Кугот Євгеній Сергійович

курсант 3-го курсу факультету з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Цвіркун Наталія Юріївна

Проблеми комп’ютерного піратства в україні

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, створення комп’ютеризованих систем у різноманітних сферах суспільного життя, поява нових видів і вдосконалення способів вчинення і приховування злочинів, що вчиняються за допомогою комп’ютерних технологій, ставить перед правоохоронними органами нетрадиційні проблеми, які потребують розв’язання: своєчасне виявлення, кваліфіковане розслідування і застосування заходів по усуненню причин і умов, що сприяли вчиненню даних злочинів [1].

Кримінальне законодавство України до комп’ютерних злочинів відносить злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст.ст.361-363 КК України). Ст. 361 КК України передбачає відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж; ст. 362 КК України передбачає відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживанням службовим становищем, ст. 363 КК України – за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислюваних систем. Найбільший відсоток злочинних посягань у сфері комп’ютерної інформації складають злочини, направлені на незаконне втручання в роботу електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (73 %) [2].

Але не дивлячись на те, що дана проблема закріплена в КК України, на думку фахівців, однією з причин такого високого рівня комп’ютерного піратства в Україні є брак законодавчих норм, які детально регламентують відповідальність за комп’ютерне піратство. Так, наприклад, в Україні відсутній механізм притягнення до кримінальної відповідальності власників файлообмінних ресурсів, у той час як у деяких інших державах до відповідальності можна притягнути і адміністрацію хостинг-провайдера, чиї клієнти поширюють піратське програмне забезпечення.

Згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права», поняття піратства означає опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, у тому числі комп’ютерних програм і баз даних. Комп’ютерне піратство являє собою несанкціоноване правовласником копіювання, використання та розповсюдження програмного забезпечення, що має різноманітні форми. Виділяють п’ять найбільш розповсюджених різновидів комп’ютерного піратства:

1) виготовлення та розповсюдження контрафактних носiїв (дискiв) iз копiями програмних продуктiв;

2) продаж комп’ютерної технiки з програмним забезпеченням, попередньо встановленим iз порушенням лiцензiйних угод;

3) встановлення нелiцензiйного програмного забезпечення на замовлення користувача;

4) відтворення нелiцензiйного програмного забезпечення на персональних комп’ютерах кiнцевими користувачами, включаючи випадки встановлення бiльшої кiлькостiкопiй, нiж це передбачено умовами лiцензiйної угоди;

5) iнтернет-пiратство –– надання доступу до нелегальних копiй програмних продуктiв iз використанням Iнтернету [3].

Максимальний збиток праволасники і розробники програм зазнають від другого виду піратства. Усі ці види комп'ютерного піратства завдають шкоди не тільки виробникам програмних продуктів, вони являють собою серйозну проблему для ІТ-індустрії в цілому.

Слід зазначити, що в Україні існує три види комп’ютерного піратства:

– «чорне» пиратство, що виражається у продажу контрафактної продукції без елементів захисту. Здійснюється хаотично на вулицях.

– «сіре» пиратство, як узаконений продаж оптичних носіїв інформації з неліцензійним софтом (елементами махисту, голограмами). Вважається найпоширенішим ринковим видом.

– інтернет-піратство – скачування зламаних програм з Мережі.

Дослідження даного питання свідчать про те, що за останні роки рівень піратства в Україні не падає. Більше того – Україна займає сьоме місце в світі за рівнем комп’ютерного піратства. Через поширення та використання неліцензійного программного забезпечення, Україна щороку втрачає близько 100 мільйонів доларів прямих податкових надходжень до держбюджету [4].

В умовах прагнення України бути повноправним членом світового співтовариства, основними завданнями сьогодення є дотримання світових стандартів у сфері охорони об'єктів інтелектуальної власності та створення такого механізму регулювання відносин у цій сфері, який за умов відповідності міжнародним вимогам, служив би національним інтересам [5].

Комп’ютерне піратство створює серйозні перепони для технологічного та економічного розвитку нашої держави та негативно впливає на її інвестиційну привабливість. Необхідно відмітити, що високий рівень піратства в Україні, величезні масштаби незаконного використання об’єктів авторських і суміжних прав із неминучістю ведуть до підриву економіки країни, ставлять під загрозу існування національної легальної індустрії в цій сфері.

Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що головною причиною використання неліцензійної продукції є неможливість придбати ліцензійний продукт через його високу ціну. Кожний із українських покупців придбав би ліцензійний продукт,але корінь проблеми полягає в низькому життєвому рівні, коли споживачі змушені економити на якості придбаного товару і надавати перевагу більш дешевим, піратським, копіям, що часто не відповідають бажаній якості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2010. –-№3. – .39-42;

2. Кримінальний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25-26;

3. Сиденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання // газета Дзеркало тижня. Україна. – 2001. – №43. – С.10 -15;

4. Антоненко І. І. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері керування інформаційними процесами : підручник / І. І. Антоненко. − К. : Знання, 2006. − 156 с.;

5. Ярошенко А. В. Авторское право : учебник / А. В. Ярошенко. − М. : Астра-М, 2000. − 281 с.