Смоляр Євгенія Андріївна

здобувач Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Яковець Ірина Станіславівна

Національний підхід до правотворчості у сфері виконання покарань

З часів проголошення Державного суверенітету України, національна система законодавства зазнала значних трансформацій. Перш за все це пов’язано з намаганнями національного законодавця втілити у життя ідею правової держави. Нажаль, положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є не стільки реальними, скільки декларативними.

Національним законодавцем було прийнято чимало зусиль, у намаганні привести законодавство України до світового, враховуючи пріоритети, тенденції та напрями державної політики у сфері протидії злочинності. Значним кроком на шляху реформування кримінальної юстиції, став указ Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року, відповідно до якого було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» та затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України. Слід відзначити масштабність затвердженої Концепції, адже вона включає реформу всіх стадій кримінального процесу і базується на гарантіях дотримання прав людини та основоположних свобод як зазначено у тексті самої Концепції «відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов'язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством».

В рамках реформування кримінальної юстиції, зокрема реформування кримінально-виконавчої служби, було прийнято цілу низку різноманітних та не менш «натхненних» проектів, концепцій та програм, направлених начебто на досягнення конкретних цілей, але реальних способів та шляхів вирішення поставлених завдань розробниками на теперішній час так і не було наведено. Однією з «улюблених» проблем, яка «кочує» з однієї концепції до іншої та негативно впливає на роботу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, називають брак коштів на втілення у життя цілей, щодо вдосконалення роботи кримінально-виконавчої служби. Указом президента № 631/2012 від 08.11.2012 року було схвалено Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно до якої «фінансування заходів, пов'язаних із реалізацією Концепції, передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету, а також інших не заборонених законом джерел». Все начеб то добре і правильно, але постає питання, що це за альтернативні та не заборонені законом джерела, і в якій мірі у співвідношенні з державним бюджетом вони будуть формувати «бюджет» Концепції.

Крім того, як зауважила у своїй статті «Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» Л. Коваль: «Якщо під терміном «концепція» розуміти систему уяви про стратегічні цілі і пріоритети політики держави, важливі напрямки і засоби реалізації мети, то сам факт появи концепції реформування кримінально-виконавчої служби після затвердження Кодексу і Закону про неї видається алогічним. Тим не менше, саме так і відбувається в нашій державі » (у даному випадку мається на увазі Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» 2005 року).

Враховуючи вищенаведене, необхідно наголосити, що подібний «оптимістичний стиль» реформування кримінально-виконавчої служби шляхом передрукування із одного документа до іншого призводить лише до накопичення та зростання проблем системи виконання покарань, а не до їх вирішення. Питання нестачі коштів звісно актуальна, але далеко не єдина та визначальна проблема. Хотілося б побачити від розробників подібних документів визначення відповідних чітких заходів та засобів, завдяки яким буде досягнуті бажані результати.

Однак не слід сліпо критикувати і відмітати всі наявні на даний момент теоретичні напрацювання. Необхідно зазначити, що прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу ґрунтується на Концепції реформування кримінальної юстиції 2008 року, та повністю змінює систему координат захисту й обвинувачення під час досудового та судового процесів, зрівнює їх у правах і вводить принцип змагальності сторін, скасовує саму процедуру порушення кримінальної справи, а також вводить в процес суд присяжних. Крім цього, були скорочені терміни розслідування, а в перелік запобіжних заходів додані домашній арешт і звільнення під заставу, що в свою чергу, було зазначено розробниками Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України як способи зниження навантаження на слідчі ізолятори.

І на останок, хотілося б відзначити, що радянські закони, особливо кодекси, готувалися набагато ретельніше, та після певного змістовного корегування були придатні до застосування і в нових суспільних умовах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Указ президента України № 631/2012 від 08.11.2012 року Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України [Електронний ресурс] //Верховна рада України: офіційний веб-портал. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/631/2012

2. Стаття Л.Коваль «Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» [Електронний ресурс] //Громадська правозахисна організація «Донецький Меморіал».- Режим доступу: http://ukrprison.org.ua/articles/1210351828