Значення хрестових походів

Хрестові походи як військові експедиції закінчилися повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Лицарі покинули Схід. Ряд причин сприяв тому, що у європейських феодалів остигнуло бажання організувати нові хрестові походи. До кінця XIII ст. повністю змінилася політична обстановка в Європі. Національні держави, що створилися, почали вести одна з одною наполегливі і тривалі війни; лицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі. З іншого боку, у зв'язку із зростанням продуктивних сил і подальшим розвитком товарно-грошових відносин лицарі могли одержувати великі доходи від своїх селян, частина їх (наприклад, в Англії) прийнялася сама старанно займатися сільським господарством. Ближній Схід, навпаки, до цього часу був вже розграбований хрестоносцями і збіднів. Нашестя монголів в XIII ст. на Середню Азію погіршило ще більше положення країн Ближнього Сходу, утрудняючи торгові зв'язки з Індією і Китаєм. Таким чином, і Схід повинен був в очах західноєвропейських феодалів втратити колишню привабливу силу. Хрестові походи перестали бути для них принадним заходом. Та все ж, не дивлячись на військову невдачу, значення хрестових походів для розвитку Західної Європи було вельми велике. Перш за все вони сприяли розвитку європейської торгівлі на Середземному морі. В результаті них була зруйнована монополія арабських і візантійських купців в близькосхідній торгівлі і встановлена гегемонія італійських, південнофранцузьких і східно-іспанських (каталонських) міст. Ці міста сталі тепер грати роль посередників між Сходом і Європою. Торгові зв'язки Західної Європи зі Сходом придбали за час хрестових походів регулярний характер. Левантійська торгівля, як її називали в Європі, стала органічною частиною економіки Західної Європи. Кількість товарів, що привозилися зі сходу на початку хрестових походів, помножилася в десятки разів в кінці них. Венеція і Генуя особливо далеко проникли в східну половину Середземного моря, аж до північночорноморського побережжя, де ними були засновані численні торгові факторії. Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців зі східною промисловою і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато східних прийомів текстильного і металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфумерії, приготування ліків, а також перенесли до Європи такі цінні сільськогосподарські культури, як гречка, шафран, рис тощо. Схід мав великий вплив на європейців в побутовому відношенні. Лицарі засвоїли витончені східні манери, правила придворної ввічливості, почали більш ретельно доглядати за своїм тілом, обличчям, волоссям. Увійшли до моди ванни і комфортабельні лазні. В рицарських замках і міських будинках з'явилася нова захоплююча гра, занесена зі сходу, — шахи. У європейців в результаті спілкування зі Сходом помітно розширився кругозір. Вони раніше і не підозрювали, що на Сході існують культурні народи. Почавши хрестові походи з ідеологією грубого релігійного фанатизму, багато західноєвропейських феодалів і купців, ознайомившись з життям Сходу, ставали більш терпимими до інших релігій. Порівнюючи свою християнську віру з мусульманською, європейці могли прийти до деяких критичних висновків щодо самої християнської релігії і особливо тієї ідеї теократизму, яку так прямолінійно проводило середньовічне папство якраз в епоху хрестових походів. Але, кажучи про вплив хрестових походів на Західну Європу, не слід забувати, що культура Арабського Сходу проникала до Європи і окрім хрестових походів, іншими шляхами, зокрема через Іспанію. Іспанські араби, або маври, зі свого боку познайомили Західну Європу з рядом дуже важливих сторін арабської культури. Вплив Візантії позначався протягом всього середньовіччя через Італію, особливо через Венецію. З іншого боку, Західна Європа сама в процесі зростання своїх продуктивних сил в період XI-XIII ст. створювала нові суспільні, політичні і культурні форми, на розвиток яких хрестові походи могли мати лише непрямий вплив. Наприклад, звільнення селян від кріпосної залежності, розвиток централізованих держав, розквіт міст зобов'язані власному процесу історичного розвитку Європи. Хрестові походи могли лише прискорити розвиток цих найважливіших явищ в житті пізньосередньовічної Європи.

Питання 21 Відсутність у 1989 - 1993 pp. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. Якщо в середині 80-х pp. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. - лише близько 120 тис. Разом з тим 10 мли українських громадян виїжджало за кордон переважно за так званими "шоп-турами". Внаслідок цього в 1989-1992 pp. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку національного туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України "Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму" від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України "Про туризм" (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності.

Питання 22 Перше значне просування в бік Північного полюсу здійснив у 1893-96 рр. норвезький полярник Фрітьоф Нансен. Коли судно опинилося найближче до Північного полюсу,Нансен та один з моряків залишили “Фрам” й на собачих запрягах попрямував до точки своєї мети. Дорога була важкою, не вистачало їжі: люди харчувалися м’ясом тюленів та білих ведмедів. Не досягнувши полюсу, мандрівники були змушені повернути назад. Зимівлю вони провели на безлюдних островах у хижі, виритій у снігу, а навесні повернулися додому.

про наміри підкорити Південний полюс заявили також американець Роберт Пірі танорвежець Руаль Амундсен. Перший так і не зібрав потрібних для експедиції коштів, Амундсен же став конкурентом Скотту. Стало відомо, що свою базу норвежці влаштували на березі Антарктиди всього в кількох кілометрах від англійської. Скотт планував пройти від берега до точки полюсу й назад близько 3 тис. кілометрів, витративши на все 145 діб. Амундсену на це знадобилося всього 99 днів. Експедиція Руаля Амундсена досягла точки Південного полюсу першою – 14 грудня 1911 року. Тут вона встановила намет та норвезький прапор. Англійці підійшли до норвезького намету на Південному полюсі, спізнившись на місяць. Поставивши поряд з норвезьким англійський прапор, мандрівники рушили у зворотній путь. Йшли по 10-12 годин на добу. Насувалася антарктична зима, морози сягали 30-40ОС. Роберт Скотт щодня ретельно робив записи у щоденнику. Мете сильна пурга, немає продовольства і палива. Останній запис датовано 29 березня 1912 року. А через вісім місяців рятувальний загін знайшов занесений снігом намет та замерзлі тіла мандрівників. Їх тут і поховали серед антарктичної криги.

Питання 23 Санаторно-курортна справа в Україні є одним з найдавніших видів рекреації. Вітчизняні кліматичні курорти добре відомі й користувалися попитом, починаючи з ХIХ ст., однак найбільшого розвитку зазнали в ХХ ст. В сучасних умовах ринкового господарювання в санаторно-курортній справі України відбуваються структурні зміни, пов’язані, в першу чергу, з організаційно-управлінськими аспектами, а саме: зростає комерціалізація послуг даної сфери, збільшується кількість приватних (або колективної форми власності) закладів, збільшується кількість пропозицій санаторно-курортного відпочинку. Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку зберігаються в Україні протягом 10-11 місяців, що дозволяє говорити про можливості практично цілорічного функціонування закладів. Найбільш сприятливі кліматичні умови в гірських районах України: Карпатах та Кримських горах. При чому в Карпатах найбільш доцільно розвивати зимовий відпочинок, в горах Криму – літній, в Закарпатській області – круглорічний. Послуги санаторно-курортних закладів в 2010 р. становили 45% від загального обсягу діяльності туристичної галузі України. На сьогодні в Україні існує розвинена мережа санаторно-курортних та оздоровчих закладів, яка нараховує більше 3 тис. суб’єктів, однак за даними Держслужби статистики [1], в країні зменшується кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів. За період з 1.10.2009 р. по 30.10.2010 р. в Україні зменшилася кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням на 3 заклади й становить 510 закладів даного типу, однак кількість ліжок при цьому залишилася сталою – 141 тис.; кількість санаторіїв-профілакторіїв зменшилося на 18 і становить 234 заклади, кількість ліжок у них – 19 тис. (21 тис. роком раніше); кількість будинків й пансіонатів відпочинку зменшилося на 6 й становить 290, кількість ліжок в них зменшилася на 2 тис. й становить 60 тис.; кількість баз та ін. закладів відпочинку за вказаний період збільшилася на 13 і становить 1 тис. 920 закладів даного типу, кількість ліжок збільшилася на 1 тис й становить 217 тис.; кількість дитячих оздоровчих таборів зменшилася на 37 і становить 17342, кількість ліжок зменшилася на 2 тис. і становить 196 тис. [1]. Причини скорочення закладів даної сфери полягають, перш за все, в організаційних недоліках управління, моральній і фізичній зношеності матеріально-технічної бази, недостатності фінансування, низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств, тому більш ніж половина санаторно-курортних закладів України є збитковими

Для споживачів санаторно-курортного продукту найбільш стримуючим фактором є завищені ціни. Можливо зростання вартості санаторно-курортних путівок є вимогами часу, однак мала б покращуватися і якість надання послуг в таких закладах. Поки що підвищення цін призводить до зменшення завантаженості санаторіїв (в середньому 18-20% на рік), але в більшості не впливає на покращення матеріально-технічної бази або удосконалення якості надання послуг. На думку автора, враховуючи ситуацію, що склалася, збільшення кількості захворювань серед населення, неспроможність більшості вітчизняних санаторно-курортних закладів забезпечити належну якість оздоровчих процедур та проживання, доцільно сприяти розвитку не великих приватних оздоровчо-курортних закладів. В подальшому можливе розширення діяльності таких закладів й формування національних (регіональних) мереж даної сфери. Україна має потужні бальнеологічні запаси, одні з найбільших в Європі, серед яких найбільш цінними є мінеральні води й лікувальні грязі різних типів. Проте земля з такими цінними ресурсами належним чином не оберігається, в результаті чого часто спостерігається приватизація рекреаційних територій, їх нецільове використання. З метою запобігання таких негативних тенденцій має бути розроблена комплексна державна програма розвитку санаторно-курортної справи та рекреаційних територій. Формування державної стратегії розвитку курортно-рекреаційного господарства України є актуальною проблемою в зв’язку з наступними чинниками: 1) необхідністю масового оздоровлення населення країни; 2) забезпечення конструктивної взаємодії органів державної влади України та її суб’єктів щодо комплексного раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів та його збереження; 3) курортно-рекреаційні комплекси України мають велике національне та міжнародне значення: сприяння соціально-економічному прогресу та пришвидшення інтеграції України у світову економічну систему. Заходи щодо покращення діяльності санаторно-курортних закладів повинні передбачати: - удосконалення фінансово-економічних механізмів підтримки; - відтворення та раціональне використання природно-рекреаційних ресурсів; - можливе проведення роздержавлення та приватизації санаторно-курортних закладів; - сприяння залученню інвестицій в розвиток відповідної інфраструктури; - вихід на міжнародні ринки. Україна володіє найрізноманітнішими природно-рекреаційними ресурсами, на базі яких функціонують санаторно-курортні заклади. Проте функціонування даних закладів не можна назвати ефективним через низку причин, що роблять галузь не конкурентоспроможною. Тому на сьогодні існує об’єктивна необхідність у зміні пріоритетів управління та приведення галузі до європейських стандартів, що не може обійтися без участі держави.

Питання 24. Упродовж 2000 р. зареєстровано 11,2 млн відвідань України іноземцями (річний приріст становить 5,6 %), у тому числі 4,4 млн туристських поїздок (приріст 4,1 %) та 6,8 млн одноденних поїздок (приріст 6,2 %). За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000 р. залишили в ній 2,2 млрд дол. США. У 2000 p. громадяни України здійснили 13,4 млн закордонних поїздок (приріст становить 16,4 %), у тому числі 8,7 млн туристських (приріст 17,0 %), решта - одноденні відвідання. Так само як і для багатьох європейських країн, де найпотужнішими є туристські потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристського обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовж останніх років становить близько 65 % загального обсягу турпотоків. Крім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких зросла в 2000 р. порівняно з 1995 - 1996 pp. у 8 разів. Поїздки між сусідніми державами і надалі значно переважатимуть у структурі міжнародного туризму. Щодо внутрішнього туризму слід зазначити помітну активізацію в 2000 р. діяльності як деяких регіональних підрозділів державної виконавчої влади в галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька, Тернопільська,Полтавська, Харківська, Хмельницька області, Крим), так і туристичних підприємств цих регіонів. Близько 6,6 млн населення України здійснили різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16,0 млн відвідувачів зареєстровано музеями України та понад 1,6 млн екскурсантів - турагентствами. За 2000 р. туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України загальною кількістю 5744 одиниці реалізували власних послуг на суму 2,28 млрд грн, що становить 1,32 % ВВП України та 3,3 % за статтею "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації порівняно з попереднім роком становив 17,1 %. У структурі платіжного балансу України 2000 р., за підрахунками НБУ, експорт послуг за статтею "Подорожі" становив 10 %, імпорт - 15 %. За останні п'ять років кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 раза, а кількість іноземних туристів зросла на 19 %. За цей самий період у платіжному балансі України частка експорту послуг за статтею "Подорожі" зросла з 7 до 10 %. Визначними подіями 2000 p., що мали або матимуть у майбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були: 1. Прийняття змін до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". 2. Парламентські слухання "Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні". 3. Візит до Києва Генерального секретаря ВТО Франческо Франжіаллі. 4. Регіональний семінар ВТО "Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму". 5. Активна діяльність громадських туристичних організацій України, створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій, підприємств та організацій туристичної сфери (УкрСоюзТур). 6. Участь України в Олімпійських іграх у Сіднеї. 7. Проведення VII Міжнародного туристичного салону "Україна 2000".

Загальний обсяг туристських потоків перевищив рівень 1999 р. на 9 % і повернувся до рівня 1995 p., однак при цьому структура потоків за напрямами зазнала змін. Якщо в 1995 р. переважали внутрішні туристські потоки (45 %), то в 2000 р. перевага була на боці виїзного туризму (44 %). Лише частка в'їзного потоку за п'ять років майже на змінилась: у 1995 р. в'їзний туризм становив 19 %, а в 2000 р. - 22 %. Найбільше зростання в 2000 р. спостерігалось у виїзному туризмі: порівняно з 1999 р. - на 17 %, з 1995 р. - на 26 %. В'їзний туризм зріс порівняно з 1999 р. на 4 %, а порівняно з 1995 р. - на 19 %. Найближчими роками мають вплинути на структуру туристських потоків зміни у візовій політиці як України, так і інших держав. Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна спрощує візові формальності. Натомість західні сусідні держави, такі як Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща, які є для громадян України не тільки туристськими, а й транзитними, поступово запроваджують візові режими в'їзду для українців. Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь внутрішнього туризму. Обсяг внутрішнього туризму за 2000 р. зріс лише на 3 % порівняно з 1999 р., при цьому перевищив рівні 1996- 1998 pp., але не досяг рівня 1995 р. на 23 %.

Питання 25 Сучасний період розвитку готельної індустрії починається після Другої світової війни. Його особливості пов'язані з масовим характером туризму, який стає об'єктом інтересу значної частини населення насамперед у високорозвинених країнах. Розвиток туризму та висока ділова активність населення зумовлює формування упродовж 50 - 70-х років XX ст. потужної мережі закладів розміщення, харчування та розваг.

Серед головних тенденцій сучасного розвитку індустрії гостинності можна виділити:

1. Поглиблення спеціалізації та диверсифікація готельних послуг;

2. Утворення значних за розмірами корпоративних форм - готельних ланцюгів, які стають транснаціональними компаніями;

3. Широке використання в індустрії гостинності інформаційних систем управління, технологічного забезпечення, маркетингу;

4. Інтеграція капіталу готельних підприємств з капіталом фінансових, страхових, будівельних, транспортних та інших сфер економіки;

5. Широке використання наукового менеджменту в організації та управлінні готельним бізнесом;

6. Розвиток мережі невеликих готельних підприємств зорієнтованих на конкретний сегмент ринку.

Після Другої світової війни, зокрема в період "хрущовської відлиги", в СРСР спостерігалось пожвавлення туризму, міжнародних зв'язків. Зростаючі обсяги туризму сприяли розширенню туристичної інфраструктури — будівництву нових готелів, мотелів, кемпінгів. Так, у Києві 1964 р. споруджено найкращий на цей час готель "Дніпро", біля міста — на Житомирській трасі — 1965 р. відкрито мотель-кемпінг "Пролісок" тощо. Для потреб міжнародного туризму, розвиток якого відновлює акціонерне товариство "Інтурист", у великих містах СРСР 1972 р. споруджено 40 туристичних об'єктів і передано значну кількість функціональних готелів: у Києві — "Ермітаж" (сьогодні "Інтурист"), Львові — "Жорж", Одесі — "Красная", Ялті — "Ореанда" й "Таврида", побудовані наприкінці XIX ст.

26. Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.  За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними. Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що: - розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво; - здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі; - встановлювались економічні та культурні відносини між народами. Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія. У міфах і легендах різних народів діє чимало богів, які допомагають мандрівникам, охороняють шляхи-дороги та героїв, що здійснюють подорожі. В античній міфології найпопулярнішим героєм-мандрівником вважається Одіссей, а одним з найбільш активних та впливових божественних покровителів подорожуючих - Гермес (син верховного бога Зевса, у римській міфології Гермеса називали Меркурієм). У християнстві місце Гермеса заступив святий Миколай Чудотворець, який вважається покровителем мандрівників, мореплавців, школярів, а в наш час, відповідно, студентів і туристів. Святий Миколай - це реальна особа, він жив у IV ст. н. е. і здійснив декілька подорожей, в яких ним було здійснено багато чудес по спасінню кораблів і мандрівників. Мощі святого Миколая зараз знаходяться в італійському місті Барі, яке стало одним з важливих центрів прочанства. 27. Оздоровчо-спортивний туризм У межах вітчизняної туристичної галузі чітко визначився окремий вид діяльності - оздоровчо-спортивний туризм. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість. Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах. Туристські організації, що прийняли хартію, зобов'язалися активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів. Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму.

28) Удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр.

У повоєнний період партійно-державне керівництво та громадськість країни взяли на себе турботу з організації нової, розгалуженої мережі туристських організацій і установ. Не варто забувати про те, що туризм і подорожі були доступні Тоді всім соціальним групам населення. Адже велика частина туристських путівок виділялася профспілковим організаціям на пільгових умовах, а в багатьох випадках і безоплатно, і використовувалася як додатковий засіб морального й матеріального заохочення за трудові успіхи. Саме середину 50-х pp. можна вважати періодом зародження виїзного туризму. І це не дивно: після тридцятиріччя епохи сталінізму прийшла хрущовська "відлига", і радянські люди, у тому числі й українці, дістали можливість здійснювати закордонні турпоїздки. У 1955 р. був затверджений новий статут "Інтуриста", що передбачав розвиток як в'їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом по території СРСР. " Так поступово у країні склалася система трьох монопольних туристичних структур: ВАТ "Інтурист", ТЕУ (з 1962 р. - Центральна рада з туризму) ВЦРПС, Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ. Усі вони з середини 50-х pp. почали активно займатися як міжнародним (в'їзним і виїзним), так і внутрішнім туризмом. Однак "Інтурист" зберігав провідну роль в обслуговуванні іноземних туристів як за обсягом роботи, так і за розмаїтістю послуг. Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей неосяжною країною. Одночасно велося будівництво туристських комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо. 29) БММТ "Супутник" і молодіжний туризм як чинник патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді. Молодіжним туризмом в СРСР (як внутрішнім, так і міжнародним) займалось Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ (створене в 1958 p.). "Супутник" мав свої підрозділи при республіканських, крайових, обласних, міських комітетах комсомолу. У 70 -80-ті pp. БММТ "Супутник" значно розширило обсяги, форми та напрями своєї діяльності. Підкреслюючи важливість розвитку туризму та екскурсій для задоволення широких інтересів молоді, ЦК ВЛКСМ у 1972 p. почав розширювати мережу туристичних органів комітетів комсомолу, покликаних забезпечити ефективне використання каналів туризму, екскурсій та молодіжного обміну. Організаційне становлення молодіжного туризму в країні, основним стрижнем якого стала туристська експедиція радянської молоді "Моя Батьківщина - СРСР" .Тільки в 1974 - 1977 pp. по союзних маршрутах "Супутника" вже подорожували понад 9 млн молодих людей, близько 500 тис. провели свої відпустки й канікули в молодіжних таборах. У 1978 - 1981 pp. у всіх внутрішньосоюзних поїздках, екскурсіях і подорожах взяли участь майже 14 млн юнаків і дівчат, або на 5 млн чол. більше, ніж у 1974 - 1977 pp. У 1974 - 1986 pp. по восьми тематичних маршрутах Всесоюзної туристської експедиції "Моя Батьківщина - СРСР" подорожували ЗО млн юнаків і дівчат. 80 тис. з них виконали туристські нормативи і були нагороджені бронзовими значками "Моя Батьківщина - СРСР", 7 тис. - срібними і близько 100 чол. стали власниками золотих значків. Туристсько-екскурсійні заходи були приурочені до знаменних дат у житті колишнього Союзу РСР - роковин жовтневих подій, створення СРСР, дня народження В. І. Леніна, чергових з'їздів КПРС, комсомолу тощо. Патріотичне виховання молоді засобами туризму органічно поєднувалося з організацією міжнародного молодіжного туристського обміну. Тільки з 1958 по 1985 р. включно у двосторонній туристський обмін БММТ "Супутник" із зарубіжними організаціями було залучено понад 7 млн молодих радянських та іноземних туристів, з них в СРСР побувало понад 4 млн іноземних туристів, за кордон виїхало майже 3,5 млн чол. радянської молоді. В 1979-1980 pp. у складі поїздів, рейсів, круїзів дружби тільки в межах співробітництва БММТ "Супутник" з туристськими організаціями спілок молоді, цих країн брало участь 180 тис. радянських і зарубіжних молодих працівників промисловості й села, представників науково-технічної і творчої інтелігенції, комсомольські та молодіжні активісти, працівники шкіл і піонерських установ. Причому чисельність молоді, що залучалась до цієї форми спілкування, щороку збільшувалась наполовину. У 1984 р. БММТ "Супутник" у співробітництві з партнерами тільки соціалістичних країн здійснив обмін 95 поїздами і рейсами дружби. Аналіз практики роботи БММТ "Супутник" показав, що частка навчальних поїздок молоді щороку становила понад третину обсягу співробітництва радянської молоді зі своїми зарубіжними однолітками. По лінії БММТ "Супутник" значно збільшилась кількість поїздок за кордон студентської молоді. Підтримуючи і розвиваючи співробітництво із зарубіжними туристськими організаціями, бюро "Супутник" сприяло розширенню освітніх поїздок іноземної учнівської молоді до СРСР. Регулярними в межах такого обміну стали поїзди піонерів і школярів Польщі, Східної Німеччини, Болгарії, Чехословаччини. Програми цих масових інтернаціональних акцій піонерських і дитячих організацій передбачали спільне перебування в таборах піонерів і школярів, роботу в учнівських бригадах, спортивні заходи, обмін досвідом роботи піонерських дружин і загонів. У 70 -80-ті pp. БММТ "Супутник" щороку приймало значну кількість спортсменів, які брали участь у великих міжнародних спортивних змаганнях у Москві, Ленінграді та інших містах СРСР. Отже, незважаючи на заідеологізований характер роботи, принципи патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді найактивніше реалізувалися в діяльності Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ.

30) Попу­лярним залишався, особливо в Західній Європі, залізничний транспорт; вкрай важли­вим він був у СРСР (в 1990-і рр. в країнах СНД), адже саме залізнич­ним транспортом здійсню­валося близько 75 % всіх перевезень в цьому регіоні. До 1940 р. подорожі на інші континенти здійсню­валися,  здебільшого,  водним транспортом, де пасажирам І і II класів пропону­валась вишукана кухня і різноманітні розважальні програми. У другій полови­ні XX ст. для подорожей на далекі відстані використо­вувався, найчастіше, пові­тряний транспорт. Попит на авіатранспорт був і зали­шається, порівняно з інши­ми регіонами, найбільш ви­соким у Північній Америці, Європі та Японії, а також в окремих регіонах Азії.

Найбільша концентрація готелів зафіксована у США та За­хідній Європі (70 %). Відбулися зміни і в ресторанному бізнесі. Зокрема, якщо на рубежі ХІХ-ХХ ст. престижні ресторани пропонували, зде­більшого, французьку кухню, то в другій половині XX ст. з'явились розкішні ресторани, які стали пропонувати націо­нальні кухні. У 1959 р. в США відкрився перший ресторан, який запровадив нові традиції в ресторанному бізнесі, нази­вався він «Чотири пори року», відрізнявся своїм сезонним меню, славився сучасною архітектурою та ін­тер'єром.Важливою зміною у сфері харчування туристів було ство­рення ресторанів швидкого обслуговування. В останні десяти­ліття XX ст. поширили­ся круїзи на підводних човнах. Наприкінці ми­нулого століття в експлу­атації знаходилося близь­ко 50 підводних човнів. Святкування 2000-річчя Різдва Христового привернуло вели­ку кількість туристів до релігійних центрів християнства — Єрусалима, Віфлеєма, Риму та інших.Другим за масовістю рекреаційно-туристичних потоків, що прибували у середині 1990-х рр., був макрорегіон Америка, до якого, за визначенням ВТО, входять Північна Америка, Центральна Америка,Південна Америка і острови Карибського басейну.

Наступними регіонами, за чисельністю осіб, що прибували з рекреаційно-туристичними цілями, були Східна Азія та Тихо­океанський регіон. Країни цього регіону стали значними рекре­аційно-туристичними центрами, здебільшого, зовсім нещодав­но, у 1980-і роки. Це, як правило, нові індустріальні країни, в яких у 1980-і рр. відбувалося стрімке економічне зростання: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія і Тайвань. Розвиток туризму був щільно пов'язаний з ек­спортом товарів та послуг цими країнами. Експорт товарів сприяв збільшенню ділових подорожей до цих країн, а бізнес-туризм, у свою чергу, стимулював розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, одним словом — в'їзного туризму.

У 1996 р. Східну Азію та Тихоокеанський регіон відвідали понад 90 млн. туристів. За період з 1980 р. по 1996 р. кількість прибуттів зросла більше, ніж у чотири рази. 78 % рекреацій­но-туристичних потоків у регіоні в першій половині 90-х рр. складали представники країн цього ж регіону, найбільше з них було японців — близько 15 % від загального попиту на ту­ристичні послуги в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Така велика частка японців пояснюється не лише заможністю мешканців Японії, але й дією спеціальної програми японсько­го уряду, за якою стимулювалося проведення канікул та відпусток японцями за кордоном. Наступними за кількістю тих, хто від'їжджав з цих країн для відпочинку та лікування в ме­жах регіону, були Сінгапур (9 % усіх туристів в регіоні) і Тай­вань (близько 7 %). З інших основних регіонів світу найбіль­шу кількість туристів до Східної Азії та Тихоокеанського регіону постачали Європа і Америка (у приблизно рівних кіль­костях).

Основними чинниками формування рекреаційно-туристич­них потоків до Східної Азії і Тихоокеанського регіону були:

-          екзотична тропічна природа, велика кількість унікаль­них природних об'єктів;

-          привабливість ділових поїздок в ці країни;

-          розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США);

-          першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.

На Близькому Сході (до цього регіону входять: Бахрейн, Єгипет, Ірак, Йорданія, Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати і Ємен) час від часу спалахували політичні конфлікти, у тому числі повномасштабні бойові дії. Тому й кількість тих, хто їхав сюди для відпочинку та лікування, значно коливалася залежно від політич­ної ситуації. Наприклад, у 1991 р. кількість прибуттів до країн Близького Сходу зменшилася на 10,3%; головна причина – війна у Перські затоці.

До країн Африки спрямовувалися дуже незначні рекреацій­но-туристичні потоки  3,3 % загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмування збільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціни африканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країни Північної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм, особливо на південному узбережжі Середземного моря.

Що стосується Південної Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Мальдівська Республіка, М'янма, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка), то в цьому регіоні рекреаційно-тури­стична індустрія в останнє десятиліття хоча й розвивалася, але значно повільніше, ніж, наприклад, у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні.

31)Геродо́т— давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

Побував на узбережжі Малої Азії й країни Балканського півострова. Тривалу подорож Геродот зробив у Скіфію - південні області Російської рівнини. Повернувшись на батьківщину, Геродот через деякий час відправився у нову подорож - у внутрішні райони півострова Мала Азія й Месопотамську низовину. Він докладно описав Вавилон з його високими кам'яними стінами, величезною бібліотекою й розкішними садами на терасах. У Месопотамії його особливо зацікавили фінікові пальми, з плодів яких населення готувало хліб, вино й мед. Сподобалися Геродоту судна, що плавають по Тигрі і Євфрату. Багато часу Геродот провів у Єгипті .

Піфей  (близько 380 — близько 310 до н. е.) — давньогрецький мореплавець, купець, астроном, математик і географ, дослідник із грецької колонії Массалії (сучасне місто Марсель, Франція).

Між 330 і 320 роками до н. е. Піфей здійснив мандрівку вздовж узбережжя Північної Європи. Вважається, що він відкрив півострів Бретань, острови Ірландія таВеликобританія, обігнув Великобританію, відкрив Ірландське та Північне моря, дослідив острів Зеландію і частково Скандинавський півострів. Зворотний шлях Піфей здійснив або морем, або суходолом (річками Рейн і Рона). Не тільки це лишається нез'ясованим з його мандрівки Північною Європою: вчені і досі сперечаються щодо описаної Піфеєм крижаної країни Тулє, висуваючи різноманітні версії, що це була за країна, — від Гренландії, Ісландії до Фарерських островів; також неясно, чи досяг Піфей узбережжя Балтики, але ймовірно досяг остріву Гельголанд, що славився своїм бурштином.

Поза сумнівом до заслуг Піфея слід віднести те, що він першим у історії описав полярний день, полярне сяйво та морську кригу (море на півночі застигає і ніби вкривається слизькими медузами). Піфей також першим встановив зв'язок між небесним рухом Місяця та явищем морських припливів і відливів (на півночі море «дихає» кожні 6 годин, підкоряючись фазам Місяця), бо припливи і відпливи не спостерігаються так явно в Середземному морі.

До того ж Піфей ретельно описав і дав назви германським племенам, кельтам і, як гадають вчені, саамам (у Піфея названі фенніями). Саме завдяки ПіфеюБританія відтоді стала загально вживаною назвою острову.

Твір Піфея «Про Океан» популяризував Тімей, його цінували Ератосфен та Гіппарх, але Полібій та Страбон з підозрою відносились до його відкриттів.

У галузі математичних досліджень Піфей вирахував нахил площини екліптики до площини небесного екватору.