2.3. Громадський порядок та безпека

Блок “Громадський порядок та безпека” Плану дій [25] включає такі напрями як: попередження та боротьба з організованою злочинністю, тероризмом і корупцією; судове співробітництво у кримінальних справах; правоохоронне співробітництво; захист даних.

Важливим пунктом у цьому блоці є питання торгівлі людьми. Економічні проблеми, незадовільний стан ринку праці, значний рівень безробіття і низький рівень життя населення спонукають громадян України шукати роботу за кордоном. Легально щорічно працевлаштовується за кордоном 50-60 тис. осіб. Але сьогодні майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних документів, дозволів та контрактів, а це робить їх безправними, і стає причиною потрапляння в тенета торгівців людьми. Тому завданням загальнодержавної ваги є боротьба з цим явищем, підтримка і захист українських громадян за кордоном [74].

Загалом загострення проблеми торгівлі людьми в Україні зумовлене низкою соціально-економічних, правових та організаційних чинників, а саме:

- низькі заробітки більшої частини населення, загальне зниження життєвого рівня та матеріальна незабезпеченість;

- нестача робочих місць, безробіття, особливо серед молоді (в першу чергу жінок);

- активізація діяльності міжнародних злочинних угрупувань;

- корумпованість представників різних гілок влади [55; C.134].

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна намагається якомога активніше залучатися у процес міжнародного співробітництва у сфері боротьби з торгівлею людьми, а також до загальної боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Слід відзначити, що Україна (як на міжнародному, так і на національному рівні) застосовує багатовекторний підхід до проблеми боротьби з торгівлею жінками. Як правило, це проявляється у поєднанні стратегій боротьби з торгівлею жінками як такою, боротьби з нелегальною міграцією та боротьби із міжнародною організованою злочинністю.З метою посилення боротьби з цим видом транснаціональної організованої злочинності, у 1999 році створено Координаційну Раду по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини [80; C. 37].

У 2000 році в структурі Департаменту карного розшуку МВС України та в обласних управліннях внутрішніх справ створено спеціалізовані підрозділи по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України.

План дій в подальшому містив ряд вимог, які потребують реалізації в Україні, зокрема схвалення Закону “Про протидію торгівлі людьми” (2011 р.) [16].

З метою ефективного попередження торгівлі людьми в Україні успішно діють ряд міжнародних організацій та мережа громадських об’єднань.

Другим важливим питанням є боротьба з корупцією та організованою злочинністю. Корупція та пов’язана з нею організована злочинність загрожує національній безпеці України, негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриваючи довіру громадян до них, ускладнює відносини України з іноземними державами. В суспільстві міцніють стереотипи толерантності по відношенню до корупції та організованої злочинності, пов’язаної з нею [63; С.78].

Реалізація заходів подолання та попередження корупції в органах державної влади вимагає чіткого уявлення про масштаби цього явища. Така оцінка повинна ґрунтуватися як на даних офіційної статистичної звітності, так і на опитуванні громадської думки щодо відповідних процесів.

Створення ефективної правової бази боротьби із корупцією та організованою злочинністю передбачає необхідність пізнання глибоких кримінологічних коренів, через вивчення існуючих процесів та створення продуманої системи загальних і спеціальних заходів.

Серед першочергових завдань держави є викриття організованих злочинних груп і припинення їх дій, підвищення ефективності боротьби із законспірованими злочинними співтовариствами, що використовують міжнаціональні конфлікти, пов’язаними з „тіньовою" економікою, а також зі злочинними групами за кордоном. Перед правоохоронними органами стоїть завдання доведення існування організованої злочинності, а не доведення окремих видів чи злочинів. Окремо слід вказати на прорахунки в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю [79].

По-перше, недооцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, незадовільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначалися пріоритетні напрями протидії цим явищам, не здійснювалося програмно-цільове планування та належне ресурсне забезпечення.

По-друге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угруповань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи.

По-третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація змінюється стрімкими темпами.

По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення злочинів, скоєних організованою злочинністю.

По-п’яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них переважно молоді фахівці, які не мають відповідного досвіду.

Аналіз таких зведень нарешті дозволить дійсно контролювати організовану злочинність в Україні [75].

Важливою подією стало утворення 16 квітня 2015 року Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) - правоохоронного органу з широкими силовими повноваженнями, на який покладається попередження, виявлення, припинення та розкриття корупційних злочинів. Його створення було передбачене Законом України “Про Національне антикорупційне бюро України”, прийнятим 14 жовтня 2014 року [2]. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Обов'язки НАБУ в Законі сформульовані так: здійснювати оперативно-розшукові заходи; здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також інших, визначених законом; проводити перевірку на доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; вживати заходи щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які можуть бути предметом конфіскації, здійснює діяльність щодо зберігання коштів та іншого майна, на яке накладено арешт; взаємодіяти з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами для виконання своїх обов'язків; здійснювати інформаційно-аналітичну роботу; забезпечувати особисту безпеку працівників Національного бюро та інших визначених законом осіб; забезпечувати на умовах конфіденційності та добровільності співпрацю із особами, які повідомляють про корупційні правопорушення; звітувати про свою діяльність та інформує суспільство про результати своєї роботи; здійснювати міжнародне співробітництво [2].

Контроль за діяльністю Національного бюро здійснюється Комітетом ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. З метою попередження, виявлення та розслідування правопорушень у діяльності працівників Національного бюро в його складі діють підрозділи внутрішнього контролю, що підпорядковуються безпосередньо Директору Національного бюро. У разі виявлення інформації про можливе вчинення працівником Національного бюро кримінального правопорушення, підрозділ внутрішнього контролю негайно повідомляє про це Генерального прокурора України чи його заступника. Підрозділи внутрішнього контролю здійснюють моніторинг способу життя працівників Національного бюро з метою встановлення відповідності рівня життя працівника майну і доходам цього працівника та його членів сім'ї згідно з декларацією про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру [2].

ЄС, проаналізувавши ситуацію в Україні, висунув такі вимоги у Блоці 3 “Попередження та боротьба з організованою злочинністю, тероризмом і корупцією” [25], як:

1-й етап (законодавчі та політичні засади):

1) Схвалення всеохопної стратегії боротьби з організованою злочинністю разом із Планом дій, що передбачатиме часові рамки, конкретні цілі, заходи, результати, показники виконання та достатні людські і фінансові ресурси.

2) Схвалення Закону “Про протидію торгівлі людьми” [16], Плану дій з метою ефективної імплементації Державної програми протидії торгівлі людьми, що передбачатиме часові рамки, конкретні цілі, заходи, результати, показники виконання та достатні людські і фінансові ресурси.

3) Ухвалення законодавства про запобігання і боротьбу з корупцією, створення єдиного та незалежного антикорупційного органу; посилення координації та обміну інформацією між органами державної влади, відповідальними за боротьбу з корупцією.

4) Схвалення Національної Стратегії запобігання та протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму; прийняття закону про запобігання фінансуванню тероризму.

5) Схвалення нової Національної стратегічної програми боротьби з наркотиками та відповідного Плану дій, ратифікація Меморандуму про взаєморозуміння з EMCDDA.

6) Схвалення відповідних Конвенцій ООН та Ради Європи у сферах, зазначених вище, а також про боротьбу з тероризмом, зокрема, приєднання України до Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, приєднання до Конвенції Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення, конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму.

2-й етап (критерії ефективної імплементації):

1) Імплементація Стратегії та Плану дій щодо боротьби з організованою злочинністю, включаючи ефективну координацію між відповідними органами влади.

2) Імплементація Державної програми протидії торгівлі людьми, включаючи ефективну координацію між державними органами та ефективний захист жертв торгівлі людьми, включаючи дітей.

3) Імплементація законодавства про запобігання та боротьбу з корупцією, що забезпечить ефективне функціонування незалежного антикорупційного органу; розробка кодексів етики та навчань із питань боротьби з корупцією, особливо для посадових осіб, задіяних у правоохоронній та судовій діяльності.

4) Імплементація Стратегії та Плану дій щодо запобігання відмиванню грошей та фінансуванню тероризму, виконання закону про запобігання фінансуванню тероризму, імплементація відповідного законодавства про конфіскацію активів, отриманих злочинним шляхом (включаючи положення, що стосуються прикордонних аспектів).

5) Імплементація Національної стратегічної програми щодо боротьби з наркотикам та відповідного Плану дій, створення можливостей доступу у пунктах пропуску на кордоні до інформації про вилучення наркотиків та пов’язаних із цим осіб; подальший розвиток співробітництва та обмін інформацією з компетентними міжнародними органами у сфері боротьби з наркотиками.

6) Імплементація відповідних Конвенцій ООН та Ради Європи, а також GRECO у зазначених вище сферах.

У розділі “Судове співробітництво у кримінальних справах” були зазначені наступні умови:

1-й етап (законодавчі та політичні засади):

1) Ухвалення законодавчої бази про взаємну правову допомогу.

2) Ратифікація Другого протоколу до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах.

3) Укладення Угоди з Євроюстом.

2-й етап (критерії ефективної імплементації):

1) Імплементація міжнародних конвенцій про судове співробітництво у кримінальних справах (зокрема, конвенцій Ради Європи).

2) Високий рівень ефективності судового співробітництва суддів та прокурорів з державами-членами ЄС у кримінальних справах.

“Правоохоронне співробітництво” потребує також таких змін як:

1-й етап (законодавчі та політичні засади):

1) Створення належного координаційного механізму між відповідними національними органами та спільної бази даних, що гарантує прямий доступ на всій території України.

2) Укладення Угоди про оперативне співробітництво з Європолом з окремим наголосом на положеннях про захист даних.

2-й етап (критерії ефективної імплементації):

1) Високий рівень оперативної та спеціальної слідчої спроможності правоохоронних органів та її послідовне і ефективне використання у боротьбі з прикордонною злочинністю.

2) Високий рівень ефективності правоохоронного співробітництва між відповідними національними органами, особливо прикордонниками, митниками, міліцією, а також співпраці з судовими органами.

3) Посилена регіональна співпраця у правоохоронній сфері, двосторонні та багатосторонні угоди про оперативне співробітництво, включаючи вчасний обмін відповідною інформацією з компетентними правоохоронними органами держав-членів ЄС.

Не менш важливим елементом громадської безпеки є захист даних, вимоги до яких зазначені у частині “Захист даних”.

1-й етап (законодавчі та політичні засади):

1) Прийняття відповідного законодавства про захист персональних даних і створення незалежного наглядового органу у сфері захисту персональних даних.

2) Ратифікація відповідних міжнародних конвенцій, зокрема, Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 року і Додаткового протоколу до неї 2001 року.

2-й етап (критерії ефективної імплементації):

Імплементація Закону “Про захист персональних даних” [3] і забезпечення ефективного функціонування незалежного наглядового органу з питань захисту персональних даних, у тому числі шляхом передбачення необхідних фінансових і людських ресурсів.

Отже, у блоці громадського порядку та безпеки, для України постали важливі питання боротьби з корупцією та організованою злочинністю і сфера протидії торгівлі людьми. Було прийнято Закон України “Про протидію торгівлі людьми” у 2011 році та утворено Національне антикорупційне бюро України, яке займається кримінальними корупційними правопорушеннями, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.