Терзалова Анастасія Сергіївна

студентка юридичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Навроцький Вячеслав Олександрович

Мінливість кримінального кодексу україни 2001 року

Аналіз розвитку кримінального законодавства, яке діяло в різні часи на українських землях, показує, що його реформування здійснювалося перманентно. Радикальні зміни відбувалися лише за умов виникнення у відповідних державах нових соціально-економічних формацій або в часи ротації конкуруючих політичних режимів, істотно змінюючи економічні, соціальні та політичні засади життєдіяльності суспільства. Еволюційний процес реформування в Україні найбільш активно реалізувався після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України, яка є базовим, головним актом для розбудови правової держави, в тому числі кримінального законодавства. Окремі положення конституційних норм прямо стосуються розвитку галузі кримінального законодавства і права. До них належать правила, згідно з якими закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли пом’якшують або скасовують відповідальність особи; заборону притягувати людину до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення; підтвердження права людини не виконувати явно злочинні накази і розпорядження; недопустимість притягнення до юридичної відповідальності одого виду за одне й те саме правопорушення двічі й визнання індивідуального характеру юридичної відповідальності; оголошення амністії й помилування тощо( статті 58, 60, 61, 62, 92, 106, Конституції).

Саме ці конституційні засади законодавець поклав у основу Кримінального кодексу України, що був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року. З набранням ним чинності фактично завершився перехідний етап реформування кримінального законодавства України, який розпочався у 1992 року. Зокрема, до змісту Кодексу, як відзначається у літературі, включено результати таких наукових розробок вітчизняних криміналістів:

- уточнено підставу кримінальної відповідальності – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України;

- розширено випадки зворотної дії кримінального закону – вона надається не лише законам, що усувають злочинність чи караність діяння, а й законом, що іншим чином поліпшують становище особи;

- уведено реальний (національний) принцип дії кримінального закону в просторі ( іноземці та особи без громадянства, що не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України у разі вчинення ними за межами України особливо тяжкого злочину проти інтересів України чи її громадян);

- встановлено законодавче визначення часу і місця вчинення злочину;

- регламентовано інститут видачі злочинця;

- визнано правову силу обвинувального вироку іноземної держави при кваліфікації нового злочину, призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

- введено поняття повторності, сукупності та рецидиву злочинів;

- розширено перелік обставин, що виключають злочинність діяння;

- уточнено структуру Загальної та Особливої частин за рахунок збільшення кількості розділів, більш точного віднесення статей до того чи іншого розділу [3, с. 300-301].

Як би не було , але як і в природі так і в суспільстві все розвивається. А тому вже 17 січня 2002 року Верховна Рада України розпочала новий етап удосконалення кримінального законодавства, шляхом внесення змін і доповнень до Кодексу. Першим Законом України, згідно з яким було внесено зміни був Закон « Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» № 2953. Беручи до уваги актуальність для держави і суспільства розвитку новітніх технологій зчитування інформації, законодавець цим актом визначив особливості державного регулювання лазерних систем зчитування, водночас взявши зазначені правові відносини під кримінально-правову охорону ( ст. 203-1 КК України). [3]

Всього за період чинності Кримінального кодексу України від 1 вересня 2001 року по 1 січня 2013 року законодавець прийняв 107 актів, з них 104 Закони України, якими було внесено зміни до Кодексу і 3 Рішення Конституційного Суду України. Таким чином, за чинний період Кримінального кодексу України 2001 року залишилося без змін лише в частині 37 % від первинного складу. Законодавець удосконалював Кодекс не лише в межах початкового введення до нього статей. Він активно доповнював текст новими статтями. Їх було 41, що збільшило попередню кількість статей у Кодексі на 7,3 %.

Цікавим є співвідношення нововведених статей Загальної та Особливої частин. До першої з них законодавець вніс статтю 69-1 «Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання», яка становить 0,9 % від загальної кількості статей у Загальній частині станом на 1 вересня 2001 року. В зазначеному законі передбачено, що за наявності обставин, які пом’якшують покарання, закріплених у пунктах 1,2 частини 1 статті 66 Кодексу (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), і відсутності обставин, що обтяжують покарання ( стаття 67 КК), а також у разі визнання підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розмір найбільш сурового виду покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини Кодексу. Це правило, з одного боку, свідчить про істотний крок у напрямі подальшої гуманізації кримінального законодавства у нашій державі, а також обґрунтованого обмеження судової дискреції (угляду), що зменшує можливість зловживання правом під час судочинства. З другого боку, підтверджено, що норми Загальної частини переважно набули ознак сталого наукового обґрунтованого змісту, який забезпечує їх правильне розуміння і застосування у слідчій та судовій практиці. [3, с. 304]

Варто зазначити, що судові органи високо оцінюють позитивні та якісні характеристики норм Загальної частини Кримінального кодексу України і якщо виникає необхідність захищають ті положення, які належним чином охороняють права і свободи людини і громадянина.

Вирішуючи викладену правову проблему, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дає змоги застосувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням , який порушує принцип справедливості покарання, його домовленості, індивідуальності, а тому визнав вказане положення частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України в частині, яка унеможливлювала призначення особам, що вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбаченого законом, таким, що не відповідає Конституції України( Рішення від 2 листопада 2004 року № 15 – РП/2004). Неконституційне положення статті 69 Кримінального кодексу України парламент усунув Закон України « Про внесення зміни до статті 69 Кримінального кодексу України» від 22 грудня 2006 року № 527.

Потрібно звернути увагу на можливість Конституційного Суду України в частині забезпечення реалізації кримінально-правових відносин, що охоронювані і врегульовані як і національним кримінальним законодавством, так і міжнародними правовими актами. Можна проаналізувати Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду ( справа про Римський Статут) в аспекті можливості надання Верховною Радою України згоди на його обов'язковість для нашої держави Суд дійшов висновку, що встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, є міжнародно-правовим зобов'язанням України відповідно до інших міжнародно-правових документів, які набули чинності для неї задовго до набрання чинності Конституції України. Римський статут фактично відтворює переважну більшість положень, що визначають злочини, саме наведених та інших конвенцій, до яких приєдналася Україна. До того ж положення Статуту, які забороняють злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, розглядаються сьогодні, як звичай у міжнародному праві. Отже, їх характер як злочинних згідно зі ст. 18 Конституції України не залежать від приєднання України до Статуту та набрання ним чинності. [3, с. 305-306]

До Кримінального кодексу України Верховна Рада України за період з 1 вересня 2001 року по 1 січня 2013 року внесла зміни до 219 статей, з них в середньому до 13 статей зміни вносилися два і більше раз (серед них (ст..69,127,158,164,176,177,229,216,240,305,306,368-3,401). Кодекс було доповнено 41 статтею, 20 статей було виключено. До Загальної частини було внесено зміни у 19 статей, у 200 статей до Особливої частини.

Отже, можна зробити висновок, що аналіз розвитку кримінального законодавства України у 2001-2013 роках, як і в попередні періоди свого функціонування, систематично змінювалося законодавцем відповідно до потреб держави і суспільства, які традиційно намагалися охороняти кримінально-правовими засобами для них, технологічні,економічні, екологічні, соціальні, політичні і правові цінності, необхідні для нормального існування людини в умовах простого, звичайного навколишнього середовища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: - К.: Велес, 2011. – 48 с.

2. Кримінальний кодекс України: текст відповідає офіц. Станом на 1 жовтня 2012 р. – К.: Національний книжковий проект, 2012. – 176 с.

3. Кримінальне право в Україні (X - початок XXI століття): моногр.: [ у 2т.] /М. І. Колос. - К.; Острог, 2011. Т.1: Освіта,наука,законодавство. - 448с. - частина тексту англ.