Ампліфікація

Ампліфікація (від лат. атрШісаііо — поширення, збільшення) — стилістична фігура, яка утворюється спеціальним нагромадженням у реченні однотипних мовних одиниць (епітетів, синонімів, однорідних членів речення тощо), що в заємодії підкреслюють, посилюють висловлену думку, наголошують якийсь факт.

Ампліфікацією пестливих мовних одиниць часто утворюється ніжний, ласкавий тон мовлення:

... „Зимонъко-снігуронъко, Наша білогру'донько.

He верти хвостом, А труси тихесенько, Рівнесенько, гладесенько

Срібненьким сніжком..." (Л. Глібов, „Зимна пісенька")

Ампліфікуючись звертання, можуть творити цілі комплекси, що передають психологічно піднесені моменти мовлення тощо:

Осене і весно! Зимо й літо! Світе! Земле! Ляпавщей громе!

Всіх би вас в одному звуці злити — I тебе, кохання ніжна втомо!

(М. Рильський, „Дощова трилогія") Накопичення ампліфікативних одиниць без почуття міри може мати негативний ефект, порушити стилістичну фігуру.

Антитеза

Антитеза (від гр. апйіЬезіз — протиставлення) — стилістична фігура, яка ґрунтується на протиставленні протилежних явищ, понять, почуттів, думок, характерів тощо. Якоїсь єдиної синтаксичної форми висловлення, в основі якої лежить протиставлення, не існує. Це може бути речення односкладне, і двоскладне, просте і складне. Сама синтаксична форма не збільшує контрасту, a лише підкреслює його. Та найчастіше антитеза будується на паралелізмі синтаксичних конструкцій, що особливо підкреслює контраст, протиставлення думок, явищ тощо. Наприклад:

Пан гуляв у себе в замку, — У ярмі стогнали люди...

В мужика землянка вогка, В пана хата на помості...

У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна...

(Л. Українка)

Як бачимо з наведених прикладів, антитезою поетеса увиразнює соціальні контрасти.

Звичайно в основу антитези поетичного тексту кладуться загальномовні антонімічні пари. Такого роду антитезу маємо в „Енеїді" Котляревського в цілій строфі, де поет зображає тих, хто „кипіли в пеклі всі в смолі":

...Там всі невірні і христъяни,

Були пани і мужики,

Була тут шляхта і міщани,

I молоді, і старики;

Були багаті і убогі,

Прямі були і кривоногі,

Були видющі і сліпі,

Були і штатські, і воєнні,

Були і панські, і казенні,

Були миряни і попи.

Коли антитезна структура (образ) утворюється цілим рядом односпрямованих антонімічних пар, то така антитеза зветься складна :

Ти тільки сув'язь цвіту, а не плід, Ти ще, як, тінь, а не важучий слід, Маленька хмарка, неродюча туга, Ти звук, та не симфонія кипуга.

(А. Малишко)

Паралелізм

Паралелізм (від гр. рагаїїеіов — той, що йде поряд) — паралельне зображення двох або кількох явищ в аналогічному значенням укладі слів у рівнобіжних синтаксичних побудовах, які малюють подібні образи, що часом вельми зближені або дають контрасти. За своєю функцією ця фігура наближається до порівняння. Паралелізм особливо яскраво виступає в народних піснях, де картини природи за ознакою дії, руху зіставляються з переживаннями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм :

Ой, зійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя,

Ой, вийди, вийди ти, дівчино моя вірная.

Рада б зірка зійти — чорна хмара наступає,

Рада б дівка вийти, так матуся не пускає.

А зіронька зійшла, усе поле освітила,

А дівчина вийшла, козаченька звеселила.

(Народна пісня)

Паралелізм вельми розпоширений в усних і стародавніх писемних літературах, у багатьох системах віршування, а зокрема — в старожидівській, де він поєднується із синонімічною варіацією образів, наприклад:

„Поклад й мене як печатку на серце твоє|| і як перстень на руці

твоїй." („Пісня пісень")

У писемних літературах паралелізм набуває досить складного характеру, поєднуючись з анафорою, антитезою та іншими фігурами.

Типи паралелізму:

1. Лексико-синтаксичний, найпоширеніший і полягає в тому, що в реченнях і окремих фразах е однакова або схожа будовою форма:

Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько

Ходя по долині...

...He щебече соловейко

В лузі над водою,

He співає чорнобрива

Стоя під вербою..

(Т. Шевченко, „Тополя")

2. Строфічний, полягає в тому, що в суміжних строфах повторюється однакова синтаксична, а інколи лексична будова:

Спи в своїй білій постелі!

Вітер берези смутні

Хилить в солодкій дрімоті,

В тихому сні.

Шепче осика незмінно,

Місяць мовчить в вишині...

Хай тобі щастя присниться Втихому сні.

(М. Рильський, „Спи в своїй білій постелі")

3. Тематичний або паралелізм мотивів виявляється у зіставленні двох явищ, близьких за своїм змістом, наприклад: у Глібова у вірші „Журба" рівнобіжне подається два мотиви: сумування людини за молодістю, а природи — за весною...

4. Композиційний, коли декілька подій розвиваються рівнобіжно в одному творі, як у романі В. Винниченка, „Соняшна машина".

5. Заперечний паралелізм виявляється в тому, що перший член паралелі подається зі заперечною часткою „не". Такий паралелізм переважно вживається в народній творчості, хоч нерідко ним користуються і поети. Наприклад:

Toне сива зозулька закувала

Toне дрібна пташка щебетала,

Як сестра до брата на чужу чужину

Добрим здоров'ям поклонилася. (Народна дума)