Ліпецька Віта Євгеніївна

курсант 3-го курсу факультету підготовки слідчих Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Старовойтова Юлія Геннадіївна

До питання про вік кримінальної відповідальності

Загальновизнаним є те, що досягнення фізичною особою певного віку є обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності. У кожній країні цей вік різний. Законодавець при визначенні мінімального віку, з якого особа може нести кримінальну відповідальність, виходить з різних соціальних умов, які склалися в тому чи іншому суспільстві. На встановлення цього віку впливає багато факторів, які викликані як економічним і соціальним розвитком держави, так і релігійними та моральними догмами, які сформувалися в країні не за один день, а які здобували своє становлення протягом століть.

Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що суспільство постійно змінюється і правила та норми, за якими воно живе, теж змінюються. На сьогоднішній день спостерігається значно прискорений розвиток дітей, для них відкриті простори всесвітньої мережі Інтернет, які ніяким чином не обмежують їх доступу до різного роду інформації. Наше сьогодення переповнене насильством, яке потрапляє до свідомості дітей вже в досить ранньому віці. Саме в цей період у дітей формується світосприйняття, а такий потік інформації значно збільшує шанси протиправної, суспільно небезпечної поведінки в подальшому житті.

Метою цієї роботи є визначення найбільш оптимального мінімального віку кримінальної відповідальності в Україні.

Науковою розробкою цієї проблеми займалися такі вчені, як: М.І. Хавронюк, Р.В. Максимович, Н.М. Мирошниченко, Т.А. Гончар, В.Г. Павлов, В.Н. Бурдін, І.А. Кобзар, Г.І. Щукина, Р. Хісматуллін, Є.О. Землянський, С.Я. Хоменко, Є.Б. Мельникова.

Проблема визначення мінімального віку кримінальної відповідальності сягає своїм корінням далеко в історію. Уже візантійські юристи диференціювали відповідальність залежно від віку, а перша відома згадка про мінімальний вік кримінальної відповідальності в історії розвитку вітчизняного правового поля (7 років) належить таким нормативним актам, як «Градські закони» та «Уложення царя Олексія Михайловича» (Соборне Уложення 1649р.). Пізніше у1845р. суб’єктом злочину визнавалася особа з 10 років, а за часів СРСР цей вік поступово досяг 14 років, а згодом і 16 років. [4,с.82-101].

У ч. 1 ст. 22 чинного Кримінального кодексу України (далі – КК України) зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Проте в частині 2 цієї статті указаний вичерпний перелік злочинів, за які кримінальній відповідальності підлягає особа у віці від чотирнадцяти років, і ці злочини переважно пов’язані з посяганням на життя, здоров’я людини, деякі злочини проти громадської безпеки, посягання на свободу, статеві та корисливі злочини, заволодіння транспортними засобами, хуліганство – усі ці злочини є умисними [1, с.11-12]. Виникає запитання, чи дійсно підліток у повному обсязі може усвідомлювати, розуміти і керувати своїми діями? На це питання намагалося відповісти багато як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, які так і не змогли досягти одностайності, тому ми можемо спостерігати, що в різних державах світу кримінальна відповідальність настає з різного віку, наприклад: з10 років у Австралії, з11 років у Туреччині, з 12 років у Ізраїлі, Нідерландах, Сан-Маріно, з 13 років – Узбекистані, Естонії, Франції, з 14 років – Південній Кореї, Болгарії, Таджикистані, Молдові, Казахстані, Білорусі, Вірменії, ФРН, Азербайджані, Литві, Латвії, Киргизії, Грузії, Таїланді, Аргентині, з 15 років – Данії, Швеції, Польщі, з 18 років – Іспанії, Бельгії.

Наведені вище вікові межі повинні бути піддані аналізу у сукупності з іншими положеннями національного права. Зрозуміло, що кожна людина є унікальною та неповторною особистістю, розвиток якої зумовлений численними зовнішніми та внутрішніми чинниками. Тому неможливо з повною достовірністю стверджувати, що абсолютно всі, хто досяг певного віку, знаходяться на одному рівні психічного розвитку. Саме тому правова система включає правові механізми індивідуалізації загальних вікових критеріїв притягнення до кримінальної відповідальності [2, с.327-330].

У теорії кримінального права щодо визначення можливості неповнолітньою особою усвідомлювати і керувати своїми діями визначають таке поняття, як “вікова осудність”, під якою слід розуміти нездатність неповнолітньої особи усвідомлювати свої дії або керувати ними у момент скоєння злочину у зв'язку з розумовою відсталістю, яка не пов'язана з психічними захворюваннями. У кримінальному законодавстві це питання залишається неврегульованим [3].

Вік є досить важливою ознакою, на яку необхідно в першу чергу звертати увагу при розслідуванні кримінальних проваджень, учасниками яких є неповнолітні.

В основу визначення віку, при досягненні якого особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності, покладений рівень свідомості неповнолітнього, його здатність усвідомлювати що відбувається і відповідно до цього осмислено діяти. Оскільки малолітні ще не володіють такою здатністю вони не можуть бути визнані суб'єктами злочинів. А тому при вирішенні питання про зміну віку кримінальної відповідальності необхідно враховувати те, що кожна особа, яка притягується до кримінальної відповідальності має свої індивідуальні особливості, особливо в молодому віці, а мінімальна вікова межа повинна відображати той вік неповнолітніх, в якому вони здатні усвідомлювати і керувати своїми діями. Як випливає з наведеного вище в багатьох країнах світу ця межа набагато нижча тієї, яка встановлена в Україні. А тому, підсумовуючи усе вищезазначене, можна сказати, що в Україні вибраний достатній оптимальний мінімальний вік кримінальної відповідальності, і його регламентація не вимагає зміни, оскільки вік – 14 років, вважається тим, в якому підлітки уже можуть усвідомлювати вчинене. Якщо ж зменшити цей вік, то особа, яку притягують до відповідальності не усвідомлюючи вчиненого, також не зможе розуміти тих кримінально-правових наслідків, які до неї застосовуватимуться, а в такому випадку не буде досягнута мета кримінальної відповідальності – виправлення особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальний кодекс України за станом на 10 вересня 2012р. – Х.: Одіссей, 2012. – 232 с.

2. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А.С.Беніцького, В.С.Гуславського, О.О.Дудорова, Б.Г.Розовського. – К.: Істина, 2011. – 1112с.

3. Мирошниченко Н.М. Неповнолітній суб’єкт злочину [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/1493/60.

4. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 101 c.