Ніколаєнко Анна Миколаївна

курсант 3-го курсу факультету з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Володавська Олена Сергіївна

Протидія торгівлі людьми

В даний час, у зв'язку з досить важкою соціально-економічною обстановкою в Україні, актуальною є проблема торгівлі людьми. Проблема торгівлі людьми має глибокі історичні і етнонаціональні корені. На кожному з етапів свого розвитку людство по-різному ставилось до неї. Багатьом вона здається атрибутом далекого минулого. В дійсності ж найбільш розвинуті демократії до цього часу не можуть позбутися цього ганебного явища. Практично в усіх регіонах світу існує продаж жінок з метою експлуатації в секс-індустрії, втягування в боргову яму, злочинну діяльність, жебрацтво, комерційне усиновлення, використання людей у збройних конфліктах, як рабської робочої сили чи біологічної сировини [1, с.26].

За різними оцінками, щорічно від торгівлі людьми потерпає від 700000 до мільйона людей. Україна є однією з найбільших у Європі країн-постачальників жертв торгівлі людьми. За оцінками МВС України, за останні 10 років з України було вивезено близько 400000 людей. Останнім часом Україна все частіше стає транзитною країною для жертв з інших країн СНД.

Особливо гостро ця проблема стоїть для держав колишнього Радянського Союзу, в тому числі і України, що на початку 90-х років зіткнулись з небувалим сплеском торгівлі людьми. Серед чинників, що об’єктивно сприяють існуванню торгівлі людьми в Україні, насамперед, слід назвати складну економічну ситуацію, високий рівень безробіття. А саме практична неможливість для жінок отримати роботу в Україні. Навіть за державними статистичними даними близько 80% офіційно зареєстрованих в Україні безробітних - це жінки. Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Крім економічних існує низка передумов загального характеру, що сприяють цьому явищу:

- недоліки нормативно-правового регулювання соціально-економічної сфери, а також прогалини кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного законодавства;

- недосконалість законодавчої бази та її невідповідність нормам міжнародного права, що обмежує можливість правоохоронних органів щодо боротьби з такими злочинами;

- слабка проінформованість потенційних потерпілих про порядок виїзду з України та працевлаштування за кордоном;

- недостатній і неврегульований контроль за діяльністю фірм, агентств та інших суб’єктів господарювання, що здійснюють працевлаштування громадян, надають шлюбні послуги, організовують туристичні поїздки тощо [2].

Досліджуючи проблему торгівлі людьми, професор О.М. Бандурка звертає увагу на характерну особливість злочину, яка, на відміну від торгівлі наркотиками чи зброєю, полягає в тому, що одних і тих же людей як предмет торгівлі можна запускати в торговий обіг знову і знову, отримуючи багаторазові прибутки. Саме ця особливість вказаного злочинного промислу робить його дуже привабливим для транснаціональної організованої злочинності.

Україна в міжнародній системі ідентифікована як країна походження і транзиту “живого товару” одночасно. Назвати точну кількість українців, які щороку потрапляють у “біле рабство” дуже важко. Проте вже факт, що сучасні масштаби торгівлі людьми можуть призвести до:

- дестабілізації існуючого ринку праці;

- розвитку організованої злочинності;

- економічної дестабілізації в результаті збільшення відмивання грошей;

- демографічної дестабілізації;

- поширення корупції [3, с. 24].

Ефективне попередження такого роду злочинів допоможе запобігти вчиненню інших протиправних дій (нелегальна міграція, правопорушення у медичній сфері тощо). А поки що пошук шляхів протидії торгівлі людьми має пріоритетне значення. З цією метою вважаємо за доцільне:

1) У першу чергу, Україна повинна виступити з ініціативою укладення регіональних (з державами Центрально-Східної Європи) дво- та багатосторонніх договорів, безпосередньо спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми. Відповідні договори рекомендується укласти з Польщею, Румунією, Словаччиною та Угорщиною (оскільки переважно саме через їх територію здійснюється транзит жертв торгівлі людьми);

2) Україна повинна активізувати свою майбутню діяльність з виконання зобов’язань щодо подання періодичних доповідей та звітів допоміжним органам системи ООН, таким як: Комісія з прав людини; Комісія з питань становища жінок; Комісія з питань запобігання злочинам та питань кримінального правосуддя; Робоча група з сучасних форм рабства; Спеціальний доповідач з питань насильства над жінками, його причини та наслідків; Спеціальний доповідач з питань боротьби з продажем дітей, дитячою проституцією та дитячою порнографією; Спеціальний доповідач з питань прав мігрантів, а також Спеціальний доповідач з питання торгівлі людьми (вперше призначений Комісією з прав людини наприкінці 2004 р.); окрему увагу слід звернути на важливість забезпечення своєчасного подання Україною у 2005 році періодичного звіту щодо виконання зобов’язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (остання доповідь України була подана у 1999 році);

3) Слід активізувати співробітництво прикордонних регіонів України та прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій, а також взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

4) Необхідно взяти курс на укладення двосторонніх міжурядових угод з питань працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави. Оскільки значна кількість українських громадян працює в європейських країнах, нагальною потребою є приєднання України до Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів 1977 року. Мінпраці підготувало відповідний проект закону України. Ратифікація цієї конвенції Верховною Радою сприятиме посиленню правового та соціального захисту громадян України, які працюють в країнах Ради Європи відповідно до їх законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Шеварихін А.О. Торгівля людьми в Україні – причини існування та шляхи протидії // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 6. - с. 26-31

2. Ландишева А.М. Торгівня людьми: сучасний стан та шляхи вирішення [Електронний ресурс] -http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/2453/1/03_2006.pdf

3. Бандурка А.М., Куц В.М., Левченко Е.Б. Противодействие торговле людьми: Учебное пособие. – Харків: Консум, 2003. – 312 с.