Шемшедінов Михайло Михайлович

курсант 2-го курсу факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Романова Ольга Іванівна

Ексцес співучасників у злочинах проти власності

Ексцес співучасника злочину є одним з найскладніших та, водночас, одним з найменш досліджених у кримінально-правовій науці спеціальних питань відповідальності за співучасть. Разом з тим від належного теоретичного обґрунтування питань ексцесу залежить не тільки правильна кваліфікація дій співучасників злочину, але й призначення та індивідуалізація покарання кожному з них.

Ситуації, в яких один із співучасників виходить за межі спільної домовленості, найбільш часто зустрічаються при вчиненні групових злочинів проти власності корисливої спрямованості. Безумовно, особливе місце серед таких злочинів займає розбій. Спільне вчинення цього злочину дозволяє з більшим успіхом вибрати жертву, застосувати фізичне та психічне насильство, зникнути з місця злочину, знищити сліди злочину, протидіяти його розкриттю.

Вивчення матеріалів слідчої та судової практики свідчить про те, що у більшості випадків при вчиненні розбоїв має місце якісний ексцес, коли особа, яка застосовує насильство до потерпілого, заподіює останньому фізичну шкоду, що не охоплюється складом даного злочину. Такою шкодою є смерть потерпілого. При цьому рішення про визнання в діях такої особи ексцесу залежить не тільки від змісту попередньої змови між усіма співучасниками, але й багато в чому визначається формою вини виконавця вбивства відносно наслідків у вигляді смерті потерпілого.

Так, у випадку вчинення одним зі співучасників у процесі розбійного нападу умисного вбивства потерпілого питання про ексцес буде вирішуватися у залежності від наявності або відсутності попередньої домовленості на скоєння таких дій. Якщо ж у процесі застосування насильства виконавець розбою вчинить необережне вбивство, то такі дії у будь-якому разі утворять ексцес виконавця, адже співучастю є лише участь у вчиненні умисного злочину. Тому відповідальність за необережне вбивство буде нести тільки особа, яка безпосередньо заподіяла смертельну травму.

Кількісний ексцес при вчиненні групових розбійних нападів зустрічається значно менше. Навпаки, скоєння розбою одним зі співучасників при вчиненні декількома особами менш тяжкого посягання на власність (крадіжки, грабежу), саме й утворює випадки кількісного ексцесу. Разом з тим багато вчених, визначаючи кількісний ексцес як вчинення виконавцем злочину однорідного за своїм характером зі злочином, який він повинен був вчинити за домовленістю зі співучасником, як приклади такого ексцесу наводять випадки вчинення більш тяжких однорідних злочинів [1, c. 206-207; 2, с. 214].

На наш погляд кількісний ексцес не слід обмежувати вчиненням більш тяжкого злочину у порівнянні з тим, який був задуманий співучасниками. Так, у практиці цілком можливі випадки, коли декілька осіб попередньо домовляються вчинити розбій, а виконавець, усупереч наміченому плану, скоює грабіж або крадіжку. Такі випадки небезпідставно можна віднести до різновиду кількісного ексцесу.

У той самий час питання про відповідальність співучасників при наявності такого ексцесу в теорії вирішується неоднозначно. У дореволюційній доктрині кримінального права відстоювалася позиція, що в такому випадку співучасники повинні розділяти долю виконавця. На цій підставі підбурювач до грабежу (розбою) відповідає за крадіжку, якщо виконавець знайшов за можливе обійтися без насильства [3, c. 190].

У кримінально-правовій доктрині радянського періоду визнавалося, що у випадку вчинення виконавцем хоча й однорідного, але менш тяжкого злочину, у порівнянні з тим, до якого він був схилений співучасниками, останні повинні відповідати за співучасть у більш тяжкому злочині [4, c. 179].

У той самий час практично усі автори відзначають, що виконавець має відповідати лише за фактично вчинене ним діяння [5, с. 32; 6, с. 234]. Така позиція нам здається дуже спірною. Річ у тім, що при визначенні змови на вчинення злочину як різновиду підготовчих дій в ч. 1 ст. 14 Кримінального кодексу України не робиться ніяких обмежень з приводу видів співучасників, які беруть участь у такій змові.

Отже, якщо виконавець домовився з іншими співучасниками вчинити більш тяжкий злочин, але при цьому скоїв менш тяжкий, то, на наш погляд, такий виконавець крім відповідальності за фактично вчинене, має понести відповідальність поряд з іншими співучасниками і за готування до більш тяжкого злочину, а точніше, за співучасть у готуванні до такого злочину. Виняток можуть становити лише випадки добровільної відмови виконавця від вчинення більш тяжкого злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наук. думка, 1969. – 216 с.

2. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга 1. О преступлении. – Харьков: Харьков юрид., 2001. – 289 с.

3. Белогриц-Котляревский Л.С. Очерки курса русского уголовного права. – Киев-Харьков: Южно-Русское изд-во Ф.А. Иогансон, 1896. – 671 с.

4. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Ч. 2. Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. – Свердловск: Изд-во Свердл. юр. ин-та, 1962. – 275 с.

5. Зелинский А.Ф. Соучастие в преступлении. Лекция. – Волгоград: Высш. следств. школа МВД СССР, 1971. – 43 с.

6. Уголовное право. Общая часть / М.И. Ковалев, И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова и др. – М.: Издат. Группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 503 с.