Тропи

Тропи - це слова , які вживаються у переносному або зміненому, відносно до первісного (номінативного), значенні.

Види тропів: порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, епітет, оксюморон, гіпербола, літота, перифраз, іронія, алегорія.

Порівняння - це троп, у якому особливості одного предмета, явища, дії зображуються завдяки зіставленню з іншим, у якому ці якості е домінантними.

Відповідно будь-яке порівняння (і це відрізняє його від інших висловів із переносним значенням) має два члени: те, що порівнюють (компарандум) і те з чим порівнюють (терціумкомпараціоніс).

Функції порівняння: зображально-виражальна та емоційно-оціночна.

Види порівнянь:

• прості сполучникові (утворені за допомогою сполучників: мов, немов, ніби, наче, як, нібито, мовбито, буцім);

• прості безсполучникові:

а) за допомогою предикату {подібний, схожий, нагадує),

б) опусканням сполучникової компаративної зв'язки ("Твої губи - розтулена рана... "В.Сосюра),

в) у формі орудного відмінка ("Косарі ідуть один за одним, "Вільним військом звільна виступають" (М.Рилъсъкий), ніс картоплиною, покотився колесом..., );

- розгорнуті, що вибудовуються на єдиному ключовому зіставленні, завдяки деталізації якого утворюється поширена картина, образ.

Епітет - образне означення предмета, явища, поняття, дії, виражене прикметником, іменником (прикладка), прислівником, дієприслівником, числівником, дієприкметником, яке виконує зображально-виражальну й емоційно-оціночну функції.

Види епітетів:

• постійні, первісна образність яких стерлася. Вони набули статусу своєрідних мовних штампів, але через належність до усної народної поетичної творчості не втратили своєї художньої привабливості (сине море, чорні брови, степ широкий). Як правило, слова в таких епітетах мають пряме значення;

• метафоричні:

• метонімічні:

• гіперболічні:

• іронічні:

• синкретичні, які утворюються завдяки злитості, синкретизму сприйняття. У них поєднуються, переплітаються (синтезуються) візуальні, слухові, дотикові, нюхові образи: пахучий погляд, синій сніг, зелений шум.

Метафора

(гр. - перенесення, переміщення, віддалення) - образний вислів, троп, сутність якого полягае в перенесенні ознак якогось предмета, явища, стану на інший за принципом уподібнення / розподібнення: "... чорний дим розтягався змієм noсиньому небі і шукав щілин в болоті, щоби десь там обмитися від крови і слузи" (В.Стефаник "Марія")

Метафора, як і порівняння ознаки, якості, властивості одного предмета, явища, стану пояснює через інші. Різниця полягає у відсутності другого члена, що наближає метафору до загадки, розгадування якої активізує читацьке сприйняття, спонукає реципієнта до думки, приносить естетичне задоволення.

Види метафори:

• Побутова метафора {сонце сходить, місяць заходить, дощ іде, ріг вулиці, гірський хребет) зустрічається в повсякденній мові. Мовці втратили корені цих образних висловів і сприймають їх за номінативні.

• Метафора-персоніфікація (уособлення) - це троп, в якому відбувається "оживлення" предметів, явищ природи, тобто ознаки, якості, властивості людей, тварин і рослин (живої природи) переносяться на неживе (в широкому розумінні слова): "Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни", поле гомонить, волошки дивляться в небо, стежки зміяться глибоко в житі... " (М.Коцюбинсъкий), "Йде весна золота квітами-перлами закосичена" (П.Тичина), "Ходить осінь nompaві" (М.Рилъський) А.Ткаченко справедливо зауважує про наявність антропо, зоо-, та ботаноморфної метафоризації.

• Метафора-опредмечення(оречевлення)- троп прямо протилежний уособленню. Це уподібнення людських якостей, абстрактних понять, мислительних і психічних процесів до явищ і процесів предметного, матеріального світу та природи: потік свідомості гострота розуму, ланцюг асоціацій, тепло людських стосунків, "Я теж пустив свою душу під чорний nap " (М.Коцюбинський).У мене є одно кохання, Котре не зраджу я повік; Росло воно не день, не рік, A i зо мною виростало I квіткою рясною стало... He одцвіте моє кохання,

А буде в серці до сконання. В.Самійленко

• Метафора, у якій предмети, явища, аспекти зовнішнього (по відношенні до людини) світу уподібнюються (розподібнюються) на самих себе: "Глибшає далеч", "Був дощ м’який, і гречка пахне душно, Став унизу лисніє непорушно, I теплий світ схилився і затих " (М.Рилъський).

Визначальною особливістю такого виду метафори є те, що, незважаючи на зовнішнє усунення, людина невидимо присутня в підтексті образного вислову. Метафора е засобом вираження ставлення суб’єкта художнього мовлення до оточуючого світу і, відповідно, впливає на ставлення до нього реципієнта.

• Метафора, у якій явища, процеси, риси духовного і фізичного життя людини, суспільства переносяться на інші, їм подібні: "Вона піснями виспівала душу " (Л.Костенко), "дивитися очима совісті", "душа в n’ятах ", серце як не вискочить".

Близьким до метафори тропом е АЛЕГОРІЯ. Більшість з дослідників вважають й видом метафори. Є всі підстави вважати алегорію самостійним тропом, який постає на метафоричній основі. Алегоричне зображення наскрізь переносне. Слід розрізняти алегорію як тип образності, що притаманний певним літературним видам ( / алегорію як троп).

Алегорія (гр. - інакомовність) - це троп, у якому замість певної ознаки, якості чи характеристики називається її носій - явище природи, звір, рослина, предмет. Інакомовлення алегорії має бути знаковим, тобто, за носіями фіксується певний усім зрозумілий переносний смисл (лисиця - хитрість, заєць - боягуз, вогонь - запальність тощо).

Сфери застосування алегорії:

• казки,

• байки,

• притчі,

• календарно-обрядові дійства (алегоричні образи купальських: цвіт папороті, різдвяних свят: колядування, щедрування; сватання: колупання печі, подавання рушників або гарбуза, весільного обряду: "гільце ", "катання батьків ", "коровай "),

• лірика, в якій первісно закладена конденсація інакомовлення (назви поетичних збірок часто просякнуті алегоричністю: "Троянди й виноград", "Сонячні кларнети", "Замістъ сонетів і октав", не менше алегоричних образів і в самих поезіях).

СИМВОЛ

(гр. - умовний знак, прикмета, натяк) - це троп, у якому сутність певного явища виражається опосередковано через ряд асоціацій. На відміну від алегорії, шлях до розуміння змісту якої лежить через ряд логізованих пояснень і, зрештою, ними вичерпується, символ умовний і багатозначний, має філософську смислову наповненість. Розуміння символу вимагає активності реципієнта, роботи його фантазії.