Цибульська Юлія Костянтинівна

курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Гуренко Дмитро Юрійович

Доведення до самогубства як кваліфікуюча ознака зґвалтування

Зґвалтування як один з видів злочинів проти статевої свободи та недоторканості особи являє собою статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або використанням безпорадного стану потерпілої особи [2; ст.120].

Тяжкі наслідки наступають від зґвалтування або замаху на нього, тобто від виконання дій, які складають об’єктивну сторону складу даного злочину, причинно пов’язані з ним та скоєні з вини. Окрім того, тяжкі наслідки можуть бути викликані діями як обвинуваченого, так і самої потерпілої особи. Її дії направлені на спричинення собі шкоди, що пов’язані зі зґвалтуванням, можуть бути скоєні до початку статевого акту з метою уникнути його, а після статевого акту як реакція на скоєне.

До особливо тяжких наслідків зґвалтування кримінальний закон відносить доведення до самогубства або замах на самогубство.

Самогубством вважається вольовий вчинок особи-жертви як реакція на протиправні дії особи злочинця (жорстоке поводження, шантаж, приниження людської гідності, примус до вчинення протиправних дій щодо неї, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо) - це умисне позбавлення себе життя [4; с. 460].

Доведення до самогубства може виражатися в приниженні людської гідності, що виступає складовою жорстокого поводження з потерпілою особою.

Згідно з п. 28 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я людини» жорстоке поводження слід розуміти як безжалісні, грубі діяння, що завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань. Відчуття потерпілою особою болю від психічного насильства може бути не меншим, а у випадках і більшим за біль від насильства фізичного [3].

Жорстоке поводження з потерпілим у діях чи бездіяльності винного, що завдають фізичного болю, психічних страждань чи створюють умови, в яких неможливе життя людини. Душевний біль, завдання якого потерпілому мається на меті, є таким самим виявом страждань, як і біль фізичний [5; с. 83].

Оскільки приниження таким чином гідності своїм кінцевим результатом має психічні страждання потерпілого і є виявом жорстокості з боку однієї особи по відношенню до іншої, то надалі ці відчуття особи-жертви з великою вірогідністю можуть трансформуватися, перерости в активні суїцидальні дії.

Самогубство чи замах на самогубство може бути інкриміновано ґвалтівнику лише при доказі непрямого умислу або необережності з його боку, що потягло такі наслідки. Якщо винний не передбачав такий варіант поведінки потерпілої особи, не повинен був і не міг передбачити, то кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 152 КК України по цій ознаці виключається (наприклад жінка, яку зґвалтували, яка неодноразово вступала в статеві зносини з різними чоловіками, в тому числі і з застосуванням насильства і яка не робила при цьому спроб самогубства) [8; с. 140].

У разі, якщо при зґвалтуванні або замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час його руху й одержала смертельні ушкодження), то його дії будуть охоплюватися ч. 4 ст. 152 КК України ( як зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки ) і додаткової кваліфікації за статтею 119 КК України на потребує [7; с. 50].

Не можна інкримінувати ґвалтівнику й самогубство потерпілої, якщо безпосередньою причиною самогубства слугувало жорстоке поводження з нею, наприклад, її чоловіка або інших близьких родичів, які докоряли їй в аморальній поведінці, яка нібито послугувала приводом для зґвалтування [8; с. 140].

Доведення до самогубства неповнолітнього внаслідок зґвалтування набуває особливого значення. Неповнолітні в силу нестійкості психіки, не сформованості характеру легко піддаються такому великому емоційному переживанню, викликаному сексуальним насиллям, що штовхає підлітка на шлях самогубства [6; с. 89].

Конвенція про права дитини зазначає, що кожна дитина має невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 6). Щодо цього слід зауважити, що Конвенція про права дитини у ст. 1 передбачає, що дитиною є особа до 18 років. Отже, країни, які ратифікували Конвенцію (а серед них і Україна), повинні встановити посилений кримінальний захист життя осіб до 18 років і не знижувати зазначений вік, наприклад, до 14 років, оскільки в цьому разі за сферою посиленої кримінально-правової охорони залишається велика група осіб у віці від 14 до 18 років, що не відповідає Конвенції [1; ст. 6 ].

Доведення неповнолітнього до самогубства або до замаху на самогубство свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого і особи злочинця і тому повинно тягнути більш суворе покарання, ніж за скоєння подібного злочину щодо дорослої особи. Вказаний захід дозволить посилити кримінальний захист життя неповнолітніх, а отже сприятиме більш ефективному виконанню Україною положень Конвенції про права дитини, що стане її черговим кроком до загальноєвропейської інтеграції .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

2. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар. - К., 2013. – 1088 с.

3. Постанова пленуму Верховного суду України № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.viaduk.com/clients/vs.nsf/0.

4. Коржанський М.И. Кваліфікація злочинів. - К., 2002 – 460 с.

5. Иванова В.В. Преступое насилие . – М., 83 с.

6. Закалюк А.П., Жарый В.Д., Ковальский В.С. Преступление, совершенное с особой жестокостью. – К., 1989 – 89 с.

7. Кримінальне право та процес // Наук. журнал Наше право № 4, 2007 – 50 с.

8. Проблемы борьбы с претупностью // Современное право №10, 2009.– 140 с.