Лихоманов Артем Ігорович

курсант 3-го курсу факультету з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Кондратов Дмитро Юрійович

Актуальні питання реформування розділу V особливої частини кк україни

У теорії кримінального права загальновизнаною є точка зору, згідно з якою значення родового об’єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає змогу класифікувати всі злочини та кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме цю його властивість було покладено в основу побудови Особливої частини КК України, що дозволило законодавцю в цілому правильно об’єднати в межах одного розділу КК норми, в яких встановлюється відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Так, розділ VI Особливої частини КК «Злочини проти власності» включає норми, в яких передбачається відповідальність за злочинні посягання на ті суспільні відносини, що покликані забезпечити недоторканність власності. До розділу XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» вміщено норми про відповідальність за посягання на існуючу в нашій державі систему правосуддя [1, c. 106].

Проте, аналіз групи кримінально-правових норм, що зосереджені у розділі V КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» потребує деяких уточнень і зауважень.

Так, формулювання п’ятого розділу Особливої частини КК України вказує на те, що в ньому зосереджені норми, про відповідальність за посягання на виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини. Тим не менш, визнаним на міжнародному рівні, а також підтвердженим Конституцією України є поділ усіх прав і свобод людини на чотири основні групи: громадянські (особисті або фізичні), політичні, соціально-економічні та культурні (духовні або гуманітарні) [2, с. 25; 3, с. 137, 142-172; 4, с. 90].

Така класифікація повністю відповідає реаліям сьогодення, оскільки охоплює собою всі найважливіші сфери взаємовідносин людини і суспільства, особи та держави. Усі названі види прав і свобод є правами та свободами особи в політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах і в суспільстві та державі в цілому. При цьому пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські (особисті) права і свободи людини. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх має або повинна мати кожна людина незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя. За попередньою Конституцією, ці права в переважній більшості називались особистими правами, крім того, їх коло було значно вужче від кола громадянських прав [2, с. 25].

Згідно Конституції України до основних громадянських (особистих) прав і свобод належать такі: право кожної людини на життя (ст. 27), право кожного на повагу до гідності (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32). Але в той же час, громадянські (особисті) права та свободи людини не охоплюють собою весь спектр прав і свобод людини, а тому не можуть бути охоплені загальним терміном який би уособлював всі права і свободи закріплені в даному розділі КК України. Так не підпадають під визначення трудових, виборчих або інших особистих прав і свобод людини такі права, поставлені під захист в п’ятому розділі КК, як право на освіту, право на медичну допомогу, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та інші, які є соціально-економічними або культурними правами і свободами. Таким чином, назва розділу V Особливої частини КК України є значно вужчою від змісту норм, які у ньому передбачені. За такої ситуації ускладнюється пошук відповідної кримінально-правової норми, яка вміщується у цьому розділі, оскільки назва розділу не виконує інформативної функції. З такою позицією також погоджуються й інші науковці [5, с.116, 167; 6, с. 65; 7, с. 41]. Крім того, кримінальна відповідальність за порушення таких особистих прав людини як право на життя, на повагу до гідності, на свободу та особисту недоторканність та деяких інших особистих прав людини та громадянина передбачена в інших розділах кримінального законодавства України.

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок про те, що фактично у розділі V Особливої частини КК України поміщені норми, якими передбачається відповідальність за посягання на «решту» особистих благ, конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім тих, посягання на які виокремлено в інших розділах Особливої частини КК України, а це створює певні труднощі при визначенні їх родового та безпосередніх об’єктів. Однак, не зважаючи на беззаперечність даного зауваження, законодавець відмовився від змін, які б могли забезпечити більш юридично вдалу і обґрунтовану систематизацію Особливої частини КК України 2001 р.

На думку наукової громадськості є два виходи з такої ситуації. Перший, найпростіший, – перейменувати розділ V Особливої частини КК України, назвавши його «Злочини проти особистих, фізичних, культурних, економічних та політичних прав громадян» [6, с. 65], або «Злочини проти політичних, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» [5, 168; 7, с. 43], або «Злочини проти виборчих, трудових та інших прав і свобод людини і громадянина» [8, с. 12], або «Злочини проти прав і свобод людини та громадянина» [9, с. 297]. Проте, кожен із запропонованих варіантів має свої недоліки: в першу чергу, це громіздкість формулювання, по-друге, всеохоплюючий характер означуваного таким чином родового об’єкта, адже будь-який злочин врешті-решт посягає на якесь право людини.

Другий шлях полягає у розформуванні аналізованого структурного підрозділу Особливої частини КК України. Так, у наукових дослідженнях аргументуються пропозиції виключити з розділу V Особливої частини КК України окремі склади злочинів та доповнити розділ новими статтями. Остання з названих тенденцій переважає, при чому пропоновані новели в переважній більшості стосуються охорони виборчих та особистих прав громадян [10, с. 65].

Проаналізувавши думки багатьох вчених, зокрема С. Я. Лихової, В. О. Навроцького, З. А. Тростюк та С. В. Хилюк, з приводу вирішення проблеми, яка розглядається, ми дійшли висновку, що для більш ефективного реформування розділу V Особливої частини КК України законодавцю необхідно застосувати обидва перераховані вище шляхи, тобто реформувати як саму назву, так і внутрішню структуру даного розділу. Проте, остаточне вирішення даної проблеми потребує окремого комплексного наукового дослідження, тому у подальшій науковій роботі, ми будемо намагатися надати свої рекомендації щодо реформування розділу V Особливої частини КК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4-те вид., переробл. і допов.]. – Х. : Право, 2010. – 456 с.

2. Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст Основного Закону / автор огляду та коментарів д. ю. н. В. Ф. Погорілко. – [3-тє видання]. – К. : Наукова думка, 1998. – 156 с.

3. Права человека : учебник для вузов / отв. ред. д. ю. н. Е. А. Лукашева. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 573 с.

4. Права человека : учеб. пособие / под. ред. А. Д. Гусева и Я. С. Яскевич. – Мн. : «Тетрасистемс», 2002. – 304 с.

5. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України) : монографія / С. Я. Лихова. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 573 с.

6. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України : монографія / З. А. Тростюк – К. : Атіка, 2003. – 144 с.

7. Лихова С. Я. Проблеми визначення об’єкта окремих злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини (розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України) / С. Я. Лихова, П. С. Берзін // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2004. – № 2. – С. 38–69.

8. Павликівський В. І. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю, не пов’язані з посяганням на життя і здоров’я : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. І. Павликівський. – Х., 2004. – 20 с.

9. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина : курс лекцій / В. О. Навроцький. – К. : Знання, 2000. – 776 с. 10. Хилюк С. В. Погляди науковців на кримінально-правову охорону окремих Конституційних прав особи / С. В. Хилюк // Кримінальне право України. – 2006. – № 9. – С. 59–66.