Літвінова Ольга Борисівна

слухач магістратури факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Байлов Антон Володимирович

Актуальні проблеми кваліфікації статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості

Поряд з позитивними змінами, що відбуваються в процесі розбудови держави і демократизації суспільного життя, виникають і негативні явища, пов’язані, зокрема, з падінням моральності. У цьому контексті актуалізується проблема злочинів у сфері статевої свободи і статевої недоторканості особи.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26.04.2001 року, держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють[1]. Це ж положення включає в себе ст. 19 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради від 27.02.1991 року. В ст. 34 цієї ж Конвенції вказано, що держави-учасниці зобов’язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень[2], чого й дотримується наша держава, підтвердженням цьому є Розділ IV Кримінального кодексу України, який має назву «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи».

Ст. 155 Кримінального Кодексу України передбачає відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на нормальний статевий розвиток неповнолітніх. Особи, що не досягли статевої зрілості та певного віку, не володіють дієздатністю в повному обсязі. Закон обґрунтовано не надає права цим особам, які не досягли не лише соціальної, але і фізіологічної зрілості, визначити своє статеве життя. Тому добровільна згода особи, що розуміє характер статевих відносин, але не досягла статевої зрілості, не усуває кримінальної відповідальності партнера за суспільно небезпечне діяння, що посягає на нормальний фізичний і психічний розвиток даної особи. Добровільна згода в даному випадку виключає лише визнання злочину насильницьким[3, c. 216].

Кримінальна відповідальність не настає у випадку, коли суб’єкт вступає в статеві зносини з особою, яка досягла шлюбного віку, але не статевої зрілості [3, c. 216]. А.М. Авдєєв це явище описує так, що пізнє статеве дозрівання спостерігається в осіб в 18-річнову віці, коли статева зрілість повинна була б настати. Це певною мірою пов’язано з умовами життя та харчування, а також з недостатністю функцій статевих залоз. У цих випадках відбувається затримка і загального розвитку організму, внутрішніх статевих органів і другорядних статевих ознак [4, c. 231].

Вжите в тексті кримінального закону поняття статевонезрілого стану дозволяє врахувати стан індивідуального розвитку конкретного потерпілого. Так, З. Старович відмітив, що в експертній практиці досить часто зустрічаються випадки, коли одна дівчина-підліток не лише виглядає як більш доросла особа, а й має багатий сексуальний досвід у той час, як її ровесниця є незайманою і ні фізично (біологічно), ні психічно не досягла статевої зрілості[5, c.128].

Разом з тим вказівка у ст. 155 КК України на особу, яка не досягла статевої зрілості, створює небезпеку об'єктивного інкримінування, адже встановлення статевої зрілості шляхом проведення судово-медичної експертизи ускладнює (щоб не сказати - унеможливлює) усвідомлення винною особою цієї ознаки потерпілого. Як зазначає Г.П. Краснюк, завищена вимога законодавця призводить до того, що доля обвинуваченого у цій категорії кримінальних справ повністю залежить від висновку судово-медичної експертизи. Не виключені випадки, коли фізично добре розвинута особа водночас є статевонезрілою[6, c. 63].

Під час ухвалення КК України 2001 р. не була сприйнята ідея заміни у розглядуваній нормі статевонезрілого стану на більш наглядний і менш суперечливий у плані встановлення віковий критерій.

Двічі у 2006 та 2008 pp. у Верховній Раді України реєструвалися законопроекти, в яких народними депутатами В.М. Олуйком і В.В. Шемчуком пропонувалось внести зміни у ст. 155 КК, а саме у назві та диспозиції частини першої цієї статті слова «яка недосягла статевої зрілості» пропонувалось замінити словами «яка не досягла 16-річного віку». Зазначені пропозиції, були визнані недоцільними і відхилені, як такі, що не роблять кримінальний закон більш досконалим. П.А. Воробей зазначає, що заміна у ст. 155 КК ознаки статевої зрілості вказівкою на певний вік (шлюбний або вік у 15 чи 16 років) зробить непотрібним проведення відповідної судово-медичної експертизи, що дозволить усунути у цьому разі об'єктивне ставлення у вину[7, c.62]. Зазначені точки зору залишають поза кримінально-правовою охороною категорію неповнолітніх осіб віком від 16 до 18 років, які з певних причин не досягли статевої зрілості. Адже згідно з Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охороні здоров я України від 17 січня 1995 року № 6, особи як жіночої, так і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Встановлення статевої зрілості проводиться щодо осіб віком від 14 до 18 років. Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є обов’язковим, оскільки дана вимога передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України (п. 5 ч. 2 ст. 242 КПУ України), а також Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30.05.2008 р. № 5[8, с. 99].

С.В. Чмут докладно обґрунтовує тезу про те, що потерпілого від злочину, передбаченого ст. 155 КК, треба визначити, як особу, яка не досягла шлюбного віку. Звертається увага, зокрема, на те, що усвідомлення певного віку є значно простішим і не потребуючи спеціальних знань, здійснюється на побутовому рівні за зовнішнім виглядом потерпілої особи. Досягнення зазначеного віку свідчить не тільки про статевозрілий стан, а й про набуття необхідних знань та певного життєвого досвіду. До того ж, віковий критерій використовується законодавством України як універсальний щодо настання юридичних фактів, з якими пов'язують виникнення, розвиток та припинення відповідних правовідносин[9, c. 83].

А.В. Наумов висловлює свою думку про те, що лише з настанням повноліття особа набуває право на повноцінне статеве життя, яке не порушує нормального фізіологічного, психічного і морального формування особи. На користь цієї пропозиції С.В. Чмут вказує і на те, що у ст. 3 Конвенції Ради Європи «Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення» під дитиною розуміється будь-яка особа віком до вісімнадцяти років. З одного боку, ідея використовувати для позначення потерпілого від злочину, передбаченого ст. 155 КК, поняття шлюбного віку видається привабливою, оскільки шлюбний вік, із досягненням якого особа здобуває статеву свободу, визначається сімейним законодавством України не довільно, а з урахуванням формування статевої зрілості, рівня психічного, інтелектуального та соціального розвитку людини. З іншого боку, цілком очевидно, що реалізація даного підходу призведе до значної криміналізації сексуального життя сучасної молоді [9, c. 85].

Схожу пропозицію, щодо вдосконалення ст. 155 КК України висловлює Л.В. Дорош, щоб потерпілою особою від злочину, передбаченого зазначеною статтею, визнавалась неповнолітня особа, яка не досягла шлюбного віку. Водночас вчений висуває й іншу точку зору, згідно з якою використання поняття статевої зрілості у кримінальному законодавстві є корисним і необхідним, тому що воно позначає індивідуальний стан потерпілого і тому дає можливість встановити реальну шкоду, спричинену об’єкту кримінально-правової охорони[10, c.99].

Тому, з урахуванням вище викладеного та аналізуючи ст. 155 чинного КК України, вважаємо недоречними вищезазначені пропозиції науковців щодо заміни в назві та диспозиції ст.155 КК України поняття «статевої зрілості» на визначення конкретного віку, «шістнадцяти років» чи «шлюбного віку». Оскільки при встановленні вікового критерію 16 років, поза кримінально-правовою охороною залишаються особи в віці від 16 до 18 років, які з тих чи інших причин не досягли статевої зрілості. Встановлення в якості вікового критерію шлюбного віку, тобто згідно з ч. 1 ст. 22 Сімейного Кодексу України це 18 років, як для чоловіка так і для жінки[11, c. 9], призведе до високого ступеня криміналізації сексуального життя молоді в сучасному суспільстві, де ранні статеві зв’язки досить поширене явище. Підтримуємо слушну точку зору Л.В. Дорош, яка знайшла своє відображення у чинній редакції ст. 155 КК України, виходячи з якої використання поняття статевої зрілості є доцільним і необхідним, оскільки воно дає можливість визначити індивідуальний стан потерпілої в кожному конкретному випадку і тим самим допомагає встановити реальну шкоду яка була їй заподіяна. Тобто даний підхід індивідуалізує кожну конкретну справу в залежності від обставин.

Крім того, вважаємо не актуальним положення Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30.05.2008 р. № 5, згідно з яким, особи до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості, оскільки в сучасному житті досить часто зустрічаються випадки, коли особи до 14 років вже є статевозрілими. Тому аби уникати таких ситуацій необхідно обов’язково проводити судово-медичної експертизи для встановлення статевої зрілості, при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 155 КК України, незалежно від віку потерпілої особи і таким чином дане положення допоможе уникнути, певних складнощів при розслідуванні даного злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України від 26.04.2001р. «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України від 27.07.2001 – 2001 р., № 30, стаття 142.

2. Конвенція ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України – 1990 р., № 1, стор. 205.

3. Шеремет А.П. Злочини проти статевої свободи: Монографія / А.П. Шеремет. - Чернівці: ТОВ Вид-во «Наші книги», 2007. - 216 с.

4. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.- М.: Медицина, 1968. – 231 с.

5. Старович З. Судебная сексология: Пер. с польск / З. Старович - М.: юрид. лит., 1991. –129 с.

6. Краснюк Г.П. Ненасильственные сексуальные посягательства на лиц, не достигших четырнадцатилетнего возраста / Г.П. Краснюк. Дис…канд. юрид. наук. – Краснодар. 2000. – 63 с.

7. Воробей П.А. Кримінально-правове ставлення в вину: Монографія / П.А. Воробей. – К.: Атіка, 2009. – 73 с.

8. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України з кримінальних справ (1973-2012) : станом на 20 верес. 2912 р./упоряд.:Ю.М. Грошевий, О.В. Капліна, В.Ю. Тютюгін: Право, 2012. – 456с.

9. Чмут С.В. кримінальна відповідальність за статеві зносини з особою яка не досягла статевої зрілості / С.В. Чмут: Дис. … кан юрид. наук. – Запоріжжя. 2010. – 89 с.

10. Дорош Л.В. Якість кримінального закону: проблеми визначення поняття «стан статевої зрілості» / Л.В. Дорош // Питання боротьби зі злочинністю: збірник наукових праць / Ред. кол.: В.І. Борисов та ін.-Х.: Право, 2009. Вип. 17. – 100 с.

11. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 // Відомості Верховної Ради України від 31.05.2002 — 2002 р., № 21, стаття 135.