8.1.3. Безпека праці при виконанні основних видів робіт

При виконанні земляних робіт (риття котлованів та траншей) основною причиною нещасних випадків є завалення стінок котлованів і траншей при перевищенні допустимої глибини вертикальних стінок, нестійкості укосів, недостатньої міцності кріплення. Причинами завалення можуть бути: зміна режиму ґрунтових вод, температури, вібрація та струси від працюючих машин, неоднорідність ґрунту тощо.

У технологічних картах і схемах на виконання земляних робіт передбачені заходи по запобіганню завалень, забезпеченню стійкості ґрунту та безпеці виконання робіт, для чого передбачається горизонтальне кріплення траншей дошками або щитами, стояками та розпірками.

З метою запобігання травматизму при виконанні робіт у виїмках, розрахунок кріплення потрібен при глибині виїмки більше 1,5 м.

Котловани і траншеї, що розробляються в місцях, де відбувається рух людей або транспорту, повинні бути огороджені захисними огородженнями, на яких необхідно встановлювати попереджувальні написи і знаки, а в нічний час – сигнальне освітлення.

Ґрунт, що вийнятий із котловану або з траншеї, слід розміщувати на відстані не менше 0,5 м від краю виїмки. Розробляти ґрунт „підкопуванням” не допускається. Валуни і камені, що виявлені на укосах, повинні бути видалені.

ДБН А.3.2-2-2009 (НПАОП 45.2-7.02-12) передбачає розробку виїмок з вертикальними стінками без кріплень у нескельних та розмерзлих ґрунтах, вище рівня ґрунтових вод на глибині не більше:

1,00 м – у незв’язних ґрунтах;

1,25 м – у супісках;

1,50 м – у суглинках та глинах.

При наявності ґрунтових вод у цих умовах кріплення обов’язкові.

Перед допуском працівників в котловани або траншеї глибиною більше 1,3 м повинна бути перевірена стійкість укосів або кріплення стін.

Котловани і траншеї, що розроблені в зимовий час, при потеплінні повинні бути оглянуті, а по результатам огляду повинні бути прийняті заходи щодо забезпечення стійкості укосів або кріплень.

У випадках необхідності виконання електропрогріву ґрунту, площа, що прогрівається повинна бути огороджена, на ній потрібно встановлювати попереджувальні сигнали, а в нічний час освітлювати. На площі, що знаходиться під напругою, перебування людей не допускається.

При вийманні ґрунту з виїмок за допомогою бадей необхідно влаштовувати захисні навіси для укриття працюючих у виїмці. Навантаження ґрунту на автосамоскиди повинно проводитися зі сторони заднього або бокового борту.

Одностороння засипка пазух біля підпірних стін і фундаментів допускається після здійснення заходів, що забезпечують стійкість конструкції.

8.1.4. Інженерні (технічні) рішення з охорони праці.

Блискавковідвід захищає будівлі і споруди від прямого попадання. Він складається з блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки, струмопровідника (спуску), що з’єднує струмопровідник з заземлювачем, заземлювача, через який струм блискавки стікає в землю.

Будівля складу ПММ має розміри:

• Довжина L = 30 м;

• Ширина S = 15 м;

• Висота h = 10 м.

При розрахунках використовуються рекомендації.

Розрахунок здійснюється у наступному порядку:

1. Визначається за класифікацією ПУЕ клас вибухопожежонебезпечної зони для складу ПММ. Утворення вибухонебезпечної суміші в приміщенні складу можливе за умови порушення герметичності. Тобто, склад ПММ за класифікацією ПУЕ відноситься до класу Б-Іа.

2. Визначається відповідна категорія захисту складу ПММ від впливу атмосферної електрики. За табл. 1 Інструкції склад віднесено до ІІ категорії і повинен бути захищений від усіх чотирьох небезпечних факторів атмосферної електрики.

3. Визначається потрібний тип зони захисту для складу ПММ.

За картою середньорічної тривалості гроз по регіонах інтенсивність грозової діяльності складає 2040 год. на рік. За табл. 2 Інструкції цій інтенсивності відповідає середньорічне число ударів блискавки, що припадає на 1км² площі, дорівнює n = 3. Очікувана кількість уражень складу ПММ блискавкою на протязі року при відсутності відводу блискавки визначається за залежністю:

N = (S + 6h)(L + 6h)n ^. 10 ^–6 = (15 + 6^.10)(30 + 6^.10)^.3^.10 ^–6 = 0,02.

Так як N<1, приймається зона захисту типу “Б”.

4. Визначаються геометричні розміри зони типу “Б” (рис. 6.1):

h₀ = 0,92hм; r_X = 1,5hм; r₀ = 1,5(hм – h_Х / 0,92), де

h₀ – висота конуса зони захисту; hм – висота стержневого блискавковідводу; r_X – радіус зони захисту на рівні землі; r₀ - радіус зони захисту на висоті об’єкту, що захищається; h_Х - висота об’єкту, що захищається.

5. Визначається радіус r₀ зони захисту на висоті об’єкта графічним методом. Для цього наноситься у вибраному масштабі план складу ПММ (вид зверху). Вибирається та наноситься на схему точка встановлення блискавковідводу (для об’єктів ІІ категорії відстань між блискавковідводом та об’єктом захисту не нормується). Рахуючи цю точку за центр, описується коло таким радіусом, щоб об’єкт (склад ПММ) був у нього вписаний. Зі схеми визначається значення r₀ = 17 м.

6. Визначається висота блискавковідводу:

h_М = (r₀ + 1,63^.h_Х) / 1,5 = (17 + 1,63^.10) / 1,5 = 22 м.

7. Визначаються інші розміри зони захисту:

h₀ = 0,92^.22 = 20,2 м; r_X = 1,5^.22 = 33 м.

Будується на схемі зона захисту (вигляд з боку) та перевіряється графічно чи вписується об’єкт складу в зону захисту за висотою. Розрахункова схема стержневого блискавковідводу зображена на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Розрахункова схема стержневого блискавковідводу:

1 – об’єкт, що захищається; 2 – місце встановлення блискавковідводу.