Найпоширеніші способи інверсії

1. Перенесення підмета на кінець речення: „У цю величну хвилину тихо розгортаються кущі і на галявину виходить —Хо(М. Коцюбинський, „Хо" — казка).

2. Інверсія підмета і присудка емоційно виділяє присудок, що ставиться на перше місце: „Привізмене чоловік на своє господарство" (М. Вовчок, „Сестра").

3. Означення іде за означуваним (поспозиція означень) : „Арфами, арфами — золотити, голосними обізвалися гаї самодзвопними" (П. Тичина, „Арфами, Арфами").

4. Додатки-іменники найчастіше виносяться у наголошену позицію перед дієсловом: „Варка. Колодязі, вичерпали, самий глей, а не вода. Оце копанки по левадах копаємо..." (Ю. Яновський, „Дума про Британку"). Нейтральному порядкові слів типу: ..підмет + присудок + додаток (наприклад: „Олесь любив зиму") протиставляються експресивні варіанти словорозташування(„Любив Олесь зиму"; „Зиму Олесь любив"; „Зиму любив Олесь").

5. Інверсійний порядок обставин задля наголошення підмета: „підмет + присудок + обставина", наприклад:

„Злістьі ненависть стояли над землею, і дим од погашених іскор піднімався вгору" (С. Васильченко, „Казала ніч"). Пор. описово-нейтральний порядок слів („обставина + присудок + підмет"): „Haд землею стояли злість і ненависть"... У поспозиціі обставини-прислівники: „В театрі дзвінок задзеленчав тоненько (А. Головко, „Пасинки степу"); обставини-прислівники у наголошеній позиції до підмета: „I кріпкодиректор замислився" (О.Вишня).

Інверсія (означень, додатків, обставин, головних членів речення) в поезіях часто пояснюється вимогами ритму і рими, як, наприклад, у Котляревського в „Енеїді":

О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твій шепче голосок, Латинь к війні як знаряжаласъ, Як армія їх набиралась, Який порядок в війську був...

В наведених рядках маємо дві інверсії. Перша: „Нехайтвоя научить ласка", замість нормального: „Нехайнаучить твоя ласка". Те саме маємо й через рядок нижче.

Анафора

Анафора (гр. апарЬего — винесення нагору, на початок) — повторення звуків, слова, групи слів на початку речень, віршових рядків, строф, наприклад:

Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі.

(Л. Українка, "Сопігазретарего")¹) В прозі: „Пливеу сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи..."

(М. Коцюбинський, "Раіа тог@апа") Анафора пов’язує окремі речення в більшу мовну єдність та надає їм певного експресивного забарвлення. Звичайно анафори розрізняють за повторюваними елементами: звукові, лексичні (словесні) та синтаксичні, а за жанровою приналежністю: віршові та прозаїчні. Щодо форми, то розрізняють: анафори з рядковими та суміжними елементами, віддаленими, перерваними в своему розташуванні, анафори з простими й складними елементами, з чергу-вальним розташуванням їх, зі згущеними й розрідженими елементами та інші. Ось кілька поетичних зразків:

1. Анафора звукова:

Зелена земле, що мене Зростила й розуму навчила! За цвіт, за плід, за все земне Тобі спасибі, мати мила! (М. Рильський, „Землі")

Тут кожне повторення звука „3" на початку нового слова ніби повертає читача до слова земля.

2. Анафора словесна (на початку рядків):

Забуду сумний сон діброви, Забуду ясний час розмови, Забуду гомін сонних літ, Забуду час весінніх літ — Краси ж німих, широкополих — He вирву з серця я ніколи. (М. Філянський, „I рідний край...")

3. Анафора синтаксична, тобто разом з повтором словесним у реченні з’являється синтаксичний паралелізм менше-більше повний, що супроводжується паралелізмом ритмічним (синтаксично паралельні слова на ритмічно паралельних місцях):

Я не можу, не можу спинити того, Що, мов чорная хмара, на мене йде, Що, мов буря, здалека шумить — гуде! (I. Франко) Або:

Без милого батько, мати — Як чужі люди,

Без милого сонце світить — Як ворог сміється, Без милого скрізь могила...

(Т. Шевченко, „Тополя")