Друга пісня про гудрун

..Тоді як походження еддичних міфів губиться у товщі століть, походження ге¬роїчних переказів, представлених в еддичній поезії, як правило, піддається вста¬новленню... Більшість героїчних переказів в еддичній поезії – південногерманського походження. Проте історичне підґрунтя переказів далеко не завжди зрозуміле. В тих випадках, коли воно простежується, ним виявляються події не давніші IV-V ст. нашої ери. Так, встановлено, що історич¬на основа переказу про загибель Гуннара та Хьогні (представленого в “Пісні про Атлі” та “Промовах Атлі”) - це зруйну¬вання гуннами бургундського королівства на Рейні в 436 р., коли загинув “разом із своїм народом та родичами” бургундсь-кий король Гундихарій (тобто Гуннар), та смерть ватажка гуннів Аттіли (тобто Атлі) 453 р. в ліжку його дружини Ільдіко (змен- шуТГйльне від “Хільд”, звідки німецьке Крімхільда, замінене в ісландському на Гудрун), а історичне підгрунтя переказу про Гамдира та Сьорлі (представленого в “Промовах Гамдира”) - це замах на остготського короля Ерманаріха (тобто Йормунрекка) братів СарусаТа Амміуса (Гамдіра та Сьорлі), що мстилися за свою сестру Сунільду (тобто Сванхільд), котру Ерманаріх звелів прив’язати до хвостів коней та розірвати на частини, та його са¬могубство у 375 році, коли його царство було зруйноване гуннами.

Хоч історичне підгрунтя інших героїч¬них переказів, представлених в еддичній поезії, неясне або спірне, воно, мабуть, все ж таки завжди існувало. Щоправда, фак¬ти дійсності, що стали основою переказів, побутуючи в усній традицій як зміст пісні, могли бути перетворені особами, що вико¬нували пісню, настільки радикально, що від цих фактів не лишалося нічого, окрім пев¬ного елементарного трагічного конфлікту, тобто до цілковитої невпізнанності. Отже героїчний переказ - це, по суті, вигадка. Проте оскільки перетворення фактів дійс¬ності, що мало місце в усній традиції, не було усвідомлене, переказ все-таки вважався бувальщиною. Але саме через це героїчні перекази були ширші за своєю функцією, ніж література: вони також були історією.

На історію окремих героїчних переказів, представлених в “Старшій Едді”, проливає певне світло те, що в кількох випадках ці перекази є також сюжетами деяких інших творів... Порівняння творів, в кот¬рих представлений той самий героїчний переказ, у деяких випадках дозволяє про¬стежити, як розвивався переказ в різних суспільствах. Так, в “піснях Едди”, тво¬рах, що виникли в дофеодальному іслан¬дському суспільстві, Гудрун мститься своєму чоловіку Атлі за те, що він вбив її братів Гуннара та Хьогні (мораль родового сус¬пільства - брати ближчі за чоловіка), тоді як в “Пісні про Нібелунгів” Крімхільда (Гудрун) мститься, навпаки, своїм братам за те, що вони вбили її чоловіка Зігфріда (мораль феодального суспільства - чо¬ловік ближчий за братів)...

... Уявлення про світ, яке панує в герої¬чних піснях “Едди”, аж ніяк не схоже на характерне для її міфологічних пісень. В героїчних піснях у світа немає середини, а у частин світу - якісної характеристики В цих піснях південь - це країни, розташо¬вані на південь від Скандинавії...

...Час в героїчних піснях “Едди” також не той, що в її міфологічних піснях. Щоп¬равда, і в героїчних піснях час також не абстрагований від свого конкретного змісту, він існує лише тією мірою, якою відбуваються якісь події (в героїчній поезії ці події - подвиги героїв, тобто те, що ут-ворює вершинні моменти в їхньому житті) та припиняє своє існування у проміжках між цими подіями. Звідси, зокрема уривчастість та стрибкоподібність оповіді в ге¬нних піснях. Проте на відміну від міфо¬логічних пісень героїчні пісні виявляють явну тенденцію до того, щоб події, про які в них оповідається, витяглися єдиний ланцюжок у межах життя героя, а життя героя долучилося б до генеалогічного лан¬цюжка роду, до якого герой належить...

На противагу міфічним епічні герої (тобто герої героїчних пісень) - це, як пра¬вило, постаті ідеальні. Такі Хельгі,Сігурд, Гуннар та Хьогнї, Гамдир та Сьорлі. Всі вони ідеальні вояки, всі вони наділені си¬лою та хоробрістю у найвищому ступені, всі вони прагнуть подвигів і не ухиляють¬ся, навіть якщо знають, що, здійснюючи їх,загинуть. Всі вони неухильно виконують свій обов’язок і завжди безстрашні перед лицем смерті.

Але вияв сили та хоробрості, численні перемоги над ворогами — всього - навсього зовнішні атрибути героїзму і необов’яз¬кові в переказі про героя. Тому героєм пе¬реказу може бути й жінка. СУТНІСТЬ герої¬зму - в безмежній силі духа, в перемозі людини над собою, у звершенні нею чо¬гось трагічного для неї самої, часто тако¬го, що веде її до загибелі. Тому героїчний переказ - це, як правило, не панегірик, а трагедія, його сутність - горе та загибель.

Герой або героїня отримували перемо¬гу над собою в ім’я того, що уявлялося ви¬щим обов’язком, а саме заради підтриман¬ня честі роду чи героїчної честі взагалі. А підтримання честі полягало насамперед у помсті. Вбивство заради помсти було спра-вою не ганебною, а, навпаки, найславнішою. Заради помсти людина йшла на все...

• Хоч конкретну історичну особу, що послужила прообразом епічного героя, не завжди вдається встановити..., такий ре¬альний прообраз існував або, принаймні, міг існувати у кожного епічного героя... Між тим існування реального прообразу у міфічного героя цілком неймовірне... Міфічний герой - це, зазвичай, повністю продукт фантазії, тобто творчого узагаль¬нення дійсності. Немає сумніву, однак, що міфічний та епічний герої - це послідовні стадії у розвитку уявлення про особистість. Таким чином, конкретний образ осо¬бистості, що не має за прообраз конкретну особу, поступається місцем ідеально¬му образу особистості, що має за прооб¬раз конкретну особу. Іншими словами, реалістичне зображення особистості по¬ступається місцем її ідеалізації. Але чи тотожний міфічний реалізм реалізмові но¬вого часу? Чи не є він якимось більш раннім ступенем в історії співвідношення часткового та загального в уявленні про особистість? Якщо в літературі нового часу реалістичні образи особистості - це типи, тобто узагальнення, усвідомлені як узагальнення, то реалістичні образи осо¬бистості в міфі - це узагальнення, що не усвідомлювалися як узагальнення, тобто не типи, а поодинокі особистості (боги)., Дещо аналогічний такому узагальненню збіг особини з видом, що, якщо вірити ет¬нографам, має місце під час сприйняття дикуном-мисливцем дикого звіра...

...Міфічний та епічний герої-два по¬слідовні ступені розвитку уявлень про особистість. Це випливає, зокрема, з того, що в зображенні епічного героя дається взнаки концепція романічного кохання, тоб¬то ідеалізація та сентименталізація особистісного статевого почуття... Між тим в міфологічних піснях немає слідів романіч¬ного кохання, проте є сліди трактування сексуального моменту, що віддзеркалює більш архаїчний ступінь становлення осо¬бистості, ніж той, який відбиває романіч¬на концепція, а саме культ сексуальної сили, тобто сили понадособистісної...