Гловацький Андрій Вікторович

курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Фіалка Михайло Ігорович

Проблема визначення місця посткримінальної поведінки особи в механізмі індивідуальної злочинної поведінки

Незважаючи на досить детальне дослідження питань механізму конкретного злочину, у навчальній та науковій літературі викладаються достатньо різні точки зору з приводу механізму злочинної поведінки, зокрема щодо його структурних елементів.

Зазначимо, що традиційно до основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки відносять: умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину і сам процес його вчинення (акт поведінки) [1, с. 120]. Така позиція підтримується багатьма науковцями. Але досягти необхідного рівня узгодженості позицій щодо цих питань поки що не вдається. Зокрема, сформувалася думка, що ця модель повинна бути доповнена ще одним елементом – посткримінальною поведінкою. На жаль, сучасна українська кримінологічна наука не збагачена науковими працями, які б у повній мірі розкривали проблему посткримінальної поведінки особи та її кримінально-правового й кримінологічного значення, у тому числі і як елементу механізму індивідуальної злочинної поведінки, хоча актуальність цієї проблеми не викликає сумнівів.

Метою нашого дослідження є з'ясування і висвітлення суті посткримінальної поведінки особи як істотної складової механізму злочинної поведінки, обґрунтувати кримінологічне значення даної категорії та її місце в механізмі індивідуальної злочинної поведінки.

Отож, на нашу думку, посткримінальна поведінка є досить важливою стадією у механізмі злочинної поведінки. Саме на цьому етапі злочинець аналізує скоєне, вживаються заходи щодо приховування слідів злочину або навіть планується новий злочин. Дослідженню посткримінальної поведінки злочинця приділяли увагу такі науковці, як Х.Д. Алікперов, Г. Зер, І.Е. Звечаровський, А.М. Крепишов, В.М. Кудрявцев, А.Р. Ратінов, Р.А. Сабітов та ін.

Центральною ланкою у механізмі злочинної поведінки є мотивація. У процесі мотивації перше місце посідають потреби. Вибір шляхів і засобів задоволення мотиву здійснюється щодо конкретної життєвої ситуації. Вона дає можливість особі здійснити мотиваційний вибір, що полягає у формуванні конкретної мети. Істотним елементом механізму є воля – свідоме регулювання людиною своїх дій і вчинків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів. Завершується ланцюжок ухваленням рішення про вчинення злочину і реалізацією в конкретному злочинному діянні [2, с. 36]. Із наведеного досить добре окреслюються процес формування і здійснення передзлочинної і власне злочинної поведінки особи.

Що стосується післязлочинної поведінки, на нашу думку, саме цей етап слід визначити як завершальний у механізмі індивідуальної злочинної поведінки. Посткримінальна поведінка – це поведінка, що безпосередньо слідує за етапом виконання рішення про вчинення злочину та пов’язана з ним.

Досить детально питання посткримінальної поведінки в генезисі людської поведінки досліджено російським вченим-правником Р.А. Сабітовим. На думку Р.А. Сабітова, посткримінальна поведінка – це передбачена кримінальним законом незлочинна, суспільно корисна або суспільно шкідлива, усвідомлена, вольова дія або бездіяльність особи після вчинення нею злочину, що тягне за собою кримінально-правові наслідки [3, с. 31].

Слід зауважити, що посткримінальна поведінка у своїй основі – це єдність протилежностей: правомірного і неправомірного, позитивного і негативного. Наведені вище види посткримінальної поведінки демонструють внутрішні зміни у свідомості злочинця у позитивний або негативний бік. Тобто це може бути розкаяння, коли злочинець шкодує про вчинене і бажає виправити те, що можна, а також готовий нести відповідальність за свій вчинок, або він задоволений злочинним наслідком і намагається уникнути відповідальності. Можливе й таке, що злочинець шкодує про скоєне, але відповідати за злочин не бажає і намагається уникнути відповідальності.

Посткримінальну поведінку необхідно відрізняти від посткримінального стану. Перше виражене в діянні –дії чи бездіяльності, а друге – в його конкретному правовому положенні чи психічному стані.

Посткримінальна поведінка злочинця, у свою чергу має свій підмеханізм, який, на думку А.М. Корягіної, складається з таких елементів: аналіз скоєного та посткримінальної ситуації; оцінювання свого становища та планування своєї подальшої поведінки; оцінювання результатів планування та вибір варіанта поведінки; реалізація прийнятого рішення [4, с. 48]. Даний підмеханізм повинен доповнювати та завершувати механізм індивідуальної злочинної поведінки. Це дасть змогу краще дослідити увесь генезис злочинної поведінки особи, глибше зрозуміти, чому особа обрала саме цей варіант поведінки і передбачити розвиток подальших її дій, й можливо запобігти вчиненню цією особою нових протиправних діянь.

Таким чином, проблема визначення місця посткримінальної поведінки особи у механізмі індивідуальної злочинної поведінки залишається досить цікавою для науковців і потребує подальшої розробки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінологія. (Загальна частина) ; навчальний посібник / Кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. — Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. — 240 с.

2. Кримінологія: Навч. посіб./ О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208.

3. Сабитов P.A. Понятие посткриминального поведения / Р.А. Сабитов // Уголовно-правовые средства борьбы с преступностью: межвуз. сб. науч. тр. – Омск: изд-во Ом. ВШМ МВД СССР, 1983. – С. 25–31.

4. Корягіна А.М. Вплив відносин жертви та злочинця на їх посткримінальну поведінку / А. М. Корягіна // Держава та регіони. Серія: Право № 4, 2009. – С. 47-50.