Валіков Ігор Анатолійович

аспірант кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Дудоров Олександр Олексійович

Про гральний бізнес із використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж

Набрання чинності Законом України від 15 травня 2009 р. «Про заборону грального бізнесу в Україні» остаточно не вирішило проблем регулювання сфери азартних ігор. Вказаному Закону, як відомо, підкорились далеко не всі суб’єкти грального бізнесу, частина з яких продовжила свою діяльність у завуальованих формах. Діяльність, пов’язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор, набула у тому числі такої нової форми, як віртуальний гральний бізнес.

Український законодавець визнає гральним бізнесом діяльність, пов’язану з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор не лише у казино, на гральних автоматах, комп’ютерних симуляторах, у букме-керських конторах, а і в інтерактивних закладах або в електронному (віртуаль-ному) казино незалежно від місця розташування сервера.

На сьогодні поряд із мережею підпільних казино, букмекерських контор і залів гральних автоматів, значним попитом користуються он-лайн азартні ігри. Електронне (віртуальне) казино надає гравцю можливість через засоби телекомунікаційних мереж в режимі реального часу (он-лайн ) здійснювати обмін даними з електронним сервером щодо участі в азартній грі, внесення ставок, обмін даними стосовно стану ігрового рахунку та його поповнення, а також отримувати дані про результат азартної гри, в якій взяв участь гравець.

Поняттям грального бізнесу охоплюється діяльність інтернет-казино (це сайти в Інтернеті або програми, що дають можливість грати в азартні ігри через всесвітню мережу). Інтернет-казино надають переваги гравцям, зокрема, через такі характеристики, як: мобільність (гравцям не потрібно кудись їхати); дос-тупність (гра здійснюється у будь-який час, без свідків та «фейс-контролю»); виплата бонусів за поповнення гравцем рахунку; виплати є більш вигідними для гравців через незначні витрати інтернет-казино; асортимент (пропонується набагато ширший набір ігор, ніж в реальному казино); оперативність (не треба стояти в черзі за фішками). Завдяки безперешкодному доступу до глобальної інформаційної мережі кожен бажаючий отримує можливість користуватись відповідними послугами, у тому числі не виходячи з дому.

Дистанційна організація азартних ігор через інформаційно-телекомуні-каційні мережі є для України новим видом діяльності. При цьому зарубіжний досвід свідчить про стрімкий розвиток такого бізнесу й особливо за умов офіційної заборони азартних ігор. Більш того: рентабельність віртуального грального бізнесу на порядок вища звичайного.

Визнання зайняття гральним бізнесом кримінально карним діянням вимагає розроблення ефективного механізму боротьби з цим злочином незалежно від форм його прояву.

Зокрема, потребують вирішення питання, пов’язані з дією кримінально-правової заборони, закріпленої у ст. 203-2 КК України, у просторі. Адже суб’єкти грального бізнесу, які використовують інформаційно-телекомуні-каційні мережі, можуть діяти як у межах, так і поза межами України.

Уповноважений орган досудового розслідування має встановити провай-дера – юридичну особу, яка надає доступ до участі в азартних іграх, та конкретну фізичну особу, відповідальну за надання таких послуг, а у випадку організації азартних ігор на інтернет-сайті – домен та адресу електронного обладнання користувача певного ресурсу.

За умови вчинення злочину на території України винний нестиме відповідальність за ст. 203-2 КК України.

Особа, яка використовує домен України в системі міжнародних інформа-ційних сполучень для зайняття гральним бізнесом, у тому числі за кордоном, визнається організатором азартних ігор, а її дії мають кваліфікуватись за ст. 203-2 КК України.

У випадку, коли здійснення грального бізнесу спрямоване на вітчизняного споживача відповідних послуг, а електронні реквізити організатора азартних ігор свідчать про його належність до іншої країни, злочин, на мій погляд, також вважається вчиненим в Україні. Адже згідно з ч. 2 ст. 6 нашого Кодексу злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено або припинено в Україні. Тобто і такому випадку перешкод для застосування ст. 203-2 КК України не вбачається.

Сказане (не дивлячись на те, що аналізований злочин не належить до тяжких й особливо тяжких злочинів проти прав і свобод громадян України або інтересів держави) стосується у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні. Адже питання про їх кримінальну відповідальність має вирішуватись у межах не реального (ст. 8 КК України), а територіального принципу дії кримінального закону у просторі. Згідно ж з ч. 1 ст. 6 КК України всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом.

Із постачальниками послуг індустрії азартних ігор в локальних мережах ситуація простіша. Пояснюється це тим, що всі стадії вчинення злочину, передбаченого ст. 203-2 КК, у такому випадку відбуваються на території України. Розглядуваний гральний бізнес з певною часткою умовності можна поділити на такі види, як загальнодержавний, регіональний та місцевий. Перший охоплює діяльність з організації азартних ігор шляхом використання операторів мобільного зв’язку і телефонних мереж. Другий передбачає надання відповідних послуг через кодовані програми каналів телебачення та радіос-танції. Нарешті, третій характеризується встановленням оптико-волоконних систем та ретрансляторів, які забезпечують доступ до азартних ігор.

Щоправда, реалізація зазначених вище положень ускладнюється трудно-щами встановлення злочинців. Пов’язано це з відсутністю персоніфікації власників обладнання, що використовується для організації азартних ігор. Також нерідко зловмисники використовують для зайняття гральним бізнесом нейтральні домени (наприклад, .com, .net). При встановленні географічного розміщення відповідного провайдера у більшості випадків з’ясовується його належність до країн «третього світу».

Крім того, в Україні не ведеться моніторинг web-сайтів, які забезпечують участь в азартних іграх. Зокрема, користувачі Інтернету можуть безперешкодно знайти відповідний сайт, використавши пошукову систему. Також відвідуючи електронні сторінки форумів або відкриваючи звичайні сайти, можна побачити рекламу віртуального казино і пряму зноску щодо входження до нього.

На сьогодні мова може йти лише про спробу обмежити розвиток названого напряму грального бізнесу. По-перше, необхідно передбачити на законодав-чому рівні обов’язок вітчизняних провайдерів проводити моніторинг та блокувати сайти он-лайн азартних ігор. По-друге, правоохоронні органи могли б виявляти учасників таких ігор (наприклад, за персональними даними при реєстрації на відповідному сайті). Такий захід, з одного боку, дозволить змен-шити клієнтуру віртуального грального бізнесу, а, з іншого, – отримати реквізити рахунків, за якими особа робить ставки. Останнє має важливе значення, оскільки надає можливість прослідкувати грошові потоки незаконної діяльності, встановити заборону на електронні або банківські перекази, у тому числі за кордон, і виявити врешті-решт організаторів азартних ігор.

Таким чином, можемо констатувати, що завдяки науково-технічному прогресу кожна сучасна людина, незважаючи на законодавчі заборони, має змогу брати участь в азартних іграх через Інтернет або локальні системи. Саме комп’ютерні технології і сфери їх застосування становлять вразливу ланку механізму заборони грального бізнесу. На сьогодні Україна гостро потребує сучасного законодавства, покликаного врегулювати сферу азартних ігор, виконання положень якого мають забезпечувати відповідні кримінально-правові заборони.