39. Мета, об’єкт та методи валютного регулювання.

Важливе значення у зовнішньоекономічній діяльності країни має валютне регулювання. Метою його є урівноваження платіжних балансів, стабілізація валюти, підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, стимулювання господарської діяльності та боротьба з інфляцією.

Валютне регулювання — діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, вплив на валютний курс національної валюти, а також контроль за валютними операціями, зокрема за використанням іноземної валюти.

Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості та ін. Його головним об'єктом є валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси.

Для регулювання валютних курсів широко використовують методи девальвації та ревальвації національної валюти, такі, як валютна інтервенція, валютні обмеження, нормування вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон, введення обмежень на відтік капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу, політики відсоткових ставок, які впливають на рух не пов'язаних з міжнародною торгівлею товарами і послугами валютних цінностей, та іншими заходами.

Розрізняють національне (коли цей процес організовують міністерства фінансів, центральні банки і державні скарбниці) і наднаціональне (коли суб'єктами регулювання є міжнародні валютні організації) регулювання.

Початковими формами валютного регулювання була заборона вивезення золота у злитках та монетах, згодом вона поширилася на інші валютні цінності — іноземну валюту, цінні папери та ін.

Валютна інтервенція здійснюється шляхом купівлі-продажу власної або іноземної валюти центральними банками, що впливає на зміну попиту і пропозиції на такі валюти, а отже, вимагає коригування валютного курсу. Валютна інтервенція реалізується як за рахунок використання власних резервів валют інших країн, так і шляхом отримання короткотермінового кредиту від міжнародних організацій або окремих країн. У другому разі використовують угоду типу СВОП.

Найвищий ефект забезпечує проведення валютної інтервенції в оптимальному поєднанні з певними заходами на внутрішньому ринку, чим досягається встановлення зовнішньої і внутрішньої рівноваги. Зовнішню рівновагу регулює балансування зовнішніми розрахунками з метою підтримання постійного валютного курсу, внутрішню — встановлення сукупного попиту на рівні повної зайнятості.

Валютна інтервенція і регулювання відсоткових ставок належать до економічних важелів валютного регулювання. Паралельно широко застосовують адміністративні методи такого регулювання, зокрема практику валютних обмежень.

Валютні обмеження — система встановлених у законодавчому або адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями.

Основними методами валютних обмежень є: заборона вільного продажу і купівлі іноземної валюти; обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти власній державі за офіційнім курсом; регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (упровадження особливого порядку на цю операцію) та ін.; ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

Ступінь валютних обмежень залежить від комплексу економічних показників: стабільності курсу національної валюти, стану торговельного і платіжного балансів, економічної кон'юнктури та ін. Останнім часом валютні обмеження в більшості країн значно послаблені.

Важливу роль у валютному регулюванні виконує валютне законодавство — сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Ці угоди укладаються всередині країни, між організаціями і особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої країни. Правовими нормами також передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, і з зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародний туризм, виплату репарацій та ін.

Одним із методів активного впливу на валютні курси е регулювання платіжного балансу — співвідношення суми фактичних платежів, що здійснюються країною за певний період (як правило, за рік) і суми платежів, отриманих країною із-за кордону. Дохідна частина цього балансу охоплює валютні надходження від зовнішньої торгівлі, фрахтування суден, капіталовкладень за кордоном, доходів від іноземного туризму, валютно-кредитних операцій та ін. При активному платіжному балансі в країну надходить з-за кордону більша сума платежів, ніж вона виплачує. Важливою складовою платіжного балансу є торговий баланс, який охоплює чистий експорт товарів і послуг, доходів від інвестицій, переказів, а також балансу міграції капіталів (його притоку і відтоку).