56. Управління розвитком соціальної сфери регіону.

Відповідно до теорії соціального обслуговування, основною метою розвитку регіону є добробут населення. Для оцінювання рівня життя використовують систему загальноекономічних показників: 1) розподіл національного багатства, рівень виробництва сукупного суспільного продукту та національного доходу в регіонах; 2) розвиток основних галузей матеріального виробництва, таких як промисловість, сільське господарство і транспорт; 3) використання трудових ресурсів та рівень продуктивності праці.

Міжнародна статистика розраховує показник життєвого рівня за ВВП або ВНП на душу населення.

Соціальна інфраструктура – сукупність або комплекс галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-побутових і соціально-духовних послугах.

Соціально-побутова інфраструктура включає такі галузі: 1) торгівля; 2) ЖКГ; 3) громадське харчування; 4) побутове обслуговування; 5) охорона навколишнього середовища; 6) громадський транспорт; 7) зв'язок; 8) кредитування і державне страхування населення.

Соціально-духовна інфраструктура включає: 1) освіту; 2) науку; 3) релігію; 4) культуру і мистецтво; 5) охорону здоров’я, фізкультуру і спорт; 6) сім’ю; 7) інститути громадянського суспільства.

57. Державна політика регіонального вирівнювання.

Державна регіональна фінансова політика розглядається як система заходів, що здійснюється центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів держави в адміністративно-територіальних одиницях.

Одним із завдань державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних дисбалансів та фінансове вирівнювання.

Вертикальні дисбаланси – невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади і обсягами завдань, які на нього покладаються.

Горизонтальний дисбаланс – це різні фінансові можливості надання соціальних послуг територіальних утворень одного рівня.

Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і горизонтальних фінансових дисбалансів.

Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

58. Ринкові механізми регіонального розвитку.

Основним критерієм реалізації політики регіоналізації є рівень розвиненості регіону (розвиток промислового сектора, високих технологій). Стимулюючими факторами саморозвитку окремого регіону є: 1) ефективна система підготовки конкурентоспроможних кадрів; 2) потужна політико-правова система регіону; 3) економічна могутність регіону; 4) геостратегічне значення окремого регіону для глобальної регіоналізації; 5) розвиток політико-культурної ідентичності регіону.

Об’єктивні регіональні чинники формування соціально-економічного середовища територій: 1) економіко-географічне положення території; 2) природно-кліматичні умови; 3) природно-ресурсний потенціал; 4) стан виробничого сектора території; 5) виробнича інфраструктура; 6) демографічна ситуація і характеристика трудових ресурсів; 7) екологічна ситуація.

До суб’єктивних чинників формування соціально-економічного середовища територій відноситься компетенція регіональної влади і здатність посадових осіб ефективно діяти в її межах.

Регіональний ринок розглядається як територіальна організація сфери обігу, де відбувається узгодження інтересів споживачів і виробників.

Ефективний механізм управління регіональним споживчим ринком має засновуватися на: 1) визначенні основних детермінант і факторів, які формують попит населення: 2) оцінці можливостей регіональних органів самоврядування щодо їхнього впливу на ці чинники: 3) визначенні основних джерел, які задовольняють (можуть задовольнити) попит населення (виробники, посередники, роздрібна торгівля тощо); 4) досягненні оптимального збалансування системи «попит – ринкова інфраструктура – виробництво». Саме останнє і повинно бути прерогативою регіональних органів влади.