13. Нетарифні інструменти регулювання зед: сутність, мета та класифікація

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Мета нетарифного регулювання полягає:

1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

2. І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.

Чіткого, єдиного визначення поняття “нетарифні обмеження” і єдиної їх класифікації досі не вироблено. Однак найпоширенішою нині є класифікація, розроблена Секретаріатом ГАТТ. Вона передбачає п’ять груп заходів:

1. участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів, система державних закупівель товарів, державна торгівля у країнах з ринковою економікою);

2. митна, адміністративна імпортна формальність (антидемпінгове мито, методи оцінки митної вартості товарів, митна і консульська формальність, товаросупровідні документи, товарна класифікація тарифів);

3. стандарти й вимоги, пов’язані з охороною здоров’я, промисловістю і технікою безпеки (зокрема, промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів, санітарно-ветеринарні норми);

4. кількісні обмеження імпорту і експорту;

5. обмеження, закладені в механізмі платежів (ковзні збори, імпортні депозити, прикордонний податковий режим).

Цю класифікацію широко застосовують у межах ЮНКТАД та інших міжнародних організацій, а також під час міжнародних торгових переговорів.

До нетарифних методів відносяться:

І. Кількісні обмеження (квотування (контингентування); ліцензування добровільне обмеження експорту; укладання торгових угод)

ІІ. Приховані методи торгової політики (технічні бар’єри, внутрішні податки та збори, політика державним закупок, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів).

ІІІ. Фінансові (економічні) методи (субсидування; кредитування; демпінг.)

14. Економічні санкції обмеження зовнішньої торгівлі

Крайньою формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, наприклад, торгове ембарго - Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів у дану державу або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави. Має кілька видів, які можна класифікувати за такими критеріями:

• походження рішення щодо введення ембарго (державне і міжнародне);

• об'єкт впливу (на експорт, на імпорт, на транзит);

• умови застосування (у воєнний час, у мирний час);

• терміни дії (на визначений термін, на невизначений термін);

• охоплення товарної номенклатури (на один товар (товарну групу); на кілька товарів (товарних груп); на товари і послуги).

Рішення щодо введення ембарго може прийняти як міжнародна організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (державне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомендує використати ембарго, а країни вирішують самостійно питання щодо його застосування. Статутом ООН передбачена можливість вжиття ембарго як колективного репресивного заходу стосовно держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

За об'єктом впливу ембарго можна поділити на заходи щодо заборони експорту, імпорту і транзиту. Воно може бути введено як у воєнний, так і мирний час. Ембарго у воєнний час фактично стає економічною блокадою. У мирний час застосовується як інструмент впливу, засіб економічного та фінансового тиску на інші країни.

За термінами дії ембарго може встановлюватися на визначений або невизначений термін — до досягнення мети, заради якої воно вводилось. Зрозуміло, що обмежувальні заходи можуть стосуватися одного товару, кількох товарів або послуг. Найчастіше ембарго встановлюється на експорт в певну країну озброєння, енергоносіїв або товарів подвійного призначення. В останнє десятиріччя Рада Безпеки ООН ініціювала ембарго щодо Лівії, Іраку, Югославії та деяких інших країн.

Економічний бойкот — повна або часткова відмова від економічних зв'язків з фізичною або юридичною особою чи державою. У міждержавних відносинах економічний бойкот зазвичай доповнює бойкот політичний і спрямований на обмеження і припинення торгівлі з небажаною країною, а також на заподіяння їй збитків внаслідок цього.

Економічна блокада — економічна ізоляція держави з метою підірвати її економіку шляхом припинення ввезення в країну товарів (сировини, готових виробів, напівфабрикатів тощо) і позбавлення її ринків збуту. При економічній блокаді зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв'язки з державою, що блокується, забороняються (або від них відмовляються). Блокада може мати комплексний характер (тобто стосуватися всіх форм економічних відносин) або охоплювати тільки деякі форми (торговельна, кредитна, фінансова блокада тощо). Статут ООН передбачає можливість застосування економічної блокади як колективного заходу країн–членів щодо встановлення та підтримки миру. Економічна, і в першу чергу торговельна, блокада, як правило, пов'язана з політичною і нерідко поєднується з військовою.