Петров Владислав Сергійович

курсант 3-го курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Пироженко Олександр Сергійович

До питання про визнання жінки суб’єктом зґвалтування

Характерною особливістю злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, зокрема і зґвалтування, є те, що їх суб’єкти їх вчинення мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Дії, які утворюють об’єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого [1, с. 176].

Після прийняття Кримінального кодексу (далі – КК) України у 2001 році норми, присвячені відповідальності за вчинення зґвалтування, зазнали певних змін. За змістом ст. 152 КК України під зґвалтуванням тепер розуміють природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Перш за все, змінилась сутність розуміння суб’єкта злочину, тобто виконавця статевого акту при зґвалтуванні. Законодавець визначає як потерпілого від зґвалтування особу як чоловічої, так і жіночої статі. Виходячи з того, що під зґвалтуванням розуміється статевий акт між особами різної статі, можна дійти висновку, що жінка може виступати суб’єктом зґвалтування згідно з чинним законодавством. Але стосовно цієї тези серед науковців виникла дискусія, що вилилася у формі двох різних концепцій: «концепція гендерної адекватності» і «концепція формальної статевої рівності» [2, с. 94]. Для того щоб дійти остаточного висновку, на нашу думку, указані концепції слід проаналізувати.

Так, прихильники «концепції формальної статевої рівності» (О. Губанова, О. Дудоров, Л. Дорош, А. Лукаш, Є. Пономаренко) вважають, що насильницький статевий акт, вчинений чоловіком стосовно жінки і жінкою стосовно чоловіка мають однакове кримінально-правове значення, тобто є тотожними і підтримують зазначення такого факту у чинному КК України. Факти сексуальної агресії жінок стосовно чоловіків не можна ігнорувати, адже такі випадки мають місце. Через прогалину в КК 1960 р. чоловіки фактично залишались беззахисними і такі випадки кваліфікувались як хуліганство або заподіяння тілесних ушкоджень.

Деякі вчені вважають, що жінка може вчинити насильницькі статеві дії по відношенню до чоловіка тільки у групі, аргументуючи це тим, що для вчинення насильницького статевого акту щодо чоловіка в нього має наступити ерекція, тобто одна з жінок повинна його збудити [3, с. 94]. Виникає думка, що у однієї жінки не вистачить сили для застосування фізичного насильства стосовно чоловіка, а безпорадний стан потерпілого виключає настання ерекції.

Прихильники «концепції гендерної адекватності » в свою чергу не відмовляються від фактів насильницьких дій статевого характеру, учинених жінками стосовно чоловіків, але в той же час заперечують можливість їх кваліфікації за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 152 КК України, вважаючи, що подібні випадки охоплюються іншим складом злочину, зокрема, ст. 153 КК України. На думку О. М. Костенка, неможливо забезпечити рівність чоловіка і жінки правовими засобами, ігноруючи біологічну різницю між ними [4, с. 292]. О. М. Пасенюк вважає, що чинна редакція ст. 152 КК України порушує усталене розуміння поняття «зґвалтування», не відповідає ні теорії права, ні світовій практиці [5, с. 21, 22]. Деякі науковці взагалі наголошують на тому, що неможливо вважати статевий акт природним, вчинений жінкою чи чоловіком шляхом застосування насильства чи погроз. Пояснюється це тим, що застосування насильства до іншої особи під час вступу з нею у статеві зносини само по собі вже не є нормою [2, с. 96].

Сучасні сексологи, в свою чергу, стверджують, що якщо статева дія може доставити обом партнерам насолоду, радість, щастя та задоволення, то у якій би формі не здійснювався статевий контакт, він є нормальним. [6, с. 74]

Отже, здійснивши аналіз указаних концепцій, ми дійшли висновку, що «концепція формальної статевої рівності» є більш вдалою. Відносячи чоловіків до кола потерпілих від зґвалтування можна відмітити два позитивних аспекти : усунуто прогалину у нормах кримінального права, яка не дозволяла кваліфікувати поодинокі випадки зґвалтувань чоловіків жінками; статева свобода чоловіків захищена нарівні зі статевою свободою жінок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : навч. посібник / М. Й. Коржанський. – [вид. 3-є, доп. та перероб.] – К. : Атіка, 2007. – 592 с.

2. Крючкова О. В. Зґвалтування особи чоловічої статі в контексті ст. 152 КК України: аргументи «за» та «проти» / О. В. Крючкова // Наше право. – 2010. – № 4. – Ч. 2. – С. 94–100.

3. Пономаренко Є. Кримінально-правова оцінка злочину зґвалтування : деякі аспекти / Є. Пономаренко // Право України. – 2005. – № 5. – С. 92–94.

4. Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу : монографія / О. М. Костенко – К. : Атіка, 2008. – 352 с.

5. Пасенюк О. М. Деякі проблемні питання нового Кримінального кодексу України / О. М. Пасенюк // Новий Кримінальний кодекс України : питання застосування і вивчення : матер. між нар. наук.-практ. конф. (Харків, 25–26 жовтня 2001 р.) / редкол.: В.В. Сташис (голов. ред) та ін. – Х., 2002. – С. 17–24.

6. Мавров И. И. Половые болезни : энцикл. справочник / И. И. Мавров – М. : АСТ-Пресс, 1994. – 480 с.