1. Держава як об’єкт управління.

В дослідженні держави як об’єкта управління фахівці виділяють кілька моделей, що визначають за основу її функціонування різні системи. Держава розглядається як організація політичної влади. Влада – здатність здійснювати вирішальний вплив на поведінку та діяльність людей (з допомогою авторитету, сили волі, примусу та інших засобів). Політика – це сфера діяльності, що охоплює питання управління суспільством і державою. Організація постає як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів.

Держава, як о. управління є великою складною системою. Основою побудови системи управління такими об’єктами як держава є визначення їх структури за схемою: складний об’єкт = сукупність простих об’єктів.

Залежно від принципу структурування держави, формуються різні системи державного управління. Серед них: 1) Класова система: держава = сукупність класів (каст). Система державного управління побудована за такою структурою, базується на специфічних функціях кожного класу (касти).

2) Галузева система: держава = сукупність галузей народного господарства. Державний розвиток ототожнюється з розвитком народного господарства і окремих його галузей. Така система була основою управління народним господарством СРСР.

3) Регіональна система: держава = сукупність територій. Галузі народного господарства перетворюються з мети на засіб розвитку, основною метою якого є покращення якості життя. Сталий розвиток територій стає базовим поняттям. Ставити якість життя за мету розвитку можуть лише економічно розвинуті країни. Тому регіональний підхід у державному управлінні західноєвропейських країн почав реалізовуватись в 70-80-х роках ХХ століття.

2. Зміст поняття «державне управління».

Під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.

Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб’єкті, об’єкті, керуючому впливі) та інтегрованих властивостях, що притаманні йому як системі управління. Головна особливість суб’єкта – це, те що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів.

Головна особливість об’єкта – це, те що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той або інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Головна інтегративна якість системи – реалізація у повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління.

Виділяють 5 ознак державного управління:

Виконавчо-розпорядчий характер. Органи, які здійснюють державне управління – це насамперед виконавчі структури, на які покладено обов’язок реалізувати (виконувати) рішення, які приймаються законодавчою владою. Розпорядча діяльність управлінських структур дістає вияв у прийнятті загальнообов’язкових приписів (закріплених в указах, постановах, інструкціях, протоколах, тощо), в організації виконання цих приписів, а також у здійсненні контролю за цим процесом.

Підзаконність. Під підзаконністю державного управління розуміють те, що його цілі, сфери його впливу, основні форми і методи державного управління визначаються на законодавчому рівні.

Масштабність та універсальність. Виявом масштабності та універсальності державного управління є те, що органи державного управління, здійснюючи управлінську діяльність, справляють вплив на всі сфери соціального життя.

Ієрархічність. Ієрархічність державного управління в тому, що органи, які його здійснюють, мають систему нижчестоящих, підпорядкованих їм інстанцій.

Безпосередньо організаційний характер. Безпосередньо організаційний характер державно управлінської діяльності полягає в тому, що в процесі виконання і розпорядження на різних рівнях організується спільна діяльність людей.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління: - соціально-політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об’єктивність. - організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий, функціональний, територіальний. - організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління – нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативні самостійність.