторської заборгованості, в тому числі і простроченої.

Кількісні чинники банкрутства:

• невисокі значення показників ліквідності;

• зменшення доходів підприємств;

• зміни в статтях балансу зі сторони пасивів і активів і порушення їх пропорційності;

• незначний дохід від інвестицій;

• низькі показники рентабельності (рентабельність продажу, рентабельність власних коштів). Цей показник служить критерієм інвестиційної привабливості;

• зниження дивідендних платежів;

• різке зниження акцій компаній;

• збільшення або зменшення матеріальних запасів, що свідчить або про труднощі у реалізації або про недостатність забезпечення підприємства оборотними коштами, сировинними чи іншими ресурсами;

• підвищення відносної частки дебіторської заборгованості в активах підприємств;

• постійне зростання до небезпечних меж частки залучених коштів в загальній сумі джерел коштів;

• збільшення заборгованості підприємства постачальникам та кредиторам.

3. Система індикаторів, які дозволяють виявити можливість банкрутства.

З метою прогнозування банкрутства у світовій практиці існують наступні підходи щодо визначення індикаторів банкрутства:

1. Фундаментальний підхід.

2. Технічний підхід.

3. Визначення індикаторів банкрутства на підставі дискримінаційного аналізу.

Фундаментальний підхід визначення індикаторів банкрутства базується на тому, що на підприємствах повинні бути створені антикризові команди. До складу яких входять фахівці підприємства, що виконують різні функції в межах своїх обов’язків,але в той же час виконують також і роботу безпосередньо антикризового характеру.

Працівники антикризових команд збирають та аналізують інформацію щодо діяльності підприємств, визначають вплив різних факторів(зовнішніх і внутрішніх), які позитивно чи негативно впливають на фінансовий стан підприємства, а також розробляють необхідні заходи для поліпшення фінансової стійкості підприємства та усієї виробничої діяльності. Робота антикризових команд заклечається у здійснені наступних етапів:

1. Етап :

1. аналіз зовнішнього середовища негативних тенденцій та загроз щодо діяльності суб’єкта господарювання.

2. аналіз потенціалу підприємства, його сильних та слабких сторін при веденні господарської діяльності.

2. Етап: формування банку антикризової інформації. Для наповнення банку використовують інформацію як тактичного так і стратегічного характеру.

Інформація тактичного характеру:

• скорочення попиту на продукцію;

• часті організаційні перебудови;

• незадовільний стан фінансового звіту партнерів по господарській діяльності;

• негативні результати аудиторських перевірок;

• позачергові перевірки підприємства органами влади;

Інформація стратегічного характеру:

• показники економічного розвитку галузі;

• нормативно – правові акти щодо сировини чи продукції,що застосовується чи виготовлюється;

• обсяги експорту і імпорту продукції;

• існуючий рівень вітчизняного виробництва певної продукції;

• насиченість ринку;

• загальна інформація про конкурентів.

3. Етап: виявлення та формування каталогу проблеми, що заважає успішній діяльності підприємства.

4. Етап: розробка заходів для усунення проблем, які можуть призвести до банкрутства.

Приклад вищезазначених заходів: активна політика щодо залучення інвесторів; посилення контролю за якістю продукції; підвищення конкурентоспроможності та ліквідності; диверсифікація продукції, яка виробляється;посилення маркетингової роботи;вибір оптимального варіанту реорганізації підприємства.

Технічний підхід – визначаються індикатори банкрутства шляхом аналізу фінансової звітності підприємства ( форма 1 і 2).

Дискримінаційний підхід – передбачає використання економіко-математичних і екоміко - статистичних моделей, за допомогою яких можна визначити узагальнений показник, значення якого дозволить зробити вірний висновок щодо ймовірності банкрутства. З цією метою рекомендується використовувати методику визначення банкрутства, сутність якої полягає в тому, що спочатку визначається коефіцієнт ймовірності банкрутства та застосовується шкала ймовірності банкрутства.

Коефіцієнт ймовірності банкрутства :

К = 1,0 Кпл. + 3,33 Ка.+ 5,71 Кр.в.з., де

Кпл – коефіцієнт платоспроможності;

Ка - коефіцієнт автономії;

Кр.в.з. - коефіцієнт рентабельності власних засобів.

Коефіцієнт автономії характеризує ступінь фінансової незалежності від кредиторів і показує частку власних коштів в загальній сумі джерел. Оптимальне значення 0,6.

Ка= ВК/ВМ, де

ВК – власний капітал;

ВМ – середньорічна вартість майна.

Коефіцієнт рентабельності власних коштів характеризує доходність підприємства у розрахунку на грошову одиницю вкладення власних коштів.

Кр.в.з. = ЧП/ ВК , де

ЧП – чистий прибуток;

Вк – власні кошти.

Шкала ймовірності банкрутства.

Значення показника	Ймовірність банкрутства
6,0 і вище	низька
5,99 - 5,30	можлива
5,29 - 3,49	висока
3,48 і нище	дуже висока

4. Дії боржника та кредиторів при неможливості уникнення неплатоспроможності.

Процедура банкрутства наведена в Законі України «Про відмову платоспроможності або визнання підприємства банкрутом» і включає 6 етапів:

1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи боржника. Згідно з діючим законодавством заяви стосовно визнання банкрутства можуть подавати кредитор, група кредиторів, орган влади ( ДПІ ), а в певних випадках і сам боржник. Справа господарським судом може бути порушена при наступних умовах :

• якщо безспірні вимоги кредитора становлять не менше 300 заробітних плат і не перевищує 3 міс.;

• якщо вимоги не були задоволені боржником протягом 3 міс.після встановленого терміну для її погашення.

Справа про банкрутство порушується працівниками підприємства за наявністю наступних ознак фінансової неспроможності : неплатоспроможність, загроза платоспроможності.

2. Ухвала про порушення справи про банкрутство , яка надсилається сторонам судом не пізніше ніж на 5 день від дня надходження стосовно порушення справи. В ухвалі про порушення справи про банкрутства зазначається:

• прийняття заяви до розгляду господарським судом;

• прийняття рішення стосовно розпорядження майна боржника;

• призначення розпорядника майна;

• заходи спрямовані на забезпечення грошових вимог кредиторів;

• визначається дата проведення підготовчого засідання.

Господарський суд може в ухвалі також зобов’язати боржника надати аудиторський висновок. Якщо для проведення аудиту відсутні кошти у боржника, то аудит проводить кредитор за його згодою. З метою майнових інтересів кредиторів господарський суд в ухвалі призначає процедуру розпорядження майном боржника,тобто систему заходів щодо контролю та нагляду за управлінням та розпорядженням майна боржника з метою збереження та ефективного використання його майнових активів та проведення аналізу фінансового стану такого боржника.

3. Проведення підготовчого засідання, яке повинне відбутися не пізніше ніж на 30 день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство. На даному засіданні аналізуються подані документи, заслуховують пояснення сторін, розглядають заперечення боржника, а також обґрунтовуються заяви. Якщо до господарського суду звертається сам боржник на підготовчому засіданні встановлюються ознаки реальної або потенційної неплатоспроможності боржника.

Слід зазначити, що боржник при наявній неплатоспроможності чи при її загрозі подає заяву у таких випадках:

• якщо задоволення вимог 1-го або декількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань перед іншими;

• наявність ефективної санаційної концепції, але відсутня можливість її реалізації;

• якщо у разі ліквідації боржника боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів.

4. Попереднє засідання господарського суду проводиться через 3 міс. після проведення підготовчого засідання і на даному засіданні розглядаються наступні етапи:

• детально розглядається реєстр вимог кредиторів : усі визнані судом вимоги кредиторів, відомості про кожного кредитора, розмір грошових зобов’язань боржника стосовно кожного кредитора, а також зобов’язань щодо податків та зборів.

• вивчення вимог кредиторів, щодо яких були заперечення у боржника і які не були включені до реєстру вимог кредиторів.

• виноситься ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів – підстава для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору для прийняття певного рішення на зборах кредиторів.

5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів. До компетенції зборів кредиторів належать:

• скликання зборів;

• вибору голови комітету;

• підготовка та укладання мирової угоди;

• вноситься пропозиція до господарського суду стосовно продовження чи скорочення терміну розпорядження майном або ж фінансової санації;

• відкриття ліквідаційної процедури.

Саме комітет кредиторів відіграє визначальну роль при наданні рекомендацій господарському суду щодо фінансової санації чи ліквідації боржника.

6. Визнання боржника банкрутом , яке призводить до ліквідації підприємства. Ліквідація передбачає примусовий продаж майна боржника з метою задоволення вимог кредиторів. Термін ліквідації – 12 міс.. який може бути скорочений або продовжений на термін до 6 міс.

Ліквідаційна процедура – сукупність заходів стосовно підприємства боржника , які спрямовані на задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майнових активів та ліквідації його як юридичної особи.