Крутень Андрій Володимирович

студент 5-го курсу юридичного факультету Київського університету права НАН України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Нерсесян Армен Сабірович

Питання, пов’язані з визначенням поняття «кримінальний проступок» на законодавчому рівні, як один з етапів гуманізації кримінального законодавства

Не дивлячись на позитивні ідеї Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), які закладені в його основі, без легального закріплення поняття кримінального проступку він ще залишається підґрунтям для порушень прав і свобод людини та громадянина. Запровадження поняття “кримінальний проступок” здатне змінити національне законодавство про кримінальну відповідальність у бік наближення до законодавства країн Європейського Союзу, а також до покращення практики правоохоронної діяльності.

Згідно Указу Президента України від 8 квітня 2008 року N 311/2008 кримінальним проступком повинні визнаватися окремі діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства будуть визнані законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки.

У відповідності до норм КПК України дізнання – форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків. На сьогоднішній день не існує такої форми досудового розслідування як дізнання, оскільки не має визначення поняття кримінальний проступок. Отже, фактично існує тільки одна форма досудового розслідування – досудове слідство в якому здійснюється розслідування злочинів. Тому на практиці виникають певні труднощі пов’язані з реалізацією норм КПК України, які спрямовані на досягнення завдань передбачених ст. 2.

Ст. 219 чинного КПК України передбачає, що досудове розслідування повинно бути закінчено:

1. протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2. протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому КПК України. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

1. двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2. шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;

3. дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Тобто з вищенаведеного слідує, що на даний час розслідуються тільки злочини, які в свою чергу мають більші процесуальні строки ніж ті, які передбачені у розслідуванні проступків. Виникає питання, чи не є це порушенням прав, свобод та законних інтересів осіб? Безумовно так, адже будь-яке кримінальне переслідування особи завжди тягне за собою обмеження її прав та свобод, а не маючи визначеного на законодавчому рівні поняття “кримінальний проступок” – це порушення фактично “легалізовано”.

Наступною особливістю досудового розслідування кримінальних проступків є закріплення законодавцем у КПК України обмежень у використанні процесуальних засобів та заходів. Специфіка здійснення провадження по кримінальних проступках передбачає, що під час їх розслідування не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою. Ці обмеження вводяться у зв’язку з тим, що суспільна небезпечність кримінальних проступків, у порівнянні зі злочинами, менша. Це ж стосується і спрощеного судового провадження, яке також торкається тільки кримінальних проступків.

Ч. 3 ст. 22 Конституції України вказує на те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Дана конституційне положення є нормою прямої дії і тому позиція, яка закріплена в чинному КПК України, а саме в ст. 298, що досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно з правилами досудового розслідування, передбачених цим кодексом, з урахуванням положень глави 25, є не зовсім вірною. Згідно КПК України 1961 р. ст. 425 провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів здійснюється у справах про злочини, передбачені частиною 1 статті 133, статтею 164, частиною 1 статті 185, частиною 1 статті 186, частиною 1 статті 190,частиною 1 статті 194, частиною 1 статті 194¹, частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212, частиною 1 статті 212¹, частиною 1 статті 213, частиною 1 статті 245,статтями 246, 247, частиною 1 статті 248, частиною 1 статті 249, статтею 250, частиною 1 статті 270¹, частиною 1 статті 296, статтею 395 Кримінального кодексу України, визначався загальними правилами цього Кодексу за винятками, встановленими статтями цієї глави. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів значно підвищувала ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до моменту вчинення злочину, розвантажила слідчий апарат і зосередила зусилля слідчих на розкритті та розслідуванні більш складних суспільно небезпечних діянь. У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк мали встановлювати обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержували пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребовували довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк міг бути продовжений відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів. У правопорушника відбиралося зобов'язання з'являтися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання.

Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального кодексу України. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд. Теоретично, левова частка вище зазначених суспільно небезпечних діянь є кримінальними проступками за якими повинно здійснюватися дізнання, однак на даний час за переліченими злочинами в ст. 425 КПК 1961р. здійснюється досудове слідство, яке в свою чергу збільшує час обмеження прав і свобод особи щодо якої здійснюється слідство.

Також для розслідування кримінального проступку забороняється виконувати негласні слідчі (розшукові) дії. Згідно Указу Президента України від 8 квітня 2008 року N 311/2008 вчинення особою діяння, яке містить склад кримінального проступку не матиме таких правових наслідків як судимість, яке в свою чергу полягає у тому, що враховується під час вирішення низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого злочину, призначенням і виконанням покарання, а також – звільненням від нього, при прийнятті на роботу тощо.

Таким чином, прийняття нового КПК України без закону про кримінальний проступок, фактично призвело до звуження встановлених прав і свобод підозрюваного і обвинуваченого. Тому необхідно вважати за доцільне визначення на законодавчому рівні поняття “кримінальний проступок”, який усуне вище зазначені порушення.