- •1. Держава як об’єкт управління.
- •2. Зміст поняття «державне управління».
- •3. Територіальне та регіональне управління.
- •4. Теорії просторової економіки та регіональне управління.
- •5. Сучасні методи регіональних досліджень.
- •6. Теорії регіонального розвитку.
- •7. Регіональне управління в системі суспільно-економічних наук.
- •8. Поняття регіон. Класифікація регіонів.
- •9. Поняття про адміністративно-територіальну одиницю.
- •10. Регіональна політика держави.
- •11. Різновиди регіональної політики.
- •12. Форма держави.
- •13. Форма держави в сучасній Україні.
- •14. Форма правління в сучасній Україні.
- •15. Федеративна держава.
- •16. Конфедерація.
- •17. Регіон як об’єкт управління.
- •18. Економічне районування.
- •19. Адміністративно-територіальний устрій сучасної України.
- •20. Адміністративні реформи в Україні.
- •Загальні засади адміністративної реформи
- •21. Структура регіону як основа формування моделі розвитку регіону.
- •22. Взаємозв’язок регіонального і державного управління в розвитку регіону.
- •23. Основні функції регіонального управління.
- •24. Законодавче забезпечення регіонального розвитку в Україні.
- •25. Основні проблеми регіонального розвитку в сучасній Україні.
- •26. Роль регіону в національній економіці України.
- •27. Основні функції регіонального управління.
- •28. Галузева структура економіки регіону.
- •29. Функціональна структкра економіки регіону.
- •30.Економічні повноваження регіональних і територіальних органів влади
- •31. Регіонально-адміністративний менеджмент.
- •32. Механізм управління розвитком регіону.
- •33.Роль органів державного управління в процесі регіонального розвитку.
- •34.Вплив Кабінету Міністрів України на розвиток регіонів.
- •35.Роль Центральних органів виконавчої влади в реалізації регіональної політики.
- •36. Статус і повноваження місцевих державних адміністрацій.
- •37 Роль місцевих рад у вирішенні проблем місцевого самоврядування
- •38. Взаємодія місцевого самоврядування і місцевих адміністрацій.
- •39. Структурні елементи місцевого самоврядування.
- •40. Територіальне планування та його завдання.
- •41. Територіальні прогнози.
- •42. Програмні документи економічного і соціального розвитку регіону.
- •43. Територіальне програмно-цільове планування й управління.
- •45.Регіональний бюджетний менеджмент.
- •46. Управління факультативними територіями.
- •47. Регіональний бюджетний менеджмент.
- •48. Організація бюджетного процесу на регіональному рівні.
- •49. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону.
- •50. Еколого-соціально-економічні системи як об’єкт регіонального управління.
- •51. Формування фінансово-кредитного механізму природокористування.
- •52. Екологічний маркетинг регіону.
- •53. Еколого-економічна безпека регіону.
- •54. Управління промисловим розвитком регіону.
- •55. Регіональне управління аграрним сектором в умовах ринкової економіки.
- •56. Управління розвитком соціальної сфери регіону.
- •57. Державна політика регіонального вирівнювання.
- •58. Ринкові механізми регіонального розвитку.
- •59. Регіональне управління інноваційним розвитком.
- •60. Управління регіональною безпекою.
28. Галузева структура економіки регіону.
Кожен економічний регіон представлений сукупністю підприємств різних галузей. їх кількість і функціональна спрямованість залежать від факторів і умов розміщення, що мають переваги безпосередньо в цьому регіоні порівняно з іншими.
Як правило, набір і різноманітність галузей тим більші, чим вищий рівень розвитку регіону, чим багатогранніші спонукаючі умови розвитку. Обмежений набір характерний для районів нового освоєння: спочатку виникають галузі економічно найвигідніші (переважно ресурсодобувні); паралельно розвиваються інфраструктури! і лише згодом інші галузі. У кожному регіоні галузі зазвичай представлені всіма секторами економіки: первинним (гірничодобувна, лісова промисловість, сільське господарство), вторинним (галузі обробної промисловості), третинним (сфера послуг — виробнича і соціальна інфраструктура), четвертинним (науково-інформаційна сфера). Але співвідношення між секторами і сукупність галузей завжди є різними.
З огляду на територіальну організацію господарства найбільше значення в галузевій структурі регіону мають комплексоутворювальні виробництва. Як правило, це галузі спеціалізації, тобто ті види виробництва і послуг, обсяги яких перевищують внутрішні потреби регіону (перший за значенням рівень галузевої структури регіону). Серед них можна виокремити такі типи:
1. Галузі спеціалізації, продукція яких вивозиться за межі регіону.
2. Галузі спеціалізації, продукція яких не вивозиться за межі регіону, але притягує до себе споживача. Наприклад, рекреаційні послуги не можна вивезти, але вони можуть залучити до регіону велику кількість відпочиваючих з інших районів і країн.
3. Галузі спеціалізації, які представлені технологічно складними виробництвами, що охоплюють низку послідовних, допоміжних і додаткових стадій. Наприклад, чорна і кольорова металургія, хімічна і лісопереробна промисловість, АПК тощо. Але такий варіант розвитку можливий лише за умови наявності сприятливих факторів розвитку для більшості стадій виробництва.
Серед галузей спеціалізації найбільше значення мають експортні галузі, продукція яких вивозиться за межі країни, або які надають послуги міжнародного значення. Наявність експортних галузей свідчить про те, що в районі ефективно використовуються регіональні факторні переваги, які дають можливість випускати продукцію і послуги, конкурентоспроможні на світовому ринку. Експортні галузі визначають ступінь інтеграції регіону у світову економіку і його обличчя у міжнародному поділі праці.
Другим за значущістю рівнем галузевої структури регіону є допоміжні галузі, які забезпечують ефективне функціонування галузей спеціалізації. Вони можуть виробляти сировину, матеріали, енергію і паливо, комплектуючи деталі, транспортні послуги, послуги зі зберігання продукції та ін.
Третій рівень галузевої структури регіону становлять додаткові та обслуговуючі галузі. їх називають додатковими відносно галузей спеціалізації, але їх значення може бути великим, тому що вони зазвичай забезпечують основні потреби населення. До них передусім належать підприємства окремих видів харчової промисловості.
До додаткових галузей можна віднести й такі підприємства, створення яких зумовлено не стільки економічними чинниками, скільки необхідністю забезпечення населення роботою. Поступово вони можуть перетворитися на галузі спеціалізації. Чинник дешевої робочої сили є нині одним із найвпливовіших у виникненні трудомістких виробництв (переважно легкої промисловості, виробництва побутової техніки та ін.).
