29 Система державного управління охороною земель.

Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.

Набули широкого застосування економічні методи впливу на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з наданням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів з державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель тощо.

Функції державного управління у відповідній сфері розрізняють за критеріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському процесі; юридичними наслідками, які тягнуть за собою їх здійснення, тощо. Поділяють функції управління на основні і спеціальні.

До основних належать:

- планування;

- координація;

- організація;

- регулювання;

- контроль.

Ці функції притаманні всім системам управління.

До спеціальних функцій відносять такі:

- надання і вилучення земель; моніторинг стану земельних ресурсів і динаміки його змін;

- ведення державного земельного кадастру;

- землеустрій; справляння плати за землю;

- державний контроль за раціональним використанням і охороною земель;

- вирішення земельних спорів; притягнення до юридичної відповідальності та інші.

Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.

Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. їх розрізняють за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції.

До органів загальної компетенції, що здійснюють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та місцеві державні адміністрації,

Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охорони і раціонального використання земель є Міністерство екології та природних ресурсів України, Галузеве управління земельним фондом здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,

47. Особливості регулювання державного кредиту

Держа?вний креди?т — кредит, наданий державою юридичним особам з державною користю. Формами державного кредиту єпозички і казначейські зобов'язання. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Це зумовлюється тим,що Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП.

       Зміст державного кредиту розкривається в його характерних рисах:

а) має добровільний і договірний характер;

б) позичальником  виступає  держава,  кредиторами —  юридичні  і  фізичні особи;

в) коштами забезпечення державних позик є все державне майно;

г) має поворотний, платний, терміновий характер;

д) кошти, виручені за рахунок державного кредиту, спрямовуються на мінімізацію бюджетного дефіциту;

е) застосовується шляхом розміщення державних цінних паперів.  

       Відносини  в  галузі державного кредиту  складаються  з приводу формування, функціонування  і погашення державного внутрішнього боргу, які виникають у процесі фінансової діяльності держави з акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб. 

       Об’єктом цих правовідносин  є  грошові  ресурси, що переходять  державі у формі внутрішніх державних позик і становлять державний борг. 

       Суб’єктний  склад  правовідносин  з  приводу  державного  кредиту  досить  різноманітний.  З  одного  боку,  це  держава  або  уповноважені  органи.

       Таким чином, фінансово-правові  відносини в  галузі державного кредиту характеризуються такими рисами:

1) акумульовані державою тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб йдуть на певну мету — зменшення бюджетного дефіциту; 

2) угоді про державну позику передує прийняття закону про Державний бюджет на поточний рік, яким деталізуються розміри й інші умови позики;

3) держава виступає у грошових відносинах у ролі позичальника і гаранта боргу;

4) держава в однобічному порядку визначає умови позики.

 Функції державного кредиту:

Фіскальна

Регулююча

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави, або їх використання на принципах строковості, платності, поверненості. Сутність регулюючої функції проявляється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок на ринку грошей і капіталів на виробництво і зайнятість. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній виступає у таких формах:

державні позики

ощадна справа - перетворення частини вкладів населення в державні позики

запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду

казначейські позики

гарантовані позики

Казначейські позики як форма кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності, зворотності. Форма зовнішнього державного кредиту:

Державні зовнішні позики

Позики міжнародних фінансових органів

Міжурядові позики, банківські кредити держави

Кредитори:

Всесвітній банк

Міжнародний валютний фонд

Європейський банк реконструкцій та розвитку

Держави Європейського співтовариства

Державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

За правом оформлення розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Залежно від розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління і мобілізовані кошти спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються іперепродаютьсяна ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники неможуть їх перепродати.