Огородник Вероніка Русланівна

курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Шаблистий Володимир Вікторович

До питання про погрозу вбивством як найнебезпечніший вид психічного насильства

Сучасному українському кримінальному праву відомо кілька складів злочинів, які встановлюють кримінальну відповідальність за погрозу, де вона виступає конструктивним елементом, одним із таких є погроза вбивством (ст. 129 КК України).

М.С. Таганцев стверджує про те, що сутність погрози полягає у впливі на психічну діяльність погрожуючого. Таким чином, об’єктом погрози вбивством виступає не лише безпека (до чого ми дійшли в результаті аналізу і порівняння коментованих кодексів з кримінального права), але й психічне здоров’я. Погроза вбивством не лише зачіпає царину свободи людини в сфері психічній, свободи від страху за своє життя, але й в результаті підстави побоюватися здійснення цієї погрози, має за мету вплинути на психічне здоров’я людини – зробити її життя дискомфортним, занепокоєним, таким, що піддається реальній небезпеці.

Вивчення слідчої, прокурорської та судової практики, аналіз поглядів вчених, дозволили зробити висновок про те, що оцінюючи реальність погрози вбивством, слід враховувати :

• достатність самих об’єктивно – суб’єктивних чинників для визнання погрози реальною;

• супутні погрозі дії (зокрема, нанесення побоїв, мордувань або тілесних ушкоджень, застосування фізичної сили тощо);

• особливості особи злочинця;

• сприйняття погрози потерпілим та усвідомлення винним того, що виражена ним погроза здатна викликати побоювання можливості її реалізації [4, c.132].

Погроза вбивством може проявлятися усно, письмово, або конклюдентно. Усні погрози являють собою висловлення, що впливають на психіку потерпілого й містять у собі прояв суб’єктивної рішучості винного заподіяти шкоду. Письмова погроза відрізняється від усної тим, що вона виражається за допомогою письмової мови. Як усні, так і письмові погрози можуть передаватися за допомогою різних засобів зв’язку й комунікації. Обидві названі різновиди погрози можуть бути доведені до потерпілого як особисто погрожуючим, так і через третіх осіб. Публічність вираження усних погроз не впливає на характер і ступінь їхньої суспільної небезпеки. Погроза вбивством конклюдентним способом, тобто не лише прямими вимовами, котрі виражають намір негайного застосування фізичного насилля, але й, з урахуванням обставин справи, такі погрожуючі дії винного, як, наприклад знакові погрози, які доводяться до відома потерпілого за допомогою різноманітних знаків і жестів. Сюди також належать різні рухи руками, які є зрозумілими для потерпілого й означають відповідну погрозу. До цієї ж категорії, на наш погляд, варто відносити й погрози за допомогою зброї, оскільки зброя – це теж свого роду знак [2, c. 185].

Суб’єкт погрози вбивством загальний. Кримінальна відповідальність по ст. 129 КК , згідно ч. 2 ст. 22 КК, наступає з 16 років.

Із суб’єктивної сторони погроза вбивством характеризується умисною виною. Тобто особа усвідомлює, що висловлена нею погроза здатна викликати у потерпілого побоювання в зв’язку з можливістю її реалізації, і бажає цього. При цьому немає значення, чи мав винний намір привести погрозу у виконання [1].

Мотив й мета, з погляду кримінального закону, значення не мають і на ступінь кримінальної відповідальності не впливають. Це можуть бути помста, ревнощі, особиста ворожість, заздрість, хуліганські спонукання.

Найчастіше складно провести грань між погрозою вбивством і готуванням або замахом на вбивство, що має місце у випадку, коли погроза вчинити вбивство супроводжувалась діями, спрямованими на її реалізацію. Варто погодитися із твердженням С.В. Бородіна, на думку котрого у всіх тих випадках, коли погроза вбивством супроводжується конкретними діями, що відбулися в пристосуванні засобів або знарядь вбивства, це вже не погроза вбивством у змісті ст. 129 КК, а готування до вбивства» [3, c. 58].

Можна дійти до висновку, що погрозі як виду інформаційного впливу на психіку людини властиво те, що вона майже завжди негативно впливає на свідомість і волю людини, викликає в неї негативні емоції (переживання), які можуть спричинити розлад її психічної діяльності або навіть заподіяти шкоду здоров’ю, а іноді й життю. При цьому погроза нерідко виконує роль спонукального мотиву виконання потерпілим певних дій, необхідних винним. Вона також обумовлює стан стресу, що іноді може досягати чинності афекту (панічний страх, жах) і в такому випадку повністю паралізувати свідомість і волю потерпілого. У результаті цього деформується процес прийняття рішень, інша психічна діяльність людини, придушується його здатність до оцінки фактів навколишньої дійсності, з’являються небажані психофізіологічні стани. У такий спосіб погрожуючий протиправно змінює звичайний порядок життєдіяльності людини й тим самим заподіює шкоду суспільним відносинам, що її охороняють.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 26 січня 2012року : (офіційний текст). – К.: Паливода А.В., 2012. – 216С. – Кодекси України.

2. Шаблистий В. В. Погроза як оцінне поняття кримінального закону / В. В. Шаблистий // Правова держава : історія, сучасність та перспективи формування в Україні : Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 23 квітня 2010 р.) : у 2 ч. –– Запоріжжя : Юридичний інститут ДДУВС, 2009. –– Ч. ІІ. –– С. 184––186.

3. Самощенко И. В. Понятие и признаки угрозы в уголовном праве : Монография / И.В. Самощенко. – Х. : Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.М., 2005р. – 120 с.

4. Шаблистий В. В. Психічна травма як обставина, що свідчить про реальність погрози вбивством / В. В. Шаблистий, В. В. Лень // Центральноукраїнський правничий часопис Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ : збір. наук. праць. — 2011. — № 1. — С. 131-135.